Молитва як ліки у зціленні ран

Коли поглянемо на потреби нашого життя, приходимо до переконання, що ми не можемо обійтися без допомоги Божої як у тілесних, так і в душевних потребах. Ми хотіли б остерігатися гріха й проживати побожно, але, як говорить Святе Письмо: «Дух бадьорий, але тіло немічне» (Мр 14,38). А зброєю від спокус є молитва. Святий Іван Золотоустий говорить: «Хто не молиться, той робить так само, ніби витягнув із води рибу. І подібно, як риба без води гине, людина без молитви не може мати надії на вічне життя».

Молитва у час війни

Унікальність воєнного часу полягає у тому, що в один момент звичний плин життя зупиняється звісткою про війну навіть не в сусідній країні, а у твоєму власному домі, який із прильотом ракети перестав існувати. Зупиняється можливість ходити на роботу, варити борщ, відсилати дітей до школи чи відправляти на відпочинок. Зникає можливість піти в музеї, набратися духовних сил, перебуваючи в тиші прекрасно оздоблених храмів. Життя позбавляється звичної повноти й перетворюється на пошук можливості його збереження.

Воєнний час дає нагоду звернути увагу на найнеобхідніше. Це час, коли при намаганні зберегти саме життя, немає можливості взяти багато з надбаного. Людина ухвалює складні рішення щодо того, що справді цінне, і часто воно поміщається в «тривожну» валізку. Воєнний час стає часом переосмислення всього того, з чого складалося наше життя.

Час війни є часом усвідомлення того, хто є справді цінним і чому це так. Суттєво частіше, ніж у «звичний» час, людина намагається говорити з тими, спілкування з якими не хотіла б втратити за жодних обставин. Передусім тому, що їхня присутність та їхнє слово є цінним, чимось, що хотілося б залишити для себе посеред загрози тотального нищення самого життя. Час війни є часом, коли питання «ти як?» не є питанням данини культурі спілкування, але виявом справжнього переживання про життя дорогої людини.

Це час, коли людина наново відкриває для себе справжнє значення життя і задля цього звертається до його Джерела. Приказка «як тривога, то до Бога» набуває цілковито іншого значення у час реальних повітряних тривог. Прекрасне свідчення парамедикині Юлії Паєвської: «Атеїстів на «нулі» я не зустрічала. Коли «пахне смаженим», всі згадують про Бога» повторюють сотні, а можливо, й тисячі воїнів, які ціною власного життя захищають життя друзів.

Молитва?

Як і все решта, у час війни переосмислюється молитва. Чим вона є для людини? На це питання різні люди дадуть різні відповіді. Для когось це певний священний текст, формула, яку згенерувала релігійна культура і яку належить мовити для себе чи для когось, щоб виявляти причетність до цієї культури. Для більшості християн таким священним текстом є молитва «Отче наш», яку вони повторюють у найрізноманітніших обставинах свого життя. Хтось, як молитовний текст повторює біблійний декалог чи один із «символів» віри. Для великої кількості вірних молитва є передусім родинною чи суспільною традицією, над причинами й значенням якої багато хто ніколи не задумувався: роблю та й годі, не зашкодить.

Для багатьох молитовні тексти є своєрідними оберегами, застосовуючи які, вони хочуть убезпечитися від різноманіття «негативів», що можуть загрожувати їхньому життю чи добробуту. Часто молитва може сприйматися людиною як певного роду «заклинання», від якого очікуються моментальні ефекти: помолився, і Бог не те що має, а мусить діяти. Всі ці уявлення, особливо останнє – магічне розуміння, хоча й присутні серед християн, мають дуже мало спільного із сенсом справжньої молитви. Що ж тоді є молитвою?

Час на розмову з Богом

У контексті біблійної культури молитва мислиться як час на розмову з Богом. Саме ці три аспекти відіграють ключову роль у тому, як євреї чи християни формулювали свої молитви до Бога й очікували Його реакції на них.

Бог як Той, Хто перевищує всяке уявлення людини про Нього і мислиться у позачасових категоріях, є також Той, Хто діє в історії, а отже, в часі. З цього огляду є два важливі висновки про молитву для юдея чи християнина: а) оскільки Бог вже діяв у історії з людьми на їхню користь, Він може й нині діяти так само; б) оскільки Бог діє в часі, людина може присвятити свій час на перебування в Його присутності та на розмову з Ним. Хоча замислюємося про це нечасто, час є найціннішим, що людина може подарувати комусь. Знайти час для когось є виявом уваги та зацікавлення. Витратити час на когось означає визнати його цінність. Молитва, промовлена поспіхом, є не надто серйозною. Натомість молитва, до якої готуєшся і після якої присвячуєш час на осмислення мовленого, почутого і на формулювання висновків із цієї розмови, є молитвою серйозної людини, для якої Бог – Співрозмовник, вартий жертви мого часу.

Кількісний історичний час лише тоді набуває якісного виміру, тобто якогось значення, коли він нами осмислено наповнений. Час, наповнений молитвою, ніколи не втрачений, навпаки, тоді він досягає свого найбільшого значення.

Молитва біблійної людини завжди є розмовою. Це означає, що будь-які молитовні тексти є лише допоміжними. Вони ніколи не є визначальними для молитви. Мало хто звертає на це увагу, але в Євангеліях є дві версії молитви «Отче Наш»: у Євангелії від Матея (6: 9-13) та в Євангелії від Луки (11: 2-4), в яких загальні ідеї хоча й однакові, та все ж текстуально відмінні одна від одної. І не тому, що одна версія правильніша, а тому, що таким чином є бажання наголосити, що текст вторинний, а живе слово – первинне.

