Бог не хоче війни!

Друзі, щоби відповісти правдиво і глибоко на ці хвилюючі запитання, слід передусім зрозуміти, чим є насправді війна. У живій природі існував і вічно буде існувати конфлікт інтересів, зумовлений потребою боротьби за їжу й територію. Людина не є винятком із цього правила, більше того, в неї є ще потреба боротися за ресурси.

Саме потреби людини, групи людей чи націй (народів) і породжують різні війни. Війна — це будь-які рішучі дії нападника, які спрямовані на зміну поведінки супротивника в потрібному для нападника напрямку. Раніше, упродовж тисячоліть, головним простором війн була земля, а у ХХ сторіччі велике значення мали ще й вода та повітря. Проте поступово все докорінно змінилося — бойовим простором сучасних і майбутніх війн стає, передусім, розум людини і плоди її інтелектуальної діяльності.

Як не прикро це констатувати, війни точаться майже постійно, адже, починаючи з 3500-го року до н. е. аж до сьогодні, було нараховано лише 292 роки, коли на планеті Земля дійсно панував мир!

Найдавнішим свідченням доісторичної війни є мезолітичний цвинтар у Джебель Сахабі, вік якого становить приблизно 13 400 років. Близько 45 % скелетів там мали ознаки насильницької смерті, зокрема травматичні пошкодження кісток. А з часу появ древніх держав (близько 5000 років тому), військова діяльність відбувалася на більшій частині земної кулі. Загальну же кількість смертей унаслідок війн за проміжок із 3000 р. до н. е. до 1991 року оцінюють не менше, ніж у 2 мільярди!

Людство створило величезну кількість різноманітних способів ведення бойових дій

Технологічно-силова війна

Найпримітивніший спосіб ведення війни, хоч і здійснюється він зараз за допомогою високо-технологічної зброї. Цей спосіб доволі дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія, тому його застосовують все рідше й рідше.

Економічна війна

Війна другого рівня ефективності. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Прикладом її застосування є різні економічні санкції, «антидемпінгові розслідування», нееквівалентний товарний обмін, валютні експансії тощо.

Прихований геноцид

Це війна третього рівня ефективності, за допомогою якої можна докорінно й назавжди відібрати здатність супротивника до опору. Йдеться про цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду чи цілеспрямованої зміни культури харчування. Ефективність і підступність цього виду зброї криється в її непомітності.

Організаційна війна

Війна, яка ведеться на двох рівнях — простому і більш системному. На простому рівні вона здійснюється шляхом введення в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм, наприклад, усіляких релігійних сект, «благодійних фондів» і т. п., а на більш системному рівні — це війна, яка здійснюється шляхом насадження непритаманних народові систем управління і способу життя.

Інформаційна війна

Це війна п’ятого рівня ефективності, і ведеться вона за допомогою масового закидання супротивнику вигідної для нападника інформації та одночасно замовчування невигідної, а також за допомогою постійного тенденційного інтерпретування поточних подій.

Хронологічна війна

Війна шостого рівня ефективності, її обʼєктом є інтерпретація не поточних подій, а характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війна за минуле, але спрямована вона в майбутнє. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок, наприклад про те, що Україна — це «окраїна», що наша історія — це суцільна трагедія і т. п. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі за допомогою переконання в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тому їй не залишається нічого іншого, як змиритися з цим і самій все життя бути рабом.

Духовна війна

Війна найвищого, фундаментального рівня ефективності. Вона ведеться за допомогою духовної зброї — відповідної віри, яка спроможна сформувати в супротивника психологічний тип (психотип) раба, який легко втрачає свою приналежність до певного народу, зрікається своїх ідеалів, переконань і своєї національності.

Саме на цій позиції повинна сфокусувати свою увагу Церква Христова і її вірні, сини і доньки українського народу. Отже, вірити в Бога під покровом істинної Церкви — це не тільки запорука особистого спасіння, але й також порятунку власної нації і держави перед ворогами-агресорами цього високого 7-ого рівня загрози.

