«Будьте матерями церковних спільнот»: в Асижі відбулася зустріч їмостей Апостольського Екзархату

На зустрічі були присутніми: Апостольський Екзарх Владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Протосинкел Екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, та працівник Курії для зв’язків з церковними інституціями о. д-р Андрій Максимович, який є духівником для їмостей. Основну програму складали конференції, які для дружин священників виголосив Владика Діонісій та о. Андрій.

Отець Андрій Максимович, на прикладі духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, звернув увагу на важливості плекання духовного світу в нашому серці, через школу внутрішнього життя, молитов та роздумів, які допомагають краще пізнати себе та Божу волю.

«Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли розділені на чотири етапи духовного життя: очищення, просвічення, емоційний стан і з’єднання, щоб пізнати важкість свого гріха та глибину Божого милосердя. Це дає можливість пізнати себе самого, допомагає побачити невпорядкованість життя, руйнівну силу гріха, яка ламає зв’язки з Богом, з ближніми і з самим собою» — зазначив духівник їмостей.

Як зазначив о. Андрій, особливістю ігнатіанських вправ є те, що «ми пізнаємо себе не тільки на базі суто людської візії людини і сучасних психологічних вправ, але в світлі Божого Слова і в молитовній атмосфері. Найголовнішим лікарем, терапевтом і цілителем є сам Бог. Ми повинні пізнати, полюбити і наслідувати Христа. Після досвіду очищальної сили Божого милосердя ми починаємо шукати зустрічі з особою Спасителя, щоб Його краще пізнати, полюбити і наслідувати. Христос стає нашим єдиним Господом і Вчителем. Все, що описує Євангеліє, має бути для нас повчанням про те, ким ми є самі і ким повинні бути».

Це веде нас до того, що «у кожному доброму виборі, наскільки це від нас залежить, око наших намірів має бути чистим і спрямованим тільки на мету, задля якої нас створено — на прославу Господа Бога і спасіння нашої душі. Лише внутрішньо вільна людина може почути Божий голос і піти шляхом, який для неї вибрав Бог. Вибір життєвого шляху завжди є прийняттям запрошення самого Ісуса» — наголосив промовець.

Тема роздумів Апостольського Екзарха була присвячена місії одруженого священства, у якій чоловік-священник і дружина-їмость мають стати батьком та матірʼю церковної спільноти. «Подружжя є Святим Таїнством, у якому через благодать Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в „одне тіло“ і творять «домашню Церкву. Тож у Таїнстві Подружжя подруги є разом у стосунках з Богом, як „одне тіло“ даючи пріоритет для Господа.

Тож коли чоловік стає дияконом, його дружина, будучи з ним одним тілом, стає наче «дияконисею» церковної спільноти, жінкою мироносицею, що приносить миро для спільноти, добре слово, підтримку, яка об’являє материнське обличчя Божої любові. Коли Він стає священником, батьком спільноти, то дружина стає її мамою. Через те вони перше мають прийняти Таїнство Подружжя, щойно тоді чоловік може приймати Таїнство Священства. Тому, коли я свячу одруженого чоловіка, то прошу, щоб жінка клякала на солеї і просила, щоб Святий Дух зійшов також і на неї» — пояснив Апостольський Екзарх.

У цьому контексті Владика зосередив увагу на триєдності любові як поєднання трьох її вимірів в одне ціле: еросу, філіо та агапе.

1. Любов кохання, похідне з грецького слова «Έρως», це єднання між чоловіком і жінкою, що за своєю природою виключає третіх осіб. Протилежне до цієї любові є «Θάνατος» — смерть. Проте треба розрізняти між «романтичним коханням», яке звичайно короткотривале, і «зрілою любовʼю» між чоловіком і жінкою. Психолог Еріх Фромм каже, що зріла любов включає чотири складових елементи:
   • активна турбота про життя і благополуччя об’єкта любові;
     
   • відповідальність за задоволення фізичних і психічних потреб іншого;
     
   • повага до іншого, здатність бачити його таким, яким він є, цінувати унікальність його особистості;
     
   • розуміння себе, іншого і природи любові.
2. Дружна любов, похідне з грецького слова «φιλία», дружнє кохання. Це схильність, народжена внутрішньою спонукою, почуттям близькості і спільності, що проявляється через зв’язок індивідів, який обумовлений соціальним або особистим вибором. Звідси і коло друзів. Два перші виміри любові є природні нормальній людині.
   
