«Бог поставив кожну особу в цьому світі, щоб світ став кращим», - Владика Діонісій Ляхович на Вознесіння ГНІХ

Лк. 24, 36–53; Ді. 1, 1–12

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні свято Вознесіння ГНІХ. Одне з найбільших свят після Воскресіння Христового. Після Воскресіння Ісус з’являвся учням упродовж 40 днів. У «Вірую» ми мовимо, що Ісус «вознісся на небо ісидить праворуч Отця». Ісус повернувся до своєї слави, яку Він мав перед заснуванням світу. З ним людська природа також возноситься до неба, адже Він є Богочоловіком. В одній особі — Бог і людина. В особі Ісуса Христа — Божа і людська природа з’єднана навіки; подолане назавжди розділення між Богом та людиною. Відкрилася дорога, яка веде від землі до неба, яку ніхто не зможе більше закрити. Саме Ісус є цією дорогою, як Він сказав: «Я — дорога, правда і життя» (Йо. 14, 6).

Проте Ісус, відходячи на небо, не залишає нас сиротами на землі. «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі…, аж до краю землі…» (Ді. 1, 8–9); «Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти» (Лк. 24, 49). Ми не залишилися сиротами, адже через Святого Духа є присутній Бог Отець своєю любов’ю, Iсус Христос своєю наукою і благодаттю. Ісус надаліприсутній у світі, вже як воскреслий. Ця присутність, яка об’являється у Божому слові, у Святих Тайнах, у постійній та внутрішній дії Святого Духа. Свято Вознесіння говорить нам про те, що Ісус хоч і піднявся в небо, щоб перебувати у славі по правиці Отця, далі й назавжди залишається з нами» (Папа Франциск, 24. 5. 2020). Від Вознесіння дорога прямує до Зіслання Святого Духа. У перших трьох віках Вознесіння святкували разом зі святом Зіслання Св. Духа, тобто у сороковий день після Воскресіння. Щойно в IV-му столітті свято Вознесіння відзначається на сороковий день, а Зіслання Святого Духа — на п’ятдесятий. Ісус возноситься на небо з Оливної гори. Гора має велике символічне значення: на горі Ісус проголосив блаженства, на горі Тавор переобразився, і на Оливній горі Він завершує свою місію не землі…

З волі Отця наш Спаситель прийняв на себе людську природу з усіма її стражданнями і тривогами, болями і смертю…, як сам сказав: «Треба було, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в Пророків та в псалмах… „Треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих“ (Лк. 24, 46–47). Він все сповнив, а нам залишає свій заповіт, щоб ми любили один одного, як Він нас полюбив; щоб ми чинили ті діла, що Він сам робив (пор. Йо. 14, 12); щоб брали хліб у свої руки, ламали його і казали: „Це Моє тіло, що за вас ламається; Це Моя кров, що за вас проливається; щоб ми були єдині, щоб світ увірував, що Отець його послав“ (пор. Йо. 17, 21). Тими днями Папа Франциск сказав, що місія, яку Христос доручив апостолам, має наступні складові: звіщати, христити, навчатита прямувати дорогою, накресленою Вчителем: „Ідіть, і зробіть учнями всі народи“ (Мт. 28, 19). Таку місію одержали Апостоли та їхні послідовники.

Однак, кожен з нас одержав місію на землі: єдину, й неповторну. Кожен з нас без винятку. Якщо ми не сповнимо нашої місії, ніхто її більше не сповнить і не повторить. I кожен може її сповнити, навіть та особа, що інколи здається, так би мовити, «непридатна для світу»: неповносправна, невиліковно хвора, спаралізована. Бог поставив кожну особу в цьому світі, щоб світ став кращим. Однак не всівиконують свою місію у світі згідно з Христовим Євангелієм. Деякі хочуть панувати — замість служити; красти хліб від інших — замість його ділити; вбивати — замість давати життя. Замість культури життя, любові, радості воліють створювати культуру смерті, ненависті, заздрості, смутку…

Насправді наша місія у світі короткотривала, переходова, тому треба також приготовити дорогу для інших. Треба бути свідомим того, що не будемо жити вічно у цьому світі. Для чого накопичуватибагатства, якщо треба все залишити? Шукати за славою, якщо вона пройде! Скільки таких, що не хочуть передати своєї влади на державному рівні, інколи — на церковному і на родинному. Приходить час, коли батько мусить передати владу над своїм домом для сина; мама — для доньки чи для невістки. I треба щоб так сталося. Так само, як у природі: у лісі дерево старе падає, а на його місці виростає нове.

Від Вознесіння до Зіслання Святого Духа у нашій Церкві діє душпастирська програма, так звана «Декада місійності». Вона запрошує нас до того, щоб ми застановилися над нашою місією і ділилисянашими дарами з потребуючими. Багато наших священнослужителів працюють на місійних теренах і потребують нашої підтримки. І такі місійні фронти ми маємо в Україні, але також — в Італії. Будемовдячні навіть за найменший Ваш дар. Половина збірки іде на потреби місій в Україні, а друга залишається на місійні потреби в Італії.

На Божественній Літургії, після Причастя вірних, священнослужитель мовить: «Спаси, Боже, людей твоїх і благослови спадкоємство твоє», і далі промовляє, звичайно тихо: «Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі нехай буде слава твоя», а люди співають: «Ми бачили світло інстинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємось. Вона бо спасла нас». Служіння Божественної Літургії завершується, а починається наша місія і, таким чином, слава Божа через наше свідчення продовжується на землі. Богородиця пішла дорогою Ісуса Христа. Вона була взята на небо… Ми підемо в Її супроводі. Мужі галилейські! Чого ви стоїте, дивлячись не небо? З вершини, яким є Божественна Літургія, сходимо на низи нашого щоденного життя, проте несучи в собі силу з висоти.

Дивіться також

16 вересня Рада з Економічних справ Апостольського Екзархату визначила проєкти та бюджет на 2024–2025 пасторальний рік 16 вересня Душпастирський візит владики Діонісія до української громади в м. Латіна 10 вересня У Римі вшанували пам’ять Патріарха Йосифа Сліпого