Не відкидаймо Божого запрошення: проповідь на 27-у Неділю по Зісланні Святого Духа

Дорогі брати і сестри, сьогодні чуємо притчу, у якій Царство Боже порівнюється із бенкетом, запрошені — із людьми, а господар бенкету — із Богом. Тут, як і у кожній притчі, Христос об’являє нам Бога, щось про Нього розкриває, допомагає глибше Його пізнати, через різні образи, порівняння, які допомагають нам розуміти краще, як Господь, діє, як реагує, які рішення приймає, як до людини ставиться. Ми пізнаємо інших людей через спілкування і спостерігання за ними, за їх реакцією, словами, поведінкою. Подібно і у відносинах із Богом ми пізнаємо Його через те, що читаємо у Святому Письмі — те, як Бог говорить і що робить. Без слова Божого і притч ми б ніколи б не знали, який Бог є насправді. Тож, аби ще краще пізнати правдивого Бога і щоб наше уявлення про нього не було повне вигаданих ілюзій, роздумаймо глибше над сьогоднішнім Євангелієм.

Пропоную найбільше зосередитись на тому, як саме Бог реагує на відмову людини, навіть аргументовану. У притчі бачимо, як господар розгнівався і послав своїх слуг кликати інших людей на місце запрошених. Нам, християнам, необхідно це добре усвідомити, щоби чітко розуміти, які наслідки тягне за собою моя відмова на Божий поклик.

Для чіткого розуміння вчинку і реакції головного героя притчі, маємо собі усвідомити звичаї і порядки, які діяли у часи Христа в Ізраїлі при організації бенкету. У ті часи організація бенкету була дуже масштабною і відповідальною справою. В Ізраїлі, очевидно, не існувало холодильників і усе зготоване на бенкет мало бути спожите вчасно. Саме тому ще задовго до свята запрошували учасників, аби заздалегідь знати скільки буде присутніх та все розрахувати. Далі, коли вже все було готове до споживання, запрошених повідомляли і вони приходили.

Дані звичаї вже дають нам зрозуміти, що запрошені, які відмовляються, показують велику неповагу до господаря, до його старань, не дотримують слова, і більше того — пояснюють свою відсутність на бенкеті найбезглуздішими відмовками, які ще більше підкреслюють їх байдужість, легковажність і неповагу. Це видно неозброєним оком у тексті, адже дивитися на поле і на волів після того, як вони вже придбані — це аж ніяк не може бути терміновою справою, адже це вже і так твоя власність, яка ніде не дінеться. Ще безглуздішою відмовкою є «я одружився, тому не можу прийти». Дані аргументи від запрошених показують не лише їх небажання іти на бенкет, але і пряму, велику, неприховану, зухвалу зневагу до господаря. Цю зневагу господар одразу відчитав почувши про відповіді від запрошених.

Тепер є просто зрозуміти, чому господар розгнівався. Але на цьому його дії не зупиняються: він каже покликати інших людей на місце тих запрошених, які його зневажили. Вартує підкреслити той факт, що ті, хто не захотіли прийти, остаточно втрачають свою можливість бенкетувати. Ця втрата місця на святі є безповоротною.

Оскільки господар є образом Бога, а бенкет — Царства Божого, то ми на основі притчі розуміємо, як вона стосується до нашого щоденного життя. Бог завжди нас кличе до свого Небесного Царства, до Себе. Царство Боже не є тільки після смерті, але є тут і зараз, усередині нас. Ми можемо відчувати його передсмак вже, тут і тепер (Лк 17, 21). «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.» (Рим 14,17). Господь, подібно як у притчі, постійно кличе нас до свого Небесного Царства, яким є святість, молитва, Святі Таїнства, Божественна Літургія, діла милосердя, виконування заповідей. Бог постійно нас кличе до цього і робить це через своїх слуг — єпископів, священників і всіх християн, які сповняють Божу волю і є Його слугами.

Ця притча, оскільки є Словом Божим до нас, аж ніяк не втрачає актуальності навіть зараз. Адже і тепер Господь продовжує нас кликати до праведності, миру, Пресвятої Євхаристії, діл милосердя, покаяння, до свого Царства. Ми ж, як ті запрошені, так часто відмовляємось, шукаємо мільйон причин, щоби не піти на Божий поклик. Притча не лише пригадує нам, що така наша поведінка рано чи пізно призведе до втрати Бога і Його Царства, а також, що вона є відвертою зневагою Бога, виявом нашої байдужості, невдячності і легковажності. І Бог це чудово бачить.