3. Любов «ἀγάπη», некористолюбна, благородна, жертовна, пасхальна, сопричасна, яка йде на зустріч з іншими, зокрема потребуючими. Термін «ἀγάπη» знаходиться тільки у християнській літературі. Не має того слова у тодішній загальній літературі. Любов «ἀγάπη» разом з вірою і надією — це дар Божий, надприродний.
   

Любов «ἀγάπη» дається з висот на зразок Пресвятої Тройці. Кожна особа Пресвятої Тройці абсолютно досконала, проте повністю пасхальна, давальна і приймальна, без найменшого виду авторитаризму, чи пошуку самореалізації. Кожна Божа Особа не діє сама від себе, але завжди через іншу. Три Особи, але «одна сила, одна природа, одне божество», — один престол, одна чаша, одна істина, одне коло любові. Бог єдиний у любові — тому «Бог — це любов» (І Йо 4, 8), як у молитві Ісуса до Отця ми чуємо: «Все моє — твоє; твоє ж — моє (Йо 17,10).

Така любов є нерозривною зі своєї природи, і в ній має бути закорінене християнське подружжя. Тому ті, що одружуються запрошені дійти до того виміру любові. В церковній спільноті — це вже євхаристійний спосіб життя, здатності ділити хліб, обмивати ноги один одному, взаємно слухати, йти на зустріч потребуючому, здатність віддати життя за інших. Церква живе з Євхаристії, тому вона є таїнством спасіння по своїй суті. Це вже надприродний вимір любові, який походить з висоти і є нерозривний» — наголосив єпископ.

Владика також підкреслив, що християнське подружжя включає всі три види любові, проте не є християнським, якщо в ньому немає Любові «ἀγάπη». «Подружжя стає християнським і нерозривним по своїй суті тільки тоді, коли сприймається Божественну Любов, і в ньому є готовність дарувати її іншим. Саме у Божій любові лежить сутність нерозривності. Коли одна особа чогось потребує, інша особа не втікає, не залишає її, а йде їй на зустріч. Перші два види любові не мають у собі сили нерозривності, вони несуть у собі наслідки первородного гріха, адже з природи є самолюбними.

Проте християнське подружжя, не заперечує перші два види любові, а підносить їх на вищий рівень, і творить з них одність — триєдиність у любові. Все, що Бог створив є добре, а коли створив людину, сказав «дуже добре!» (Бут 1,31). Євангелія не знецінює роль тіла, як це роблять деякі філософські системи, наприклад, платонізм, проте цінність тіла християнська віра ставить на вищий рівень, на щабель благородної любові» — підсумував Владика Діонісій.

Серцем зустрічей стала Божественна Літургія. У Торжество поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа Євхаристійне богослужіння очолив Апостольський Екзарх Владика Діонісій Ляхович, у співслужінні о. д-ра Теодосій Р. Греня, ЧСВВ, Протосинкела Екзархату, о. д-ра Андрія Максимовича, працівника Курії для зв’язків з церковними інституціями, о. Василя Гушуватого, протопресвітера Римського деканату, о. д-ра Володимира Містермана, голови катехитичної ради Міланського деканату, референта Екзархату по захисту неповнолітніх та вразливих дорослих осіб, та о. Миколи Щербака, відповідального за Душпастирство родин в Екзархаті. Під час Літургії лунали молитви за мир в Україні і в цілому світі, адже місто Асиж називають «Містом миру».

«Як священник, через ієрейські свячення стає отцем для парафії, його дружина стає мамою церковної спільноти. Священник покликаний свідчити про батьківську Божу любов, а їмость про материнську. І тим самим священнича сім’я покликана стати зразком для інших сімей як сопричастя любові „душ і тіл“, батьківською і материнською Божою любов’ю». З такими словами на Архиєрейській Божественній Літургії Апостольський Екзарх Владика Діонісій Ляхович звернувся до їмостей Апостольського Екзархату.

«Коли одна особа чогось потребує, інша особа не залишає її, не тікає, але йде їй назустріч. Перші два види любові — „ерос“ і „філіо“ — не мають усобі сили нерозривності, адже з природи є самолюбними. Християнське подружжя підносить їх на новий рівень і творить з них одність— триєдиність любові. Євангеліє не знецінює роль тіла, як наприклад філософські течії платонізму, проте цінність тіла християнство підносить на вищий рівень благородної любові» — зазначив єпископ.

