Єдність та синодальність в Церкві апостольських часів

Церква Христова міцно стоїть і розвивається впродовж тисячоліть, адже під проводом Святого Духа завжди вдивляється у своє коріння, і, всупереч різноманітним модерним рухам, залишається стабільною та із непорушними принципами. І це не дивно, адже вона є структурою, що заснована самим Богом і у ній сам Христос є головою. Церква, як масштабна та складна структура, що складається із різних людей, а то і різних націй, має певні механізми свого функціонування, які беруть свій початок від самого Христа та Його апостолів. Ці механізми впродовж тисячоліть допомагають Церкві належно діяти та впевнено іти вперед шляхом сповнення волі Божої. Одним із таких механізмів, над яким нас закликає сьогодні особливо задуматися Церква, є синодальність. І саме цей механізм пропоную пізнати глибше, беручи за основу Біблійні тексти.

Слово «синодальність» походить від давньогрецького «Σύνοδος» (збори, зустріч, зібрання, засідання). На перший погляд, усе зрозуміло, адже подібне зустрічається повсюди: десь якась група людей збирається і щось вирішує. Всюди використовується цей механізм, всюди є наради, зібрання, спільні розв’язання питань і т. д. Однак оця синодальність, що існує у Церкві, не є лише звичайними зборами, чи зібраннями. Синодальність у Церкві має у собі своєрідні особливості. Усі церковні зібрання, єпископські синоди й дотепер проводяться на основі тої моделі, яку використовували ще самі апостоли, живі свідки Христа. Церковне зібрання, збори проводяться на основі тих принципів, які зустрічаємо у Святому Письмі, а саме у книзі Діянь апостолів. У цій книзі ми бачимо як існувала та функціонувала перша християнська Церква. І саме ці тексти допомагають нам розуміти тепер, як продовжувати бути сьогодні тією автентичною Церквою Христовою. У книзі Діянь, у 15 главі, читаємо опис апостольського собору, коли учні Христові зустрілися із проблемою та різноголоссям у середині церкви та взялися розв’язувати ці питання.

Все почалося з того, що у тій першій Церкві деякі із Юдеї навчали інших, що обрізання необхідне для спасіння. Інші ж навпаки були переконані, що поганам, які приймають християнство не обов’язково робити обрізання. Це спричинило чималі суперечки у середині Церкви, що підкреслює сам автор книги Діянь (Ді 15,1–2). Бо суперечкам у Церкві не місце, віра має бути чітко окреслена та однакова для усіх, тому апостоли Павло та Варнава ідуть до Єрусалиму, щоб зустрітися з іншими апостолами та старшими й вирішити ці суперечності (Ді 15,2–4). Далі книга Діянь розповідає, що на зібранні тривала довга суперечка і ніяк не могли апостоли та старші дійти згоди та прийняти єдине рішення. І тут апостол Петро промовляє до усіх: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелія й увірували. І Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам, і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні. Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само як ті.»(Ді 15,7–11). Після цих слів Петра уся громада затихла (Ді 15,12)…

Вражає, як після слів одного апостола Петра припиняється уся довга та активна суперечка. Такий вплив слів Петра і така реакція усього зібрання мають свої пояснення. Адже знаємо із Євангелія, що саме апостолу Петру Христос дав особливу владу серед апостолів і тільки йому Спаситель говорить ці слова: «Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.» (Мт. 16,18–19). Ці слова підкреслюють лідерство апостола Петра серед інших учнів Христа і саме це лідерство, визнане Господом, проявляється, грає вирішальну роль і визнається іншими під час суперечки на соборі у Єрусалимі.

Вслід за апостолом Петром на соборі бере слово апостол Яків, який для підтвердження позиції Петра посилається на слова із Біблії, а саме на пророка Амоса (Ам. 9,11–12), де Бог, пророчими устами говорить про свою відкритість на інші народи й, що на всі народи є призване Боже ім’я (Ді 15,15–18). Опісля апостол Яків теж підтримує позицію апостола Петра, говорячи, що «не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога» (Ді 15,19). Після цього учасники зібрання вирішують не зобов’язувати новонавернених поган до обрізання і видають листа до вірних із постановою: «… подобалось, бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягар, крім цього необхідного: стримуватися від ідоложертовного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові.» (Ді 15,28–29). Опісля лист від апостолів та старших був зачитаний перед громадою вірних, яка, почувши ці постанови, зраділа (Ді 15,30–31). Так закінчується розповідь про суперечки щодо обрізання новонавернених поган. Ця суперечка, якби не була вирішена, могла б наробити багато шкоди у Церкві, чи навіть спричинити розкол між прихильниками та противниками обрізання у християнстві.

Те, як відбувався цей собор апостолів у Єрусалимі яскраво показує нам, як працює оця синодальність у Церкві на практиці. Як бачимо, у Церкві є спілкування та комунікація, яка іде між вірними, церковною владою і Богом. Бачимо, що рішення приймаються не з огляду на більшість, не «по-демократичному», але під проводом церковної ієрархії, яка розв’язує спірні питання. Але найважливішим елементом у цьому механізмі є те, що церковна ієрархія не є диктатурою, і не робить все, як захоче сама, але старається найперше всіма силами віднайти та зрозуміти волю Божу, вслухається у Слово Боже та аж потім на основі того, чого хоче Бог, приймає відповідальні та серйозні рішення у Христовій Церкві. У 15 главі книги Діянь читач бачить, що главою у Церкві справді є Христос, адже все діється по Його волі, а не по примхах людських. Церковна влада в особах апостолів, зокрема Петра, тут виступає як та, що покликана знати та вміти відчитати волю Божу. Апостоли, які знали Христа, які перебували із ним, провадили Церквою. Апостол Петро, лідер і перший серед апостолів, у спірних питаннях мав вирішальне слово. Зараз же наступники апостолів — єпископи та наступник апостола Петра — Папа Римський покликані бути і надалі тими видимими управителями Церкви Христової, які постійно мають сповняти волю Божу на землі і розв’язувати спірні питання, збираючись під проводом Святого Духа та відшукувати те, чого прагне голова Церкви, сам Христос.

Тому, синодальність — це механізм діяльності у Церкві, спілкування, спільне розв’язання питань під проводом церковної ієрархії, яка вслухається у слова самого Христа, допомагає Церкві бути єдиною, допомагає уникнути розколів та завжди разом і у єдності із Христом іти дорогою спасіння.

о.Степан Тхорик, ліценціат біблійного богослов’я, викладача катехитичних курсів у Апостольському Екзархаті

Дивіться також

30 листопада Апостольський Екзархат запрошує українців в Італії на паломництво до м. Барі 21 листопада Для молоді Міланського деканату відбудеться духовно-формаційний виїзд на озері Маджоре 17 листопада У Феррарі відбулося представлення парафіяльного сайту