Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
20 років єдності та віри: ювілей української громади в Пезаро
5 листопада 2024
3 листопада українська громада міста Пезаро (регіон Марке), що на узбережжі Адріатичного моря в Італії, урочисто відзначила 20-річчя свого заснування.
Урочистості розпочалися в храмі Пресвятої Діви Марії з Лоретто, в якій моляться українські вірні, Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Італії, у співслужінні з о. д-ром Теодосієм Р. Гренем, ЧСВВ, Протосинкелом Екзархату, о. Михайлом Бойком, протопресвітером Флорентійсько-Болонського деканату, о. д-ром Володимиром Медвідем, настоятелем даної громади, Директором Карітасу Апостольського Екзархату, о. Іваном Сехною, сотрудником громади, о. Джузеппе Фаббріні, парохом місцевої римо-католицької громади, о. Романом Балагурою, протопресвітером Перегінського деканату Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ. Архиєрейську Літургію супроводжував співом квартет отців з Івано-Франківська (о. Ігор Андрійчук, о. Богдан Русинкевич, о. Роман Щігер та о. Михайло Віхоть), котрі прибули на запрошення капелана української громади.
На початку громаду привітав Архиєпископ Сандро Салвуччі, Архієпископ-Митрополит Пезаро, Урбіно-Урбанії-Сант’Анджело ін Вадо. Він звернувся до українських парафіян такими словами: «Щиро радий вітати вас у цій церкві, яку ви добре знаєте, навіть набагато краще за мене. Це справді великий знак вашої присутності в місті та вашого свідчення віри, яке ви проявляєте особливо під час святкування Божественної Літургії. Дякую вам від щирого серця і хочу духовно бути разом із вами. Хоч не зможу залишитися на все богослужіння, але дуже радий привітати Єпископа, привітати пароха і всіх, хто служить біля цього вівтаря. Дякую також парафії Пресвятої Діві Марії з Лоретто, а особливо о. Джузеппе за гостинність, яку він надає».
Продовжуючи своє звернення, Архієпископ Сандро Салвуччі сказав: «Ми брати, ми єдина родина, і це прекрасно. Добре, що ми можемо жити в цьому дусі братерства, якого так потребуємо в цей складний час, що переживаємо. Хочу особливо згадати Україну, і всіх тих, хто живе там». Владика Діонісій висловив йому подяку, зазначивши: «Дякую вам, Ваша Екселенціє, за цей великий знак єдності та братерства, що ви надали українській громаді. Вони можуть відчувати себе вдома в цій церкві, адже вони співають разом, моляться разом. Це справжнє братерство, спільнота віри, яку зміцнює Пресвята Євхаристія. Хоча обряд Божественної Літургії різний, але ми маємо одного Христа, одну і ту ж віру. Також хочу висловити щиру подяку за те, що парох завжди з відкритими обіймами приймає нашу громаду».
Під час проповідницького слова Апостольський Екзарх звернувся до громади, привітавши всіх присутніх з ювілеєм. Його слова вдячності були спрямовані на адресу душпастиря о. Володимира Медвідя, а також усіх священників, які протягом двох десятиліть віддано служили громаді. У своїй проповіді Владика Діонісій згадав Євангеліє від Луки, яке розповідає про два чуда Ісуса Христа: зцілення 12-річної дівчини, єдиної дочки голови синагоги, та одужання жінки, яка 12 років страждала на кровотечу. Єпископ звернув увагу на символічне значення числа 12, що присутнє в обох чудах з Євангелія від Луки. Це число, яке з’являється і в Старому, і в Новому Завіті, уособлює повноту: 12 племен Ізраїля — цілість Ізраїля, 12 апостолів — цілість Церкви, 12 місяців — повнота року. «Коли сповнилася ця „цілість“ дівчини, і вона вже могла в тодішніх часах виходити заміж — вона помирає. Жінка, яка страждає на кровотечу 12 років втрачає цю життєву „цілість“, бо кров її спливає, а кров — це символ життя. Екстремальна біда в обох жінок», — сказав він.