Це розкривається із ще глибшим сенсом у священничих сім’ях. «Коли під час свячень лунає молитва: „Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює іте, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійно диякона упресвітерство…“, тим самим священник, благодаттю Святого Духа стає отцем, а його дружина, будучи з ним одним тілом, стає мамою церковної спільноти, мироносицею, що приносить добре слово, підтримку, стає мамою в єдності подружжя зі своїм чоловіком. Тому, під час свячень одруженого священника, прошу, щоб їмость теж клякнула на солеї і просила, щоб Святий Дух зійшов на неї і зробив її справжньою мамою спільноти».

Владика також пригадав слова Папи Венедикта XVI про те, що священник не належить більше до себе самого, це людина для інших від моменту свячень, що є «моментом передачі власності» — він є взятий з цього світу і відданий Богові. «Священнича сім’я теж є відданою Богові, це сім’я для інших» — наголосив Апостольський Екзарх.

У цьому по-особливому виділяється роль дружини священника, яка «запрошена виявляти материнську любов Божу». Саме слово «їмость», яким звертаються до дружини священника, означає «її милість», тобто це особа мила, добра і чинить милосердя. Люди також її звуть «пані добродійка»— та, що чинить добро. Це спонукає її реалізовувати своє покликання, бо іноді люди звертаються до їмості більше, ніж до отця, з різними питаннями. Треба піднімати свій духовний рівень і знання. Таким чином їмость на парафії— зразок і показник» — підсумував єпископ.

Їмості мали можливість приступити до святого Таїнства Сповіді та духовної розмови, у чому їм послужили присутні священники.

Наступного дня для їмостей провели ескурсію «Слідами святого Франциска» під проводом екскурсовода п. Світлани Дорофєєвої. Місто Асиж, де відбувалися реколекції, відоме не лише постаттю св. Франциска, засновником чоловічого ордену францисканців, але і св. Кларою, товаришкою св. Франциска, завдяки якій постав жіночий орден кларисок. Віднедавна воно відоме і Карлом Акутісом, 15-річним юнаком, якого 10 жовтня 2020 року був проголошено блаженним Католицької Церкви.

Учасники реколекцій відвідали чимало місць пов’язаних з життям святих та ознайомилися з їхніми життєвими історіями: Нову Церкву, збудовану на місці родинного дому св. Франциска, де майбутній святий прожив перші 24 роки, базиліку Святої Клари, до перебуває тіло святої, і де спершу був похований св. Франциск, базиліку Святого Франциска, де нині спочивають його мощі, церкву Санта Марія Маждоре (колишній катедральний собор Асижу), де у скляному саркофазі перебувають мощі бл. Карла, нинішній катедральний собор Святого Руфіна.

Також їмості помолилися біля мощей Блаженного Карла Акутіса, який є зразком любові до Пресвятої Євхаристії. Вони дізналися, що коли 1998 року Карло прийняв перше Святе Причастя, це був поворотний момент його життя. Свята Меса стала для нього щоденною подією. Він любив повторювати: «Пресвята Євхаристія — це моя автострада до неба».

На завершення зустрічі учасниці склали подяку Апостольському Екзарху Владиці Діонісію за відвідини, батьківське слово та постійну підтримку їмостей. «Ми просимо в Бога, щоб продовжував Ваші літа, просимо в Господа, щоб послав Вам здоров’я» — побажали вони.

За невтомну працю у Божому винограднику та за організацію зустрічі на високому рівні, слова подяки були скеровані до Протосинкела Екзархату о. д-ра Теодосія Р. Греня, ЧСВВ: «Ваша жертовність та відданість Христовій Церкві є добрим прикладом для нас усіх, а Ваші старання та наполегливість у підтримці та розбудові Екзархату в Італії є важливим свідченням для нас Вашої безмежної любові до Господа».

Слова вдячності пролунали і Протопресвітеру Римського деканату о. Василю Гушуватому за організацію, гостинність та допомогу у проведенні зустрічі. В окремий спосіб подякували духівнику о. Андрію Максимовичу. «Дякуємо о. Андрію за його підтримку, духовні поради, за те, що терпеливо вислуховує і свідчить про любов до Бога. Дякуємо Богу, що ви є між нами». Подякували також о. Володимиру і о. Миколі за їх тиху, але водночас глибоку і щиру присутність, а також висловили вдячність їмості Галині Данильчук за координацію групою їмостей.

Повідомила: п. Світлана Прокопчук

Дивіться також

4 січня Фестиваль вертепів у Феррарі: духовне святкування Різдва в Північній Італії 22 грудня У Казерті відбудеться футбольний турнір на Кубок «Святого Володимира Великого 2024» 19 грудня Надія та вдячність: в Римі завершилася реабілітація українських військових