Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Історія і сучасність Ватикану
10 лютого 2023
На сайті Апостольського Екзархату ми розпочинаємо рубрику про важливі аспекти життя Католицької Церкви та їхнє історичне походження.
І розпочнемо ми з Ватикану. Що це за держава і звідки походить? Адже рідко яке державне утворення оповите такою великою кількістю таємниць і, водночас, важко заперечити важливість та великий вплив у світі цієї крихітної за розмірами держави. Тому, поглянемо на історичні витоки Ватикану, від часів Римської імперії і до сьогодні.
Ватикан у часи древнього Риму
Термін Ватикан у часи Римської імперії означав болотисту місцевість на правому березі ріки Тибру, між мостòм Мільвіо (Ponte Milvio) та сьогоднішнім мостòм Сісто (Ponte Sisto).
Під час царського (VIII-VI ст. до н. е.) та республіканського періоду (VІ-І ст. до н. е.) територія була відома як Ватиканське поле (Ager Vaticanus) і простягалася на північ до гирла річки Кремери, на південь принаймні до пагорба Янікул. В епоху імперії, починаючи з ІІ століття нашої ери, топонім «Ватикан» включав територію, яка приблизно відповідає території сучасного міста-держави Ватикан. У римські часи територія за межами міста Риму була зайнята віллами і садами Агрипіни — матері імператора Калігули (37–41 рр. н. е.) — і величезними некрополями (місцями поховань) вздовж головних доріг. У садах своєї матері Калігула побудував невеликий цирк для тренувань колісниць (Gaianum), пізніше перебудований Нероном (54–68 рр. н. е.), де, за переказами, зазнав мученицької смерті святий апостол Петро, під час великого переслідування християн за наказом того ж імператора Нерона у 64 року нашої ери.
Уздовж вулиці Тріонфале (via Trionfale), яка від площі Святого Петра веде на північ до пагорба Маріо (Monte Mario), було розкопано багато гробниць, а вздовж вулиці Корнелія (via Cornelia), яка простягається на захід, стояв некрополь, де знаходиться могила апостола Петра. Присутність святого Петра є визначальною для цієї території, адже відтоді і впродовж двох тисяч років, вона стане місцем паломництва численних християн, керованих бажанням вшанувати і зберегти пам’ять про Верховного Апостола.
Цей некрополь був засипаний під час будівництва базиліки, присвяченої апостолу Петру, за бажанням імператора Костянтина (306–337 рр. н. е.), що визначило весь подальший розвиток території. Після надання свободи християнству Міланським едиктом у 313 році нашої ери, імператор Костянтин близько 324 року розпочав будівництво великої церкви, в центрі якої знаходилася гробниця Петра. Тим часом цирк Нерона поступово занепадав, адже частково його каміння було використано для будівництва нової церкви, яка за короткий час стала новою визначною пам’яткою міста.
Період Середньовіччя
Саме для того, щоб зберегти пам’ять про апостола Петра, Папа Лев IV (847–855) побудує довкола Ватиканського пагорба названу на його честь стіну, що стане духовним ядром Церкви, та нового, середньовічного і ренесансного, Риму. Хоча Папи проживали в Латеранському палаці (адже саме Латеранська Базиліка є Катедральним собором єпископа Риму), вони все ж розбудовували комплекс споруд, прилеглих до собору Святого Петра. Перший палац було побудовано, а потім розширено між кінцем 1200-х і першими роками 1300-х, та здійснено реконструкцію стіни, побудованої Папою Левом IV. Але з 1309 року, коли папську резиденцію було перенесено до Авіньйона у Франції, наступив період так званого Авіньйонського полону, тому Рим і базиліка Святого Петра залишалися занедбаними понад століття. Після повернення Папи до Риму у 1377 році, знадобиться близько 50 років для відновлення престижу міста як духовного центру. У середині 1400-х років вперше постала потреба повної реконструкції собору Святого Петра.
Епоха Ренесансу
Папа Микола V (1447–1455) доручив архітектору Бернардо Росселіно розробити проект розширення базиліки, робота над якою була розпочата, але перервана через просування турків і падіння Константинополя у 1453 році. Між 1477 і 1480 роками Папа Сикст IV (1471–1484) розпочав будівництво великої каплиці, яка на його честь отримала назву Сикстинської та була прикрашена фресками провідних італійських художників того часу та урочисто відкрита 15 серпня 1483 року.
