Ісус навчає учнів ТАК молитися
21 листопада 2026
Мене вже багато разів просили, щоб написати статтю про Господню молитву — Отче Наш! Коротка молитва, проте провадить нас до глибини таїнства історії спасіння людини. Все, що існує створене Божим Словом, а людина — на Божий образ і подобу.

Проте людина захотіла посідати знання «добра і зла», стати на місце Бога. Тим самим зірвала зв’язок із Господом, і втратила Рай. Йде протяжна історія спасіння, де в історії Вибраного Народу переплітаються союзи з Богом із поклонінням ідолам. Пройшов час, коли Господь заговорив устами пророка Єзекиїла: «Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи» (Єз 36, 26–27).
Пророки були ті, що слухали Бога, як Самуїл: «Говори, Господи, твій слуга слухає!» (1 Сам 3,9), і говорили в ім’я Бога, кажучи: «Так говорить Господь!». На такій самій пророчій традиції здійснюється розмова Ісуса Христа зі своїм Небесним Отцем. Ісус навчає учнів цієї молитви, якою Він сам молився.
Ісус Христос, за своїм звичаєм, по цілоденній втомі шукає самітного місця, щоб зустрітися зі своїм Отцем і почути Його голос і разом з пророками сказати: «Я тут!», «Ось Я!», «Говори, Господи, твій слуга слухає!». Послухавши Отця, відповідає: Так, Отче, нехай святиться ім’я Твоє!», «Так, Отче, нехай прийде Царство Твоє!»¸ „Так, Отче, нехай буде Твоя воля, як на небі, так і на землі!“
Перші три стихи становить «Так!» — відповідь Ісуса Отцеві на Його споконвічне Слово, яким було створене все, що існує. «Все Ним постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Йо 1,3). Це Слово також стало тілом і оселилося між нами, Ісус Христос, улюблений Син, який об’являє у собі невидиме обличчя Свого Отця (Пор. Йо 1,1–14). Отже, ім’я Боже, його Слово, Мудрість і Слава, проявляється в усіх створіннях, і в людині, яка створена на образ і подобу Божу.
Тому молитва «Отче Наш» — це стиль життя, а не звичайна молитовна формула серед інших подібних. Це стиль і постава Ісуса Христа до свого Небесного Отця, але Ісус брав участь у молитвах свого народу по синагогах і ходив щороку до Єрусалиму.
Так, Отче! Нехай святиться Твоє ім’я!
Так, нехай святиться Твоє ім’я в всьому, що існує, як вже оспівується у Псалмах: «Я вознесу Тебе, мій Боже, Царю, і благословитиму ім’я Твоє на віки віків» (Пс145,1). «Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер… Гори і пагорби, садовина і всі кедри, звір дикий і скот усілякий, гад і птах крилатий… хлопці і дівчата, старі разом з юнацтвом, нехай ім’я Господнє хвалять, високе-бо ім’я Його єдине» (Пс 148,8–13); «Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім’я по всій землі! … Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш» (Пс 8, 2–5). Зокрема, нехай святиться Твоє ім’я в обличчі кожної людини, яку Ти створив на Свій «образ і подобу!
Святий Франциск з Асижу — це чудовий приклад такого прославлення Божого ім’я в усіх створіннях. Для такого прославлення Бога треба мати очі, щоб бачити як бджілка працює; вуха, щоб почути спів пташки, шепотіння лісу, відчути запах квітів… Потішитися забавкою дитини… щоб сказати: «Нехай святиться Твоє ім’я, Отче»!
Так, Отче! Нехай прийде Царство Твоє!
Царство Отця — це любов, життя, істина, справедливість, добро, краса, світло, милосердя, радість… Те Царство вже є між нами, але ще його немає у повноті. Воно — динамізм, що може зростати і маліти між нами. Тому треба завжди просити, щоб воно прийшло і зростало між нами, аж до повноти у Небесному Царстві.
