«На Твоє слово закину сіті…»: проповідь на 18-ту Неділю по Зісланні Святого Духа

«На Твоє слово закину сіті…»

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Боже Слово сьогодні розповідає нам дивовижну історію покликання перших учнів — Петра, Якова та Івана, які «кинули все» й пішли слідом за Христом, переживши перед тим особливий досвід присутності Бога. Наш Господь проповідує Слово Боже на березі Генезаретського озера. Євангелист Лука підкреслює, що «народ юрмився коло Нього, щоб почути Слово Боже». Святий Лука натякає, що люди не юрмилися, щоб побачити чудо чи отримати щось від Ісуса, але щоб почути Слово, заспокоїти ним своє серце, спрагле живої води. Слово Боже є живим словом, діяльним словом — воно веде до переміни, зцілює, заспокоює, оживляє. Маючи перед очима цю євангельську картину, спитаймо себе: чи відчуваємо ми спрагу за Божим Словом, чи приходимо послухати Ісуса, чи дозволяємо Йому увійти у наше серце під час Божественної Літургії?

Перед тим, як промовити Слово, Ісус входить у човен рибалки Симона, який разом із товаришами після цілої ночі праці нічого не зловив і тепер полоще порожні сіті. Можемо відчути їхню втому, розчарування, турботу про завтрашній день. Напевно, Симонові було непросто дозволити Ісусові увійти в човен, відплисти на глибину й слухати Його навчання, хоч це була не перша їхня зустріч, адже Ісус уже був у домі Симона й навіть зцілив його тещу.

Якщо проведемо паралель із власним життям, побачимо, що й нам буває важко молитися чи взяти до рук Святе Письмо тоді, коли зазнаємо невдач або маємо проблеми. Іноді з’являється запитання: «Чому Ти допустив це, Господи? Де Ти був, коли мені було важко?» — і спокуса замкнутися у собі, залишитися самому в човні з порожніми сітями. Але Симон так не робить.

Навіть свою невдачу він переживає у присутності Ісуса — у момент випробування перебуває у Слові. Часто під час важких життєвих потрясінь людині важко почути голос Божий, особливо, коли довкола звучать різні голоси — крики сумнівів, зневіри, жалю чи спокуси. Не так легко налаштувати себе на слухання саме Божого Слова. І все ж Симон ЙОГО слухає… Слухає Слово, яке Христос спочатку промовляє до всіх, а потім — безпосередньо до нього: «Відчали на глибінь та закиньте сіті на ловитву».

З людської точки зору це не мало сенсу: як досвідчений рибалка, він знав, що вдень риби не ловлять. До того ж, рибалки втомлені. «Наставнику, всю ніч трудились і нічого не зловили…» — каже Симон, але додає: «Але на Твоє слово закину сіті». «Так вони й зробили, — каже Євангелист Лука, — і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися».

«На твоє слово…» Навіть будучи втомленим і сумним після невдачі, Симон уважно слухав Христа. Слово Ісуса увійшло в глибину його серця, тому він зробив так, як сказав Учитель — всупереч людській логіці, досвіду й переконанням — спробував ще раз закинути сіті на ЙОГО Слово. Відплив на глибину — не лише у просторовому значенні, але вийшов за рамки свого досвіду і переконань, досвідчивши не лише великого успіху, та насамперед, — особливого, містичного Божого втручання.

Симон дає важливий урок для кожного з нас, адже наше життя теж сповнене злетів і падінь, успіхів і поразок. Часто нам здається, що всі старання марні, ми ж стільки разів намагалися щось зробити, але нічого не вийшло… Стільки разів старалися змінитися, але знову впадаємо в ту саму слабкість… Стільки разів боролися за кращу долю України, але не бачимо швидких змін… «Всю ніч трудились і нічого не зловили…»

Список таких запитань можна продовжувати дуже довго, проте Симон нам сьогодні говорить: «Навіть якщо ви цілу ніч, ціле життя трудилися намарно, не вагайтеся спробувати ще раз. Але завжди — на слово Христа. Усупереч власним переконанням, негативному досвіду, з повною довірою Йому, з Його благословенням…»

Тут потрібно усвідомити, що для того, аби зробити щось на слово Ісуса, треба спочатку це слово прийняти: щоразу приймати Господа у Пресвятій Євхаристії, слухати, що Він говорить у молитві, щоденно читати Святе Письмо. І тільки тоді — діяти. Спочатку, як Петро, дозволити Ісусові увійти до нашого човна, перебувати у Його Слові… Спочатку сісти в ногах Господа — як Марія, і тільки тоді — служити як Марта.

Свята Франческа Ксаверія Кабріні, перша американська свята італійського походження, може бути для нас прикладом саме такої постави. Нещодавно я двічі переглянув фільм про її життя, яке мене дуже вразило. У своєму житті вона зазнала безліч невдач і відмов. З дитинства мала слабке здоров’я, через що її не прийняли до чернечого згромадження, про яке вона мріяла. Пізніше, коли заснувала власну спільноту сестер місіонерок, зустрілася з недовірою, браком коштів і численними труднощами. Навіть тоді, коли Папа Лев XIII сказав їй замість бажаної місії в Китаї вирушити «не на Схід, а на Захід» — до Америки, щоби опікуватися італійськими мігрантами, — вона не зневірилася, а на слово Христового Намісника послухалася і поїхала туди, куди її кликав Бог.

У Сполучених Штатах вона починала без нічого — без грошей, без підтримки, без знання мови. Її не раз обманювали, не приймали, принижували, що у фільмі дуже яскраво показано. Проте кожен раз вона «закидала сіті» наново, покладаючись не на людські сили, а на Боже Слово.

Упродовж життя вона заснувала понад 67 шкіл, лікарень, сиротинців і притулків для італійських емігрантів — людей, яких американський світ тоді не хотів прийняти.

Як і Симон Петро, свята Франческа навчилася не впадати у розпач після «порожніх сітей», а вірила, що Бог може дати плоди навіть після невдачі. Її життя свідчить, що коли ми діємо «на Слово Господа», навіть найбільша поразка може стати початком чуда.

Нехай її приклад допоможе і нам не втрачати віри у хвилини зневіри, у час війни, не зупинятися після невдач, але щоразу, як Петро і як свята Франческа, спочатку слухати Слово Христа, а потім закидати сіті — діяти з надією, довірою і любов’ю. Амінь.