Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
«Єпископу потрібні священники»: владика Григорій до душпастирів Апостольського Екзархату
5 травня 2025
Під час зустрічі священників Апостольського Екзархату, яка відбулася 28–30 квітня 2025 року в м. Монтегротто, Апостольський адміністратор, Преосвященний Владика Григорій Комар, звернувся до присутніх зі словом, у якому підкреслив важливість щирих і довірливих стосунків у формуванні братерської священничої спільноти.
«Преосвященний Владико Діонісію, дорогі отці! Я дуже радий, що на початку мого служіння в Італії зʼявилася можливість зустрітися з усіма вами не онлайн, а наживо, щоб помолитися, побути разом» — розпочав своє слово єпископ.
Під час промови владика поділився особистими спогадами про початок свого єпископського служіння, наголосивши, що перший і, за його словами, найважливіший урок він отримав не в академічному середовищі, а від дітей, які молилися в церкві.
«Пригадую собі, коли у 2014 році мене проголосили єпископом, я був на одній парафії. І парох зробив оголошення людям про те, що між нами є священник, якого Папа проголосив єпископом. На Літургії спереду храму стояло дуже багато дітей. Тоді священник спонтанно звернувся не до дорослих парафіян, але саме до дітей. Він запитав: „Діти, як ви думаєте, що для цього новопроголошеного єпископа буде найголовнішим? Що йому найбільше потрібно?“
Я думав, що вони скажуть: йому потрібно багато молитися чи щось подібне. Але діти почали в один голос кричати: „Йому потрібні священники! …“
У цьому простому дитячому свідченні, за словами владики, закладена глибока істина: єпископ не може здійснювати своє служіння без щирої, довірливої співпраці з духовенством. Тому, владика наголосив, що він щиро прагне продовжити цей дух єдності та відкритості, подібно до того, який впродовж одинадцяти років він плекав разом священниками в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії.
«Це був мій перший і найважливіший урок на самому початку мого єпископського служіння, який мені дали не професори, а діти, які молилися в церкві. Я дуже добре це запамʼятав і впродовж 11 років мого служіння як єпископа-помічника завжди старався дбати про добрі стосунки зі священниками, бо розумів, як багато від цієї співпраці й щирості залежить.
Єпископ сам нічого не зробить: його устами, руками, очима, серцем у кожній окремій парафії і громаді є священник, якого він для неї призначив, який єпископа для вірних представляє. Тому я дуже хочу продовжити ті самі стосунки — пошани, довіри і любові, які я будував і зміцнював у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії».
Ще однією темою звернення також стала особиста відповідальність священника за власне спасіння:
«Коли дивимось на своє священниче чи єпископське служіння, то часто фокусуємо увагу на тих, кому ми служимо: парафіянам, спільнотам, різним людям. Але мені здається, що, передусім, все що ми робимо — робимо для свого спасіння. Священник може робити прекрасні речі, але якщо ці ініціативи та діяльність не ведуть його до особистого освячення — яку вони мають цінність? Ким є цей священник? Функціонером, надавачем послуг?
Тому, коли ми запитуємо себе: „Чому я є саме тут?“ — то можемо відповісти словами одного єпископа: „Бо Господь Бог не мав іншого способу тебе спасти — Він поставив тебе в такі життєві обставини, щоб ти освячувався“. Ми є тут, щоби служачи нашим вірним, допомогли їм осягнути спасіння і самі удостоїлися вічної нагороди в небі».
Тому щиро вірю, що нам вдасться побудувати щирі, дружні, відкриті стосунки між нами як одна священнича братерська спільнота, яка служить для добра вірних і взаємно освячується задля спасіння наших душ» — мовив він на завершення.
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