Ісус говорить, що Царство Боже подібне до зерна гірчичного, до закваски, до скарбу захованого в полі, до купця перлин, до невода кинутого в морі, до царя, що справив весілля синові, до господаря, що посадив виноградник; до десяти дів. В Євангеліях можна порахувати аж до сто разів, до чого Царства Боже є подібне…
Отож, «шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам докладеться». (Мт 6,33). Тож, нехай Царство Боже прийде до нас…
Так, Отче! Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі!
Це найважчий «Так, Отче!». В Оливному Городі таке «Так!» довело Ісуса до того, що стікав кривавий піт з Його обличчя. «Хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху (Євр 5,8).
Воля Отця — це Його «пожива» (Йо 4,34), предмет його молитви (Мр 14,36). Це той «амінь», свідок вірний і правдивий (Од 1,4; 3,14). Це глибокий любовний зв’язок Ісуса Христа зі своїм Небесним Отцем: «Не може Син нічого робите від себе, коли не бачить, що й Отець те саме робить…» (Йо 5, 19–20).
Воля Божа — це глибоке «Так», для всієї реальності, яку ми зустрічаємо в нашій життєвій мандрівці, в житі Церкви і суспільства, веселе і сумне, важке і приємне. Однак, воля Божа є також, щоб боротися проти несправедливості, ненависті, біди і нужди… Святий Іван Золотоустий у проповіді на Євангелію від Матея, 19,5, каже, що треба «із землі знести блуд, а на його місці, щоб запанувала істина; щоб був знищений порок, а на його місце процвітала чеснота, і таким чином, щоб земля була, як небо» (PG 57, 280 B).
Отож, це перші три «Так, Отче!», а згодом ідуть прохання до Отця про те, що найпотрібніше для життя дочасного і вічного: хліб «наш» насущний дай «нам»; прости «нам»; не введи «нас у спокусу», і визволи «нас» від лукавого — завжди у множині. Після таких найважливіших прохань, Ісус вказує, що можна просите все інше: «Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам!» (Мт 7,7).
Отче, хліб наш насущний дай нам сьогодні!
Це прохання про звичайний хліб, який необхідний для життя у цьому світі. Ми витрачаємо багато енергії, щоб цей хліб був на столі, і він віддає нам енергію, коли ми його споживаємо. Ми цим хлібом ділимося з нашими братами і сестрами, з тими, що не мають, що їсти. Відбирати хліб з уст інших — це засуджувати їх на смерть, на голодомор.
Цей «наш хліб», разом із вином і водою, жертвуємо Господеві на Божественній Літургії, і просимо, щоб Господь його прийняв в «наднебесний Свій жертовник» (Пор Проскомидія). Господь приймає ці дари, і віддає їх нам, Себе жертвує, і каже: «Це є моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається…»
Ось у цьому проханні ідеться про хліб щоденний, а коли ми його жертвуємо Богові, він стає хлібом Євхаристійним, який дає нам життя вічне. Хліб, дарований голодним і бідним, робить також євхаристійним наше щоденне життя.
Отче, прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим!
Прощення необхідне для життя дочасного і вічного. Брак прощення створює перепону для спілкування — сопричастя з іншими. Коли я прощаю комусь провини, я зціляю тим самим і своє життя, лікую рану, що мені завдала інша особа; не ношу тягару образи у своєму серці.
Господь прощає, коли ми прощаємо. Господь все зробив заради спасіння людини, але коли ми не прощаємо, не даємо можливості, щоб любов кружляла між нами та Богом. У Царстві Божому не може бути найменшої перепони до любові, найменшої стіни, адже Царство небесне — це найдосконаліше сопричастя любові, абсолютна прозорість, чистота сердець. Брак прощення є перепоною до сопричастя любові, і якщо себе не очистимо прощенням, не зможемо брати участь у Небесному Царстві. Бог — це Любов! Він не карає, а людина сама себе карає, коли не прощає.