Дівчина, яка помирає, щойно досягнувши зрілості, й жінка, через хворобу позбавлена соціальних прав та чистоти, обидві перебувають на межі життя й смерті. Коли Ісус прибув до дому, де померла 12-річна дівчинка, тамтешні люди «плакали й голосили», але, почувши Його слова про те, що дівчина не померла, а лише спить, — вони засміялися. Їхній плач був нещирим, поверхневим. Справжній біль зазнає сам Ісус, адже Його співчуття — глибоке і щире. Саме з цим болем та милосердям Він бере дівчину за руку й голосно каже: «Дівчино, пробудися!». Проповідник також додав, жінка, яка протягом 12 років страждала на кровотечу, за єврейським законом, через хворобу вона вважалася нечистою, і її дотик міг зробити нечистим й Ісуса. Проте сталося протилежне: дотик до Ісуса зцілив жінку. Спасительна сила, яка вийшла від Нього, очистила та оздоровила її. «Від Ісуса виходить спасительна сила, яка її оздоровляє. Ісус її не боїться, як інші люди. Навпаки, іде їй на зустріч! Апостоли цього ще не розуміють… Їм ще треба навчитися!», — зазначив він.
Ці два чуда здійснюються через дотик. «Ісус бере за руку дівчину, а жінка дотикається до Ісуса. Діткнутись когось і дати себе кимось доторкнутись. Такий є Ісус Христос. Доторкається там, де є страждання і дає можливість тим, що страждають, до нього доторкнутись. Дотик означає віру, близькість; це дорога пізнання, зцілення, чуда», — зазначив Владика Діонісій.
Єпископ наголосив, що Ісус Христос не лише йде нам назустріч, а й чекає, щоб ми самі звернулися до Нього. «Дотик до ближнього може не зцілити тіло, але завжди зціляє душу», — сказав він, наголошуючи на силі цього простого, але значущого жесту. У повсякденному житті, коли зустрічаємо людину в потребі, жебрака чи того, хто просить допомоги, іноді добрий жест, тепле слово чи навіть посмішка важать більше, ніж матеріальна милостиня. «Він просить милостині, але він може найбільше потребує нашого дотику, дотику усмішки, доброго слова, а навіть доткнутись до його рук, погладити інколи його брудну голову. Буде для нього більша милостиня, ніж наша копійка», — підсумував Владика.
Апостольський Екзарх звернув особливу увагу на біль і труднощі, з якими стикаються українські родини через війну. «Маємо на увазі тягар, який випав на долю українських родин, які хоронять своїх загиблих, доглядають поранених, розшукують зниклих безвісти, розділяють посттравматичний синдром ветеранів», — сказав проповідник. Він також підкреслив, що наслідки війни — не лише фізичні, але й духовні рани, які впливають на цілісність родин: розлучення, розпорошені по світу сім’ї. «Ми всі покликані бути поруч із тими, хто страждає, щоб вони не почувалися самотніми чи покинутими», — звернувся він до присутніх.
Єпископ закликав вірян зберігати надію, навіть коли здається, що підстав для неї немає. Він нагадав про слова Апостола Павла з послання до Римлян, де той пише про надію, що не засоромить, а також процитував поетичні рядки Лесі Українки: «Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки, буду сіять квітки на морозі». Як зазначив Владика Діонісій, девізом прийдешнього Ювілейного року стане вислів «Надія ж не засоромить» (Рим. 5:5), який надихає продовжувати вірити, навіть у найважчі часи.
На завершення Протосинкел Екзархату вручив подячну грамоту капелану отцеві-доктору Володимиру Медвідю та громаді в місті Пезаро. «Нагороджується капелан отець-доктор Володимир Ведмідь та громада Апостольського Екзархату в місті Пезаро за жертовну працю для вірних УГКЦ з нагоди 20-ліття дня заснування. Висловлюємо щиру подякую та визнання. Нехай Господь наш Ісус Христос благословить вашу працю і нагородить усіх вас своїми щедрими дарами та благодатями», — йшлося в грамоті. «Те, що зараз проживаємо, може зробити тільки Бог. Дякую Тобі, Боже, за те, що зібрав в цьому храмі нас тут. Дякую Вам Владико, що молилися з нами й нас благословили», — сказав капелан громади, дякуючи всім присутнім, а також своїм батькам, які також прибули цього дня в місто.
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