Щоби краще зрозуміти, як дана притча є ключем до розуміння нашого щоденного життя і відносин з Богом, наведу наступний приклад. Господь кличе нас на Святу Літургію і до прийняття Пресвятої Євхаристії. Він робить це словами на Тайній вечері, установляючи це Святе Таїнство та наказуючи: «Чиніть це на мій спомин» (Лк 22,19–20). Свята Літургія є найкращим бенкетом духовним, на який нас кличе Господь і де ми насичуємось Його благодаттю, наповнюємось Святим Духом, смакуємо Божі ласки і, найголовніше, споживаємо Тіло і Кров Господа Ісуса, які, згідно із слів Христа, є правдивою їжею і правдивим питтям (Ів 6,55).

Цей Євхаристійний бенкет, потребував, як і у притчі, дуже серйозного приготування. У притчі цінність бенкету показується тим, щò пан багато приготував для свята, а не просто зробив «гречку із салатом». Він зарізав волів і годовану худобу, про що знаємо із паралельного місця, де розповідається та сама притча у Євангелії від Матея (22,1–14). Тож бенкет потребував серйозної підготовки. Свята Літургія, як найкращий духовний бенкет зготований Богом, теж потребувала величезної підготовки зі сторони Всевишнього. Щоб ми мали можливість причаститися у Пресвятій Євхаристії, Господь не те, що зарізав годованих волів, Він віддав в жертву Свого Сина, який помер на хресті за наші гріхи. Без цього ми б не мали зараз Святої Літургії і не могли б освячуватися через Пресвяту Євхаристію. Цей бенкет безцінний і найкращий. І до нього Господь завжди кличе через своїх слуг, єпископів, священників, наших друзів, родичів і знайомих. Часто ми знаходимо безліч причин, щоб не піти. Ці причини так часто є безглуздими, подібно як у притчі і просто виявляють наше свідоме небажання «витрачати свій час» на бенкет Господній.

Роздумуючи над сьогоднішньою притчею, памʼятаймо, що таким свідомим вчинком виявляємо велику неповагу, легковажність, байдужість відносно Бога. Недарма пропуск Святої Літургії у неділю і великі свята без поважної причини, згідно Катехизму нашої Церкви, є гріхом.

А якою ж тоді буде реакція Бога на наші відмовки не йти на Святу Літургію? Така як і у притчі. Не забуваймо про це. Господь буде кликати інших, а ми, якщо не змінимось, то втратимо своє місце у Божому Царстві безповоротно. Притча нам це ясно і чітко дає зрозуміти. А що ж відчуває Бог, коли бачить, що на такий прекрасний, приготований ним бенкет, на приготування якого пішло аж стільки жертв, люди не хочуть іти? Які будуть його емоції та реакція? … Над цим роздумаймо у тиші серця. Маємо підказку у притчі.

Серед сучасних християн не бракує ілюзій щодо правдивого образу Бога. Чимало людей переконані, що Бог настільки добрий, що людям усе зійде з рук; можна робити все що завгодно, «гратися» із Богом, а він, як «добрий татко» все забуде і на ніщо не зверне увагу. Ця притча пригадує нам, який Бог є насправді. У нього є межа і ця межа простягається там, де є свідома людська легковажність, байдужість, неповага до Бога та нерозкаяність. Правда про Господа лунає із уст самого Сина Божого, який точно знає, який є Бог і як про Нього розказати. Ця притча не заперечує безмежної Божої любові і милосердя, але показує, як чинить Господь у відповідь, коли людина не має жодного бажання скористатися Його милосердям, розкаявшись та відповівши на Боже запрошення.

Коли чуємо, як Бог нас кличе до свого Царства, до праведності, до Літургії — не будьмо байдужі і не розкидаймось відмовками, бо Господь не буде кликати вічно, у нього є межа. У Божому Царстві будуть лиш ті, хто відповідають на запрошення, хто дійсно любить, поважає Бога і не легковажить ним. Дай Боже, щоб усі ми зустрілися на Господньому бенкеті у Небесному Царстві! Амінь.