Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Божественна Літургія як діалог
31 січня 2025
Дуже важко заперечити, що людина є діалогічною істотою, а радше Божим творінням, яке з самого початку свого існування мало чітку мету — спілкування, обмін думками, діалог з Творцем. Хай якими би не були перипетії історії спасіння, людина завжди потребувала і потребує повернутися до свого природного стану розмови з Богом.
Молитва є реалізацією людського бажання вести діалог з Господом, а оскільки молитвою всіх молитов, якщодозволено так висловитися, Божественна Літургія, то й не дивно, що вона в своїй основі є діалогічною.
«Мир всім!» — звертається священнослужитель до Божого люду під час Літургії, а у відповідь отримує: «І з духом твоїм». І це не просто приписана текстом відповідь, це елемент справжнього діалогу між тим, хто очолює Літургію, і тими, хто її співслужать у властивий собі спосіб, тобто вірними, учасниками Служби Божої.
Божественна Літургія має декілька рівнів діалогу. Найважливіший з-поміж усіх — це діалог людини з Богом, який у Літургії має дуже особливий характер. «Твоє від твоїх, тобі приносимо за всіх і за все», — лунають слова священнослужителя. На Літургії ми жертвуємо не щось, а Когось (Твоє від твоїх), Божого Сина, Який став людиною, помер та воскрес задля нашого спасіння. І ці всі спасительні дії, як одне єдине Таїнство свого життя, Ісус залишив Церкві у Пресвятій Євхаристії. Отож, у Літургії сам Ісус жертвується Отцеві у Святому Дусі задля нашого спасіння і освячення.
Таким чином, через Жертву Ісуса ми входимо в безпосередній діалог із Богом у Пресвятій Тройці. Наслідком діалогу між Богом і людиною стає служіння Господа своєму створінню. Саме тому ми називаємо Літургію Службою Божою, тобто службою Бога людині.
Наступним діалогічним виміром Літургії є діалог спільноти вірних. Більшість молитов Служби Божої, принаймні в перших століттях її розвитку, були написані у множині, зверталися до Бога від імені спільноти. Молитва «Отче наш», яка є невідʼємною частиною Літургії, перш за все, є молитвою спільноти, де Отець не виключно «мій», але «наш». Тільки в пізніших століттях у Літургії почали зʼявлятися так звані апологетичні молитви, в яких священнослужитель просить прощення за свої провини, молячи Бога: «Споглянь на мене, грішного і непотрібного слугу твого, й очисти мою душу і серце…, і вчини мене здатним священнодіяти святе і Пречисте Твоє Тіло і чесну Кров».
Діалог спільноти знаходить своє максимальне вираження у спільному Причасті Тіла і Крові Господньої, які насамперед покликані освячувати й оживотворяти Церкву-спільноту, а не зводитися до рівня «середника» особистого, індивідуального освячення. Ось чому Церква під час Літургії, благаючи про дар Святого Духа, просить Його: «на нас (для Церкви-спільноти) і на ці дари (євхаристійні дари хліба і вина), що перед нами».
В античній Церкві яскравим вираженням діалогу між вірними був обряд поцілунку миру, який у сучасній практиці візантійського обряду звівся до поцілунку миру виключно між священнослужителями. Цей промовистий жест мав на меті засвідчити наявність автентичного діалогу між членами спільноти, які наслідували слова Божественного Учителя: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш
і принесеш дар твій» (Мт 5, 22–23). Зникнення із Літургії обряду поцілунку миру не може бути підставою забування Ісусового запрошення до творення нелицемірної спільноти діалогу.
Візантійська Літургія, в силу історичних обставин, має ще один вимір діалогу, зовсім інший за своїм характером, але дуже очевидний. Оскільки Служба Божа співається, інколи хор може виконувати складні композиції, які не дозволяють вірним приєднатися до співаної молитви. За наявності диякона, молитовний діалог відбувається між хором і дияконом, який співає єктенійні прохання. Проте, Літургія немовби передбачає своєрідні «запобіжники» зникнення діалогу. На Проскомидії (перша частина Літургії, на якій приготовляються дари) священнослужитель «вносить» голоси вірних через читання споминів, які повторюються у Сугубій єктенії, а також під час молитви Анафори. Не можна забути і про читання Святого Письма, яке, поряд з освяченням і причастям Євхаристійними дарами, творить серце Літургії. В Божому Слові Господь словесно відповідає людині, входячи в безпосередній контакт зі слухачем.
Божественна Літургія своєю сутністю закликає людину вийти із тісних рамок індивідуалізму та включитися в міжособистісний, а також божественний діалог. Вона не руйнує особистих характеристик індивіда, але чинить його частиною того, що безмежно його перевершує, — божественного життя, яке є найінтимнішим прагненням кожної людини і яке можна заспокоїти, будучи в єдності з Церквою, зі спільнотою, яка святкує свою спільність із Богом, через Його реальну присутність у Слові і в Пресвятій Євхаристії.
о. Михайло Паляк,
Директор Літургійного відділу Апостольського Екзархату
