«Острів безпеки, турботи і любові»: в Апостольському Екзархаті завершився літній табір для дітей-сиріт з України

23 червня 2025

З 15 по 21 червня 2025 року в місті Баттіпалья, поблизу Салерно, тривав літній табір для дітей-сиріт з України. Цей важливий душпастирський і реабілітаційний проєкт став результатом співпраці Відділу душпастирства молоді Апостольського Екзархату, екзархального фонду «Оранта» та львівського благодійного фонду «Маленькі мрії».

Фінансову підтримку ініціативі надали щедрі жертводавці: Карітас та Мігрантес Італії, Дієцезія Імоли та Архидієцезія Лукки. Цьогорічними учасниками табору стали 30 дітей з прифронтових і постраждалих регіонів України: Херсонської, Миколаївської, Львівської та Івано-Франківської областей, які втратили одного чи обох батьків унаслідок російської агресії. Програма була спрямована на емоційне відновлення, духовне зростання та налагодження дружніх зв’язків між учасниками.

Успішне проведення табору стало можливим завдяки згуртованій праці команди організаторів, духовних наставників і волонтерів, які поділилися з дітьми своїм часом, знаннями та любов’ю. Серед них:

о. Святослав Титуляк — директор Відділу душпастирства молоді Апостольського Екзархату, провідник та організатор літніх таборів із досвідом понад 10 років.
Любов Боднар — голова БФ «Маленькі мрії», головна координаторка волонтерів.
Іван Винник — докторант соціальної доктрини Церкви Мюнхенського університету.
Валентина Швачко — волонтерка фонду з 2022 року, контент-менеджерка, приватна підприємиця.
Ольга Грабовська — волонтерка з 2020 року, реставраторка творів мистецтва, іконописиця.
Іван Стречень — волонтер з 2023 року, асистент КТ, лектор з радіології.
Тетяна Горбань — волонтерка фонду «Маленькі мрії».
Надія Зубік — волонтерка з 2021 року, юристка фонду, помічниця нотаріуса.
Анна Терлецька — волонтерка з 2024 року, студентка факультету педагогічної освіти.
Галина Дрогомирецька — психологиня, супервізорка, коучиня команд, експертка в сфері MHPSS.
Олександра Дружиніна, волонтерка БФ «Маленькі мрії» з 2024, медична сестра.
Марта Дацко, флористка, волонтерка БФ «Маленькі Мрії» з дня заснування.

Ідея табору очима його натхненниці

Ділячись історією організації літнього табору, Любов Боднар, голова фонду «Маленькі мрії», пригадує:

«Два роки тому, як представники благодійного фонду „Маленькі мрії’, ми їздили з гуманітарною допомогою у прифронтові зони. Перебуваючи з дітьми на свято Миколая, Різдво, ми побачили, що діти не навчаються в школах, бо школи зруйновані, не відвідують садочки, і ховаючись у підвалах, не мають можливості спілкуватися з однолітками. Це страшно. Не маючи інтернету, навчання, електромереж, діти є відрізаними від світу.

Коли ми з волонтерами повернулися до Львова, виникла ідея організувати літні духовно-реабілітаційні табори, де діти могли б відчути безпеку й турботу інших людей. Минулого року ми організували перший такий табір у Палінуро. Діти вперше побували за кордоном, купалися в морі, бачили гори, а головне — спали без звуків сирен. Це був для них незабутній досвід.

Повертаючись додому, ці діти стають частиною спільноти підтримки, де знають, що мають до кого звернутися, подзвонити, написати. Більше того — діти запитують про наступні зустрічі, вони хочуть повернутися сюди — на острів безпеки, турботи, радості й любові.“

Інколи одне запитання дитини відкриває глибину її болю — і силу надії, що прокидається у відповідь. Голова благодійного фонду «Маленькі мрії» поділилася вразливою історією, яка стала для всіх символом надії під час табору:

«Під час візиту о. Теодосія, після проповіді про Боже прощення, одна дівчинка підійшла до нього й запитала: „Чи дійсно Бог є? Чи Він нас любить і прощає?“. Почувши: „Так, звісно!“, вона усміхнулася. І це була її перша посмішка — промінчик надії».

Читайте також:
Протосинкел Апостольського Екзархату відвідав літній табір для дітей-сиріт з України

Програма табору: день за днем

Щоденне життя у таборі, сповнене дитячого сміху, творчості та тепла, не було б можливим без жертовної та чуйної праці волонтерів. Саме вони — люди, які не лише організовують дозвілля, а передусім стають друзями, порадниками та тими, хто вміє слухати. Їхні свідчення — це не просто опис подій, а глибокі роздуми про місію любові, яку вони несуть дітям, позбавленим родинного затишку. Нижче — свідчення трьох волонтерок, які день за днем творили цей простір безпеки, довіри й надії.