Якщо ж поставити собі за мету зрозуміти феномен війни у найглибшому сенсі, то слід прийняти той факт, що війна, попри всю її жахливість і руйнівний характер, стала одним із фундаментальних атрибутів людської діяльності, де джерелом будь-яких збройних конфліктів все ж таки є вкоріненість «войовничості» у самому єстві «людини розумної» — homo sapiens.

Людина хоче постійно виборювати право на своє існування, і така боротьба часто набуває різних за масштабом та характером форм. Незважаючи на природне почуття жаху, яке викликає слово «війна» на рівні буденної свідомості, за цією мовною оболонкою криються водночас біль і надія, смерть і свобода, віра в людину та у справедливість світобудови, а також готовність боротися за цю справедливість. Всі ці внутрішньо суперечливі смисли знаходять своє поєднання у понятті війни, через що людина, на жаль, поступово характеризується вже іншою якістю, отже, стає «істотою, що воює» — homo militaris.

У 1933 відбулося листування між Альбертом Ейнштейном та Зігмундом Фройдом «Чому відбуваються війни?», де перший просив пояснити другого, чому люди воюють. Фройд висловив позицію англійського філософа Томаса Гоббса, що це є природний стан, а відмовлятися від війни означало б відмовитися від природи, тобто, якби людина не була в соціумі, вона б все одно перебувала у стані війни.

Але чи це твердження відповідає дійсності? Відповідь на це нам дає найвищий авторитет, який лишень може бути, — Біблія, Святе Письмо, Боже слово, в якому людство у духовний спосіб від Господа, Творця всього існуючого, може отримати вичерпні відповіді на найважливіші і найбільш хвилюючі проблеми людства.

Невже людство «запрограмоване» на війну? Чи людина вже зі своєї природи повинна воювати і нищити когось?

Зовсім ні! Адже Біблійне Об’явлення відкриває нам Бога як Єдиного і Всемогутнього Творця, який сотворив весь існуючий світ добрим, включно з людиною, де головним свідченням змісту сотвореного є визначення: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Буття 1,31).

Причиною цього вселенського добра є те, що сам Господь Бог є істинним добром і любов’ю! Кожна людина, яка жила або живе на землі, зазнала доброти Божої, як у псалмі 145-ому говориться: «Господь добрий до всіх». І ця всеосяжна Божа доброта виявляється у безлічі дарів, які оточують кожного з нас: «Не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Діяння 14,17), при цьому Господь виявляє таку доброту не тільки тим, хто любить його, але кожній людині, адже Спаситель Ісус сказав, що Бог «наказує сходити сонцю своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт 5,45).

Доброта Бога — це щось більше, ніж щедрість, адже Бог сказав Мойсею: «Я переведу всю доброту Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім’ям перед тобою». Далі в оповіді говориться: «Перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: „Господь, — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий“ (Вихід 33,19; 34,6). Господь Бог є самою добротою, джерелом і причиною всякої доброти, яка існує у Всесвіті. Ці слова нагадують нам безграничну Божу щедрість та повноту Його дарів, якими Він нас обдаровує.

Більше того, Господь Бог — безкінечне джерело справжньої любові! І ця Божа любов виявляється в тому, що Господь привів все існуюче до життя із небуття, а також і в тому, що не відвертається від своїх сотворінь, навіть незважаючи на їхні помилки, але обіймає їх теплом своєї любові: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожний, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Матея 3,16). І ця доброзичлива воля Бога старається рятувати кожну людину, яка готова покаятися й повернутись до Господа, як про те свідчить пророк Єзекиїл: «Моїм життям клянуся, — слово Господнє, — я не бажаю смерті грішника: бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?» (Єзекиїла 33,11).

А непорушну аксіому про те, що людина була сотворена Господом доброю, підтверджує той факт, що Бог створив її за Своєю подобою, адже Святе Письмо каже виразно: «Сказав Бог: „Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі. І сотворив Бог людину, на свій образ сотворив її, чоловіком і жінкою сотворив їх“ (Буття 1, 26).

Отже, людина, як образ і подоба доброго і люблячого Господа Бога, є сотворена доброю, тому не може бути внутрішньо змушена або запрограмована на чинення зла, виявом якого є агресія, насилля, війна і вбивство.