Тому ми молимось: прости нам, Отче, бо ми прощаємо…
Отче, не введи нас у спокусу! В іншому перекладі: не дозволь нам впасти у спокусу
Відразу після хрeщення в Йордані Дух веде Ісуса в пустелю, де Ісус перебуває сорок днів і сорок ночей у молитві та пості. До Ісуса приступає диявол із трьома найбільшими житейськими спокусами:
1. Спокуса хліба — багатства для себе: «Якщо ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом». Ісус не робить такого чуда, щоб перемінити камінь на хліб для себе, але чинить чудо розмноження хлібів для інших, і стає «хлібом життя». Треба сказати, що всі чуда, які зробив Ісус упродовж свого життя були для інших. Він стає «Хлібом життя» для інших: «Це моє тіло, що за вас ламається; Це моя кров, що за вас проливається»…
2. Спокуса влади, панування над іншими. Ісус пропонує служіння іншим: «Я між вами як той, що служить» (Лк 22, 27). Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт 20, 28).
Хто хоче панувати — понижує інших, використовує їх, вбиває і провадить війни. Той, хто служить — дає життя.
3. Спокуса слави і власного задоволення, спокуса стати «зірочкою» в соціальних мережах, використовувати власне плотське задоволення. Навпаки, Ісус пропонує слухати Отця Небесного і бути чуйним на потреби інших.
4. Спокуса залишити свою місію, не бути вірним до кінця. Апостол Петро відраджує Ісусові йти до Єрусалиму, щоб там страждати і вмерти. Ісус рішуче відповідає: «Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (пор. Мт 16,22–23; Мр 8,33), або «зійти з хреста», як спокушали його книжники і фарисеї, коли Ісус був розп’ятий на хресті. Ісус проголосив, що «хто витерпить аж до кінця, — той буде спасений!» (Мт 24,13).
Спокуси, ті життєві ідоли постійно переображуються, але по суті завжди ті самі. Вони тягнуть людину дивитися тільки на себе, панувати над іншими, шукати своєї слави. Ці спокуси не мають меж. Гонитва за багатством, владою, славою і плотським задоволенням є причиною поділів і ворожнеч, війн і жахливих суспільних трагедій. Проти спокус Ісус пропонує нову заповідь, щоб ми любили одного, як він нас полюбив, відчували потреби наших ближніх, служили один одному. На заповіді любові «ввесь закон і пророки спираються» (Мт 22,40).
Отче, визволи нас від лукавого!
Лукавий може діяти в нашого серці і зайняти місце призначене для Святого Духа. Він може заволодіти могутніми цього світу і стати на місце Бога, паном добра і зла.
Дія лукавого — диявола, абсолютно протилежна дорозі і життю, яке нам об’явив Ісус Христос. Лукавий не дає життя, а вбиває; не любить, а ненавидить; не будує, а руйнує; не приносить світло, а темряву; приносить не радість, а смуток, розпуку і плач; не свободу дарує, а рабство людини і цілих народів;, Він — «душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо 8,44).
Святий апостол Павло в другому посланні до Солунян пише, що настане час відступства й виявиться «чоловік безбожний, … який зноситься понад усе, що видаватиме себе за Бога»… Це «тайна беззаконня», яка криється під діянням сатани з усякого роду силою, із знаками та всяким брехливим обманом (Пор 2 Сол 2, 3–10).
Дія лукавого — це пекло, яке він створює вже на землі. Пекло — це реалія війни в Україні. Тому заперечити лукавого і пекло неможливо, ні тепер, ні у вічності. Отче, визволи нас від лукавого! Молитва «Отче Наш» відкриває нам широкий духовний обрій, є синтезом Євангелія, базою всіх інших молитов.
Це Господня молитва! Тож молімося так, як Христос навчив своїх учнів! Така молитва є безперестанна. Це стиль життя, постійна постава християнина. Можемо повторяти ті стишки, де виражене все найбільш нам потрібне, щоб вони стали ритмом нашого дихання і биттям нашого серця
Молитва «Отче Наш!» присутня в усіх наших молитвах, у молебнях, у Церковному Правилі, а зокрема в Божественній Літургії, що є джерелом і вершиною всього християнського життя. Проте замало устами промовляти цю молитву, коли серце далеко від її значення.
Ісус запрошує «поклонятися Богові в Дусі та правді. А таких поклонників шукає собі Отець» (Йо 4,23).
Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, Екзарх-емерит Апостольського Екзархату в Італії