Надія Зубік — юристка фонду, волонтерка з 2021 року, яка щодня була поруч із дітьми. Її розповідь — це жива картина таборового життя, де кожен день — це нова можливість подарувати дітям спокій та радість:

«Впродовж семи днів ми перебуваємо з дітьми, даючи їм змогу просто бути дітьми — без сирен, вибухів і ракет. Наш день починається з ранкової молитви та сніданку. Далі на дітей чекають різноманітні активності: море, басейн, аквапарк. Ми граємо у „Велику гру“, що складається з різних етапів і завдань. Команди змагаються між собою, здобуваючи бали.

Особливу увагу ми приділяємо творчому розвитку наших діток: проводимо майстер-класи, вони плетуть вироби з бісеру, розписують пряники, шопери, футболки, пишуть листи до таємних друзів. Маємо також творчий вечір, під час якого кожна дитина може проявити свої таланти — вони танцюють, співають, виконують акробатичні номери, грають на гітарі — словом, роблять усе, що забажають. Ми щодня прагнемо подарувати їм любов, підтримку, радість і щирий сміх».

Ольга Грабовська — іконописиця та реставраторка, волонтерка фонду «Маленькі мрії» з 2020 року, яка сама виховувалася у прийомній сімʼї. Її особиста історія — це ключ до розуміння внутрішнього світу дітей, які пережили втрату:

«Зі свого досвіду знаю, як важливо для дітей, які втратили батьків, перебувати в такому середовищі, як цей табір — у атмосфері дружби та довіри, де вони можуть відкриватися. Я добре розумію, наскільки складно ділитися своїми переживаннями — сама змогла відкритися близькому другові лише у 25 років.

Саме тому ми, волонтери, докладаємо зусиль, щоб налагодити з дітьми довірливу комунікацію. У нас є психолог, а також ми самі — через спілкування, присутність, обійми — допомагаємо дітям поступово ділитися тим, що вони переживають».

Галина Дрогомирецька — психологиня, супервізорка та коучиня. Волонтерка фонду з моменту його заснування. Її професійний досвід і серце, відкрите до болю дітей, дозволяють їй бачити глибину змін, які відбуваються з кожною дитиною. Її свідчення — про те, як відновлюється людська гідність:

«У цьому таборі ми допомагаємо дітям відновити відчуття безпеки та спокою. Тут вони можуть спокійно спати, їм не потрібно серед ночі прокидатися й шукати бомбосховище. Тут діти можуть вільно сміятися, гратися, бігати, насолоджуватися своїм дитинством.

Програму нашого табору розроблено так, щоб діти мали якомога більше можливостей для взаємодії — як особистої, так і командної: через ігри, конкурси, спільні активності. Це той досвід, якого, на жаль, вони не можуть здобути в Україні.

Ми спостерігаємо, як під впливом перебування в таборі діти стають спокійнішими, відкритішими, починають ділитися тим, що пережили. Вони відновлюються емоційно, душевно й ментально, повертаючись додому наповненими позитивними емоціями та навичками емоційної стійкості.

Сподіваємося, що таких таборів у майбутньому буде ще більше — завдяки добродіям, які підтримують діяльність нашого фонду «Маленькі мрії». Українські діти справді потребують такої підтримки».

Свідчення дітей

Найціннішим здобутком табору стали позитивні емоції та враження самих дітей. Їхні щирі слова — найкраще підтвердження того, що простір любові й турботи, створений волонтерами, справді працює. Ось як поділилися своїми враженнями дві учасниці — Вероніка і Марія зі Львова:

«У таборі нам все дуже сподобалося. Ми знайшли багато нових друзів. Тут дуже класні волонтери, які організовують чудові ігри. Ми ходимо кожен день на море, в аквапарк. Ми дуже раді, що змогли приїхати в цей табір».

Пані Тетяна Горбань — волонтерка фонду «Маленькі мрії» та прийомна мама для сина своєї покійної сестри, чоловік якої загинув на війні. Її зворушливе свідчення пролунало в останній день табору як підсумок усього пережитого тижня. Її слова — це голос тієї трансформації, яка відбувається з дитиною, коли вона нарешті зустрічає любов і безпеку:

«Сьогодні останній день табору, і можна зробити підсумок за цей тиждень, якими діти були на початку і тепер. Пригадую, якими скутими діти були у перший день, щось їх тривожило, а зараз це зовсім інші діти, усміхнені, щирі, на надзвичайному позитиві, як маленька сім’я. Це надзвичайні емоції — бачити їх такими.»

Отець Святослав Титуляк, директор Відділу душпастирства молоді Апостольського Екзархату, наголосив на глибокому значенні цієї ініціативи, підкреслюючи її духовний і суспільний вимір:

«Літній табір для українських дітей-сиріт уже вдруге стає виявом великої любові Церкви до найменших. Ми віримо, що такі ініціативи надихатимуть інших творити добро і дарувати дітям надію.»

Завершуючи табір, організатори висловлюють глибоку вдячність усім, хто зробив цю подію можливою: жертводавцям, волонтерам, партнерам і тим, хто супроводжував дітей у молитві:

«Від щирого серця, від кожної дитини хочемо подякувати всім, хто долучився до нашого табору, спасибі за кожен донат — від найменшого до найбільшого. Дякуємо, що допомагаєте нам дарувати дітям безпечний простір довіри і любові — подякувала на завершення п. Любов Боднар».