«Найбільший плід посту — це євхаристійний стиль життя» — пастирське послання Апостольського Екзарха на Великий Піст 2024

Прот. №. 92/2024

Преподобні, Всесвітліші і Всечесніші Отці, преподобні Брати і Сестри в монашестві, дорогі в Христі Брати і Сестри!

Слава Ісусу Христу!

На веб-сторінці нашого Екзархату ми розмістили Послання Папи Франциска на Великий Піст, якe написане на основі 10 Божих Заповідей, даних Мойсеєві, як визволителеві ізраїльського народу з дому неволі. Деякі думки Святішого Отця будемо використовувати також і в цьому пастирському Послання.

Пригадуючи старозавітних пророків, можемо зауважити, що деякі із них багато постили, але, водночас, певні види посту вони також гостро картали. Вистачить прочитати те, що говорить з цього приводу Пророк Ісая: «Навіщо вам постити, якщо не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш? … Ви постите на те, щоб правуватися та сваритися i немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвляє себе? Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати — чи це назвеш ти постом та днем Господеві вгодним? Ось піст, що я люблю: кайдани несправедливості розбити… З голодним хлібом поділитися, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (пор. Іс 58, 3–9).

Справжнє значення посту відкриває перед нами Ісус Христос, коли після хрещення в ріці Йордані, Святий Дух веде Його в пустелю, де Він сорок днів і сорок ночей перебуває на молитві та пості. Диявол приступає до Нього з трьома найбільшими спокусами старої людини. Ісус віддаляє диявола і вчить нас протилежного старій людині способу життя, що веде до Царства Небесного, яке вже починається тут на землі: це навернення, чи краще, відвернення від ментальності здобування хліба для себе до ділення своїм хлібом з іншими, а навіть більше, до того, аби самим стати хлібом життя для наших ближніх; відвернення від «панування» над іншими до «служіння» іншим; відвернення від шукання «слави для себе» до слухання Бога і відчуття потреб інших людей. В цьому криються три золоті ключі розуміння того, в чому полягає піст, тобто сама євангельська благовість та сутність євангелізації.

Папа Франциск в своєму посланні, каже, що піст — це «час благодаті, коли пустеля знову стає, як сповіщає пророк Осія, місцем першої любові (пор. Ос 2, 16–17). Бог виховує свій народ, щоб він вийшов зі своїх поневолень і пережив перехід від смерті до життя… Це рішучий заклик до свободи». Вселенський Архієрей продовжує, що «пустеля — це простір, в якому наша свобода може дозріти до особистого рішення не повертатися в неволю. Тому, пустеля «передбачає боротьбу проти спокус диявола, що підмовляє людину, аби вона повернулася до рабства старої людини.

Саме тому, Папа вказує, що в час посту потрібно «зупинитися в молитві, щоб прийняти Боже слово, і зупинитися, як самарянин, перед пораненим ближнім… Ось чому молитва, милостиня та піст — це не три незалежні вправи, а єдиний рух відкритості, вивільнення: геть ідолів, які нас обтяжують, геть прив’язаності, які нас ув’язнюють. Отже: „Не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять“ (Мт 6,16). Навпаки, нехай же на обличчях буде помітною радість, нехай відчувається аромат свободи, нехай вивільниться ота любов, яка вчиняє новими всі речі, починаючи з найменших і найближчих».

Ісус Христос є світлом, дорогою, правдою і приклад життя. Він розмножує хліби для інших та Сам стає хлібом життя; Він є Тим, Який служить; Тим, Який слухає Свого Отця та йде на зустріч потребуючим. Наш Спаситель не зробив жодного чуда для Себе, а всі чуда — для потребуючих… Цей новий стиль життя піднімається до вершини в Євхаристійному Таїнстві: «Це Моє тіло, що за вас ламається; це Моя кров, що за вас проливається!» «Чиніть це на Мій спомин!» — таким є запрошення Ісуса Христа.

Саме тому, піст є, перш усього, тим засобом, який допомагає християнинові розірвати з усім тим, що замикає нас у собі самих; піст не є самоціллю, але — засобом для осягнення мети, а саме для того, аби відвернутись від того, що стоїть на перешкоді нашій зустрічі з Богом та ближніми.

Інколи, наш піст може не подобатися Богові. Це трапляється тоді, коли ми постимо, але не допомагаємо ближньому у потребі; коли утримуємося від м’ясних страв, але «виїдаємо печінку» свого брата; коли не сприймаємо його; коли гніваємося, пліткуємо, заздримо, «обкидаємо болотом», тим більше, коли осуджуємо інших за те, що не дотримуються посту. В такій ситуації, піст навіть на «хлібі і воді» не може подобатися Богові…

Великoпосна молитва святого Єфрема буде в цьому пості постійно нагадувати нам про те, що слід безнастанно боротися проти духа лінивства, недбайливості, властолюб’я, пустомовства та вправлятися у дусі чистоти, покори, терпеливості й любові.

Піст приписує стримуватись від споживання м’ясних і молочних страв у деяких визначених Церквою днях року. Необхідно зберігати ці приписи, але також вправлятись у тому, щоб з того, що ми заощадили постом, ми ділилися з тими, що не мають на своєму столі достатньо їжі; щоб допомагали потребуючим чи підтримувати ці установи, які ними опікуються.

Найбільший плід посту — це євхаристійний стиль життя. «Це Моє тіло, що ламається; це Моя кров, що проливається»… Йдеться про жертвування собою і тим, що посідаємо (хлібом і вином, матеріальними добрами) заради життя інших.

Папа Франциск пише, що ми переживаємо третю світову війну у фрагментах, а Україна вже потопає у війні: неімовірні страждання народу, руйнація міст, коли вже травмована половина населення, а батьківщина стала великим шпиталем. Отож, у цьому пості ми покликані звільнитись від рабства диявола та наших особистих похотей, щоб бути вільними дітьми Божими і відкритися до потребуючих братів і сестер, лікували його рани, стали лікарями душ і тіл.

Незважаючи на шалену війну в Україні, наважуємося разом з Папою Франциском ризикнути і «подумати, що перебуваємо не в агонії, а при пологах; не в кінці, а на початку великого дійства» — нового українського суспільства. Святіший Отець Франциск натхненний письменником Шарл Пеґі, з його поезії про малу дівчинку Надію, пригадує нам про те, що віра і любов тримають це дитя-надію за руку. Віра і любов вчать її ходити, а надія, водночас тягне віру і любов уперед.

Бажаю всім благословенного посту.

+ Діонісій Ляхович, ЧСВВ,
Апостольський Екзарх

Дано в Римі при Катедральному храмі Жировицької Матері Божої та святих мучеників Сергія і Вакха, дня 7-го лютого 2024