Однак, ось яка реальність нас оточує: люди розпочинають війни, щоби за допомогою зброї досягти своїх цілей, коли цього не можна зробити мирним шляхом. А от цілі можуть бути досить різними, зовнішніми та внутрішніми, персональними та загальнонаціональними. Зазвичай одна країна воює проти іншої для того, щоб заволодіти її ресурсами (територія, населення, казна, технології, енергетика, водні ресурси тощо).

Причини збройних конфліктів можуть бути й абсолютно безглуздими. Так, у 1969 році сталася так звана «Футбольна війна» між Сальвадором і Гондурасом. Фінальною причиною для ескалації і без того напружених стосунків стала поразка останнього у футбольному матчі. Війна тривала лише шість днів, але коштувала обом сторонам 2000 загиблих!

Найкоротша війна за історію людства тривала не місяці, не тижні, і навіть не дні, а всього 38 хвилин! Це війна між Англією і Занзібаром, яка сталася 27 серпня 1896 року. Натомість найдовша війна у світі офіційно тривала 116 років — і це Столітня війна між королівствами Англії та Франції. Почався конфлікт у 1337 році, коли англійський король Едуард III вирішив, що йому конче необхідно зайняти ще й французький трон. Столітня війна була виснажливою та призвела до руйнівних наслідків для обох сторін: від населення Франції залишилася третина, а з володінь на європейському континенті Англія зберегла лише Кале.

Інша велика війна, Друга Світова, для людської цивілізації була найкривавішою і коштувала загибеллю близько 100 мільйонів людей, переважно цивільних, і була хитка надія, що після такого кровопролиття, після такого жахливого всепланетарного насильства, людська цивілізація нарешті схаменеться і припинить глобальні конфлікти і війни на взаємне знищення. Але, як бачимо із подій останнього десятиліття, цього не сталося…

Звідки ж береться у людини, яка створена для добра, ось це бажання сіяти смерть і вести численні і самогубчі війни?

Причина одна і грандіозна — відхід людини від Бога, як Джерела всього світлого і доброго! Зло насправді ніколи не було творене Богом, але воно виникає автоматично тоді, коли ми покидаємо Добро, віддаляємося від нього, подібно, як ми, відходячи все далі від джерела світла — свічки, елекролампочки, сонця — автоматично потрапляємо спочатку у сутінки, а вже потім — неодмінно у темряву, де темряву ми розуміємо, як «відсутність освітлення».

Подібно і у справі добра і зла: коли ми тримаємося добра, то і зла із нами немає, але коли ми починаємо хитрувати, шахрувати, лінуватись і забувати про своє високе покликання людини, як улюбленого Божого сотворіння, вдосконалювати весь сотворений світ, то спочатку зменшується наше перебування в середовищі добра, що має своїм наслідком заповнення духовного простору чимось іншим, негативним, тобто, злом. Отже, зло — це не сотворіння Господа, а лише «брак добра», де чим менше добра у нас, і навколо нас, тим більше зла з’являється, тому і причиною людської ненависті і воєн є те, що через відхід від Бога і Його цінностей, людська цивілізація автоматично занурюється у смердючу безодню гордості, самовпевненості, захланності і заздрості, які є чудовим «пальним» для кожної війни.

Напевно, одним із найкращих усвідомлень сутності війни мав апостол Яків, про що засвідчив у своєму соборному посланні у Біблії: «Звідки взялися війни і звідки виникли зіткнення між вами? Хіба вони не є результатом ваших пристрастей, які воюють у ваших тілах?» (Якова 4,1). Отже, справа не тільки в тому, що війна є гріхом, але війна є наслідком гріха, результатом пожадливості та бажань, які ведуть війну всередині нас. Далі апостол Якiв каже: «Ти хочеш, але не маєш. Ти вбиваєш і заздриш, а досягти не можеш» (Якова 4,2).

Врешті, чи хоче Бог війни? Чи може Йому все одно?

О, ні, адже Господь — Бог Живий і Милосердний, не відгороджується від сучасних подій, зайнявши місце на високому п’єдесталі, щоби беземоційно спостерігати за всім, що коїться, Він не залишає свого творіння напризволяще, наче гончар, який після виготовлення горщика ставить його на полицю, відчуваючи байдужість до того, як складеться подальша доля його виробу.