Великі зміни були зроблені Папою Юлієм II (1503–1513), який почав знесення базиліки епохи імператора Костянтина та розпочав роботу над новим собором Святого Петра. Перший камінь сучасної Базиліки заклали 18 квітня 1506 року. Папа також викликав митців Рафаеля та Мікеланджело до Риму, щоб розписати фресками папські апартаменти та Сикстинську капелу.
У цьому ж столітті були проведені інші роботи: Базиліка Святого Петра була покрита грандіозним склепінчастим куполом Джакомо Делла Порта. Потім собор було розширено на початку XVI століття і завершено відомим Берніні в середині XVIІ століття. Освячення найбільшої святині католицького світу було здійснено Папою Урбаном VIII у 1626 році.
Латеранські угоди 1929 року
Маючи площу лише 44 гектари, місто-держава Ватикан є найменшою незалежною державою у світі як за кількістю жителів, так і за територією. Крім цієї властивої території держави-міста, юрисдикція Ватикану також поширюється на деякі райони Риму та поза Римом, які користуються правом «екстериторіальності» (до них наприклад належить Українська Папська Колегія святого Йосафата). Це пов’язано з тим, що через дуже невеликий розмір території Ватикану, багато установ і офісів Святого Престолу розташовані в будівлях міста Рима (наприклад, на Piazza Pio XII, Via della Conciliazione, Piazza San Calisto, Piazza della Cancelleria, Piazza di Spagna). Ця власність, користується статусом, визнаним міжнародним правом для офісів дипломатичних установ та посольств.
Після довгого періоду існування Папської держави у Середньовіччі (756–1870) та її упадок через об’єднання Італії, сучасне місто-держава Ватикан виникла як наслідок підписання Латеранських угод 11 лютого 1929 року між Святим Престолом та державою Італією. Ці угоди визнавали статус Ватикану як суверенного суб’єкта згідно з міжнародним правом, створеного для того, щоб Святий Престол як найвищий інститут Католицької Церкви, мав «абсолютну і видиму незалежність та щоб гарантувати йому незаперечний суверенітет навіть на міжнародному полі», як зазначено в преамбулі вищезгаданого Договору.
Потрібно розуміти, що Католицька Церква, здійснює свою євангельську місію як через різні місцеві Церкви та Церкви свого права, так і через свій центральний уряд, який складається з Папи Римського та інституцій, які допомагають йому у виконанні його обов’язків щодо Вселенської Церкви. Цей центральний уряд відмінний від держави Ватикан і має назву Святий Престіл, або Апостольська Столиця (Santa Sede, Sede Apostolica). Фактично суверенітет держави Ватикан і є призначений для того, щоб гарантувати незалежність Апостольської Столиці від інших держав і могти встановлювати з ними рівноправні дипломатичні відносини. Ватикан має дипломатичні представництва у 174 країнах світу через Апостольські Нунціатури та нунціїв — дипломатів Папи.
Форма правління
Формою правління Ватикану є теократична монархія, тобто коли главою держави є релігійний лідер Церкви — Папа. Главою держави є Верховний Понтифік, який володіє всією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади. На період вакантності престолу (внаслідок смерті чи зречення Папи) ці повноваження передаються Колегії кардиналів (його помічників).
Законодавчу владу, крім Верховного Понтифіка, здійснює від його імені Комісія, що складається з кардинала-президента та інших кардиналів, призначених на п’ятирічний термін. Виконавча влада у державі Ватикан делегована Президенту Комісії, який у цій якості отримує також уряд Президента Губернаторства (Presidente del Governatorato) і йому допомагають Генеральний секретар і заступник Генерального секретаря. Тепер ним є Архиєпископ Fernando Vérgez Alzaga і від нього залежать дирекції та центральні офіси Ватикану, тобто комплекс органів, через які ця влада здійснюється. Судова влада реалізується від імені Верховного Понтифіка органами, створеними відповідно до судової системи держави.
Місто-держава Ватикан має власний прапор із двома полями, розділеними вертикально: одне жовте, а інше біле, на якому зображена папська тіара з перехрещеними ключами. Ватикан карбує власну валюту, якою зараз є євро, і випускає власні поштові марки. У ньому видається щоденна газета «L’Osservatore Romano» («Римський оглядач»), заснована в 1861 році, а з 1931 року існує радіостанція «Радіо Ватикану», яка транслює послання і новини Ватикану та Церкви на весь світ різними мовами, у тому числі українською.
Безпеку Папи та держави Ватикану забезпечує Корпус швейцарської гвардії, заснований у 1506 році, члени якого носять уніформу, яку, згідно з традицією, розробив Мікеланджело, а також Корпус жандармерії, відповідальний за всю поліцію та державну безпеку.
Джерело: vaticanstate.va
