«Бути учнями Ісуса означає не соромитися Його»: проповідь владики Григорія в Неділю по Воздвиженні

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Минулої неділі ми ще раз стали свідками таємниці хреста. Ця подія запрошує нас замислитися: яке значення має жертва Ісуса Христа для нашого спасіння, для нашого духовного життя?

Жертва Ісуса Христа на хресті — це найбільший вияв Божої любові до людини, перемога життя над смертю. Важливо запитати себе: що ми змогли прийняти з цієї науки Господньої у своє серце? Що з того ми хочемо втілювати у наших щоденних вчинках і в нашій поведінці?

Господь каже: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, візьме хрест свій і йде слідом за Мною».

Кожне слово тут має надзвичайну силу. «Хто хоче…» — Ісус починає зі свободи. Він нікого не змушує, не нав’язує ані Себе, ані своєї науки. Це завжди вибір людини. Ми можемо прийняти Його або відкинути.

Але якщо хочемо йти за Христом, то мусимо «зректися себе». Що це означає? Це відкинути егоїзм, гординю, самозосередженість. Людина, яка поставила себе в центрі всього, яка вважає себе найважливішою, ніколи по-справжньому не зможе йти за Господом. Зректися себе — означає відкинути те, що нас тримає прив’язаними до земного, що сковує нашу свободу у Христі.

Кожен має свої залежності, свої прив’язаності, свої «каміння», які нас приземлюють. Від цього треба звільнятися. Це непросто, це вимагає жертви. Але коли Ісус стає серцем нашого життя, тоді жодна людська сила не зможе нас відділити від Його любові.

Далі Христос каже: «Візьми свій хрест».
Ми часто лякаємося цього слова, бо асоціюємо хрест із болем, стражданням і терпінням. Та кожен із нас має свій хрест. Для когось це самотність, для когось нерозуміння з боку близьких, для когось — хвороба чи інші життєві випробування. Ісус не обіцяє забрати їх, але Він дає силу їх нести.

Ми не шукаємо хреста самі — навіть Христос у Гетсиманії молився: «Отче, нехай обмине мене ця чаша». Але додав: «Не моя, а Твоя воля хай буде». Тому коли приходить година, і хрест постає перед нами, ми не можемо перекласти його на чужі плечі. Це наш шлях. Але ми йдемо ним не самі — Христос іде поруч, і ми можемо підтримувати один одного.

Прикладом для нас є ті люди, які з любов’ю і гідністю несуть свій хрест: служать хворим, доглядають близьких, терпеливо зносять труднощі. Їхня вірність надихає.

Бути учнями Ісуса означає не соромитися Його. Світ часто не вимагає відректися від Христа прямо, але прагне зробити Його лише «одним із багатьох» у нашому житті, приватною справою, яку не слід виявляти назовні. Це і є небезпека.

Християнин покликаний не приховувати своєї віри, не соромитися Бога, не соромитися своїх батьків, своєї Батьківщини, своєї культури, своєї молитви. Бо лише так ми зберігаємо вірність Христові.

Господь не завжди кличе нас до мучеництва, але кожного запрошує до щоденної вірності. Це непросто. Ми добре знаємо, скільки спокус є сьогодні, щоб замовкнути, заховати свою віру, не виявляти її. Але Христос кличе нас стояти поруч із Ним.

Коли Ісус говорить: «Є деякі з присутніх, які не скуштують смерті, аж поки не побачать Царства Божого» — це слова про те, що Царство Боже відкривається вже тут, у світлі хреста. На хресті Ісус як цар отримав владу над людськими серцями. У хресті — спасіння, у хресті — перемога.

Тож, дорогі брати і сестри, бажаю нам усім мати відвагу залишатися під хрестом. Не тікати, не соромитися, але вірно стояти поруч із Христом. І тоді ще до нашої смерті ми будемо свідками приходу Царства Божого у нашому житті.

Амінь. Слава Ісусу Христу!

† Григорій