Навпаки, Бог чуває над всіма своїми створіннями із великою Любов’ю, яка є Його сутністю! Ми маємо справу з Богом, який любить нас: «Він любить справедливість і закон…» (Псалом 33,5). Колись Бог сказав пророку, а сьогодні Він каже нам: «Я люблю вас вічною любов’ю, тому так довго виявляв вам благодать» (Єремії 31,3); «Зверніть увагу, яку любов виявив до нас Отець…» (1 Івана 3,1). Отже, Господь не може бути байдужим до наших терпінь!

Навіть просто ставлячи запитання, про те, чи Бог хоче, щоби були війни, ми повинні говорити про сам феномен війни з огляду на Бога і Його любов. Кожен Його вчинок народжується з відчуття безкінечної приязні до нас, людей. Бог не може приймати війну як спосіб вирішення якихось проблем, адже це автоматично означає нищення Його сотворінь: чи то людських життів, чи всього іншого видимого сотвореного світу (природа, будівлі, «засіяні» мінами поля, страждаючі тварини і птахи, забруднені пожарищами повітря, а трупними ядами водойми тощо).

Водночас, Бог робить тільки те, що правильно, хоча ми цього не бачимо і не розуміємо в даний момент нашого існування, але правильність всього нам обов’язково відкриється у майбутньому.

Не менш важливо, що Бог робить лише те, що справедливо, тому слід прийняти абсолютну і непорушну істину: «Бог є Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Івана 4,16); Господь — надприродне, Абсолютне Добро, тому не може ані приймати, ані спричинювати, ані толерувати зло, людські страждання і взаємне знищення людей у війнах!

Але тоді постає питання: «Бог є проти війни, проти всіх виявів зла. Тоді невже Бог у своїй всемогутності не може одним своїм наказом, одним актом своєї волі зупинити всі жахіття світових конфліктів і воєн?»

Не все так просто, адже людина не є електронною іграшкою, яку відключив від електрики — і вона перестає щось робити. Людина — це щось значно більше і складніше, навіть відносно всемогуття Бога і Його необмежених можливостей. Творячи людину «за Своїм образом і подобою», Господь увінчав її найбільш загадковими і могутними дарами — допитливим розумом і вільною волею. Латиною цей Божий дар звучить «libera voluntas». Важливо, що це «voluntas» (воля, бажання, туга) зв’язане з дієсловом, що означає «хотіти, бажати». Господь зробив нас здатними діяти за своїм баченням, вдихнув у нас волю як можливість досягати те, що нам до вподоби.

І таким чином дав нам вибір! Вибір бути з Ним або без Нього, любити або ненавидіти, жити або вмерти, бути доброчинцями або злочинцями, вести війни або бути миротворцями. Єдина сила, якою справді володіє людина, це сила вибору! Бог дав нам право вибирати, бути відповідальними за свій вибір, а згодом — отримувати результат від нього.

Бог не захотів, щоб ми були просто Його творінням, а Він — нашим Творцем, Господь захотів стати нашим Батьком! А дитина для справжнього батька — не конкурент, не загроза, не раб. Дитина для люблячого батька є його спадкоємцем і другом, де батько віддає синові-доньці все, що має, аби він і вона були щасливими. Щастя неможливе без любові, а справжня любов неможлива без свободи, адже без вільної волі ми були б лише маріонетками, ляльками, які роблять те, що забажає Бог.

Бог знає кожного з нас, але Він не панує над нашою вільною волею. Господь може підказати, як поступити, зокрема, через Своє Слово у Біблії, але Він не примушує нас робити той або інший вибір. Якщо є вибір, значить, є вільна воля, де Боже всезнання не програмує нас і не приймає за нас рішення.

Все у нашому світі взаємопов’язане мільйонами, та ні, мільярдами взаємних звʼязків: світло, вода, повітря, мікроорганізми, рослини, тварини, час, простір, закони фізики і механіки тощо, та, власне, нам годі навіть розумом охопити всю мережу зв’язків у існуючому світі. І лише вільна воля людини — це унікальний Божий дар, здатність виключно людської природи відгородитись від всього — навіть від свого Бога-Творця і Батька, застосувавши, як холодну стіну самотності, безвір’я, самовпевненість, гордість і егоїзм.