Розмова не обов’язково є говорінням. Існує безліч способів невербального спілкування: жести, мовчанка і просто готовність побути в присутності співрозмовника. Зокрема, мовчання – потужний засіб розмови, бо воно дає можливість почути свого співрозмовника і водночас є заохоченням його до говоріння, створенням для нього нагоди сказати справді щось важливе, щось гідне нашої уваги. Тому молитва як розмова обов’язково є діалогом, обміном баченнями, бажаннями, сподіваннями й готовністю відгукнутися на них.

В юдео-християнському контексті молитва є розмовою з Богом. Це накладає на співрозмовників особливі очікування й готовності. Говорячи з Богом, мусиш нагадати собі, хто твій Співрозмовник. Бо від цього залежатиме якість розмови та її зміст. Треба знати свого Співрозмовника, щоби щось у Нього просити та чимось із Ним ділитися. Треба знати те, які молитви вже були вислухані та яким чином вони були сформульовані. Саме тому добра юдео-християнська молитва виростає зі щоденного читання й осмислення Святого Письма – книги, в якій Бог відкрив Себе тим, що відгукнулися на Його запрошення до співжиття з Ним.

Ще однією важливою передумовою доброї молитви є свідомість того, ким є ти перед своїм Співрозмовником, чого ти можеш очікувати від Нього і чому Він мав би сповнити твоє прохання так, як Його бачиш ти. Спілкуючись із Богом, необхідно розуміти свою роль у Його плані існування та спасінні цього світу. Найкращим дороговказом до молитовної розмови з Богом є книга Йова, а ідеалом вислуханої молитви – мовчанка у відповідь на прохання про чашу в Гетсиманському саду (Мт 26: 35-46). Розмова з Богом передбачає згоду з тим, що в Нього може бути інший, кардинально відмінний від нашого погляд.

Чи не сумно, що ми на все маємо час, але бракує його для Бога?

Діалог є зв’язком, який будує. Якщо я не розмовлятиму з дружиною та дітьми, я занапащу своє подружнє й батьківське покликання. Якщо особистий зв’язок із Вибраним втрачається в житті духовної особи, наслідком стає полишення священства чи богопосвяченості. Якщо подружжя не спілкується, воно йде до розпаду або до насильницького співіснування поруч із непотрібною тобі людиною. Однією з найчастіше озвучуваних проблем є «брак часу». Хто з нас хотів би почути від найближчої людини, що попри велику-велику любов до нас насправді не має часу на зустріч із нами? Чи повіримо ми в таку любов?

Один філософ сказав: вислів «брак часу» означає не його відсутність, а невміння ним розпорядитися. Час маємо для всього! Лише десь згубилися пріоритети. Час має багато спільного з Першою заповіддю. Мій знайомий священник попросив учнів записати свій день похвилинно, хто що робив. А потім сказав: ну то ви бачите, хто є вашим богом. Вочевидь це спрощення, але воно добре показує, що коли ми в чомусь або в комусь зацікавлені, то часу й зусиль не шкодуємо, аби зайнятися бажаним. Кого чи що любимо, тим і живемо. І не можна забувати, що силою прерізних святих в історії Церкви була саме молитва!

Про потребу і силу молитви для нашого тілесного і душевного добра переконують нас приклади з Біблійної історії, а також життя святих угодників. Якою помічною і потрібною є молитва у всіх справах нашого життя, повчає нас приклад Мойсея. У Святому Письмі читаємо, що той праведник багато молився за ізраїльський народ і часто відвертав від них гнів Божий. Коли одного разу євреї боролися з ворогом, Мойсей молився на горі, і як довго тримав руки, піднесені догори, - перемагали євреї, а коли руки трохи опустив, - перемагали вороги. Тому інші підтримували руки Мойсея з обидвох сторін, доки євреї не отримали повної перемоги.

І Святе Євангеліє дає нам гарний приклад молитви в особі Ісуса Христа. Як бачимо, все християнське життя — це постійна, ревна і щира молитва. Розпочинаючи апостольську працю, Христос найперше йде в пустиню на сорокаденну розмову з Богом. Він інколи цілі ночі проводив, розмовляючи зі Своїм Небесним Отцем. А Своїм прикладом Він хотів і нас навчити користі, обов'язку та потреби молитви.

Тож і нам, за прикладом Христа, потрібно молитися часто і багато. Нам необхідна Божа ласка і допомога на кожному кроці. Інколи можна почути від сьогоднішніх християн, що вони не мають часу на молитву. Чи не сумно, що ми на все маємо час, але нам бракує часу на розмову з Богом? Своїм прикладом Ісус Христос повчає нас, що нам потрібно просити в Бога допомоги у важливих рішеннях нашого життя, тоді Господь буде благословити нас у цьому земному житті, а також вкаже нам дорогу до життя вічного!

На завершення

Поділюся відповіддю о. Ігоря Бойка на запитання: що дає йому сили працювати далі?

«Щоранку я починаю свій день із молитви. Завжди кажу: „Боже, благослови працю моїх рук. Маю намір зробити те і те. Я готовий і прошу на це Твого благословення. Захисти мене від різних небезпек, які можуть трапитися у моєму житті — фізичних чи духовних, і дай мені відчувати Твою присутність через усмішку“. Бог усміхається нам кожного разу, коли ми зустрічаємо іншу людину і бачимо її радість від зустрічі. Коли відчуваєш усмішку Бога — знаходиш сили рухатися вперед».

У статті використано джерела: о. д-р Василь Рудейко, «Молитва у час війни. Унікальність воєнного часу»

Отець Олесь Будзяк

Дивіться також

2 квітня Великодне послання ієрархів УГКЦ у Західній Європі 13 березня «Усе можливо тому, хто вірує»: проповідь у четверту неділю Великого посту 27 лютого Віра, яка приносить зцілення: проповідь у другу неділю Великого посту