Якби Бог нас запрограмував, то, напевно, ми б були зовсім іншими, та чи ми були б тоді людьми у повному розумінні цього слова? Чи, радше, ми були б тоді запрограмованими роботами?

Так, тоді в нашому світі не було б, ні вбивць, ні насильників, ані війн… Але світ далекий від досконалості, і це не тому, що Бог запрограмував його таким жахливим чином. Бог його таким не програмував, бо таким світ став у результаті вільного вибору, який зробила людина, тому війна — це всеціло вибір людства, людської цивілізації…

Що ж повинно зробити людство, щоби зупинити цю чуму, яка зветься «війна»?

Найперше, через віру у Бога, через практикування молитви і прийняття Святих Тайн, зберігати, а хто втратив, то — відновити, духовний, особистий зв’язок із Богом, відчуваючи Господа змістом свого життя! Особа, а далі — спільнота і її оточення, а ще далі — народ, нація, суспільство, живучи у просторі Божих заповідей і принципів, будуть шукати шляхи вирішення гострих проблем без застосування сили і агресії, адже це насправді можливо!

Це не вигадка, не блаженні сни, не утопія — це реальність! Щоби не бути голослівним, то наведемо приклад: якби ми хотіли кожному із 7 мільярдів людей-мешканців планети Земля виділити по 10 сотих землі для власного будинку і городництва, то всіх їх можна було б розмістити на площі лише ріки Амазонки і її притоків; а щоби поїти все людство впродовж 100 років вистачило б води лише із одного озера Байкал! Тому, при бажанні і сповідуванні Божих цінностей, людство реально могло би жити в мирі!

По-друге, необхідно, щоби вся людська цивілізація була орієнтовано на майбутнє. Основна проблема всіх соціальних груп, які розпочинають війни та бачать у них зміст, — це орієнтація на минуле. У їхньому уявленні немає зрозумілого і світлого образу майбутнього, який би говорив про їхнє місце там. Це добре видно на прикладі Швеції та Норвегії, адже коли люди думають у ключі «тут і зараз», тобто, жити і творити нормальну, креативну реальність вже сьогодні, а не завтра, чи у віддаленому «щасливому комуністичному» або «цифровому імперському» майбутньому, їхня свідомість і підсвідомість спрямована вперед, вони починають рахувати та оцінювати своє життя, баланс зробленого і омріяного, формують орієнтир на себе, свою сім’ю, дітей, внуків, і на позицію «я хочу в цьому житті прожити добре», що автоматично нівелює війну, як засіб досягнення своїх прагнень і потреб.

Необхідно усвідомити, що кожного дня ми робимо вибір, який впливає на наше майбутнє! Кожного дня ми вибираємо добро чи зло, біле чи чорне, життя чи смерть. Немає жодного наперед написаного плану Вселенної, є лише Божа історія спасіння, в яку Господь «вплітає» кожен із виборів нашої вільної волі, добрих чи злих!

Поки існує історія людства, немає ще повністю завершених історій, навіть якась там локальна подія нашого далекого минулого може мати свої наслідки у теперішньому, або близькому майбутньому, адже Боже Провидіння діє у будь-якому разі, вплітаючи також у загальну мозаїку нашого буття, як добрі вчинки людини, так і погані, як добро у світі, так і таємницю зла, хоча Божа воля не бажає нічого іншого, крім добра, краси, любові!

Водночас, Бог прагне, щоби посеред світу, в якому панують видимі наслідки рішень людей, інколи хороших, а інколи і поганих, невидимо вкладалася у людську історію також воля Божа, адже чим більше буде сповнення волі Божої у світі, то краща творитиметься мозаїка світової історії, якою керує Боже Провидіння.

о. Віталій Дзюба

Дивіться також

24 лютого У третю річницю повномасштабного вторгнення у Римі відбудеться Свята Меса за мир в Україні 11 лютого «За кожним горизонтом відкривається новий, і так нескінченно»: у Ватикані відкрили виставку картин Івана Марчука (репортаж) 7 лютого Подружні діалоги: я-ти, Ми