Пастирський лист Апостольського Екзарха до священників, які душпастирюють для українців-католиків візантійського обряду на території Італії. Загальні напрямні на 2022–2023 пасторальний рік

Прот. № 529/2022

Дорогі душпастирі Апостольського Екзархату в Італії,

повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, що мало місце 24 лютого 2022 року, та його наслідки змусили кожного із нас дещо модифікувати нашу загальну душпастирську програму, що була проголошена для всього Апостольського Екзархату напочатку минулого душпастирського року. Неприхована і жорстока війна російської імперської влади проти України та її народу стала причиною чисельних смертей, каліцтв, страждань, внутрішньої міграції та виїзду мільйонів українців закордон з метою врятувати своє життя і життя своїх дітей та онуків.

Воєнна ситуація в Україні стала каталізатором різних духовних і харитативних заходів в усіх наших громадах. Ми як душпастирі, зокрема у час цієї жорстокої війни, велику увагу зосередили на духовних, психологічних та матеріальних потребах наших вірних, рідні яких залишились в Україні, а також і тих українців, які прибули до нас, рятуючись перед звірством російських окупантів.

Стоячи перед обличчям людських страждань, ми як християни не могли залишатись осторонь і не подати руки допомоги потребуючим та знедоленим. Наша душпастирська та харитативна діяльність у час війни зайняла чільне місце, вичерпуючи наші фізичні сили та час.

Саме тому попередній душпастирський план «Прямувати синодальним шляхом віри, яка є від слухання» нам не вдалося повністю реалізувати. З цієї причини мною та моїми найближчими співробітниками було вирішено, що ми продовжуємо прямувати попередньо накресленим синодальним шляхом, головні аспекти якого виокремлені у минулорічному душпастирському плані. Проте, з огляду на нові реалії, в яких нам сьогодні доводиться служити, хочу звернути увагу кожного на деякі особливі сфери нашої священничої місії серед вірних Апостольського Екзархату, зокрема на сферу душпастирства новоприбулих до Італії осіб, молоді та сімей і на катехизацію.

Хочу зазначити, що війна має чому навчити також і наших душпастирів… Перш усього, слід наголосити на жертовності українських воїнів, що є зразком також і для священничої жертовності, а особливо — для євхаристійного виміру кожного священничого служіння, яке повинно відзначатись самопожертвою та готовністю до цілковитого віддання себе у любові. Без сумніву, найдосконаліший приклад жертовності душпастир черпає передовсім у Божественній Літургії, Євхаристійній жертві Ісус Христа, яка є «джерелом і вершиною» всього християнського життя.

Приклад Євхаристійної жертви, що пригадує про жертовність самого Божого Сина, та приклад посвяти наших військовослужбовців повинні стати сьогодні для кожного із нас взірцем для нашої священничої місії в умовах війни. Слід пам’ятати, що, коли священник бере у свої руки хліб та вино і промовляє слова Ісуса Христа «це Моє тіло, що ламається… це Моя кров, що проливається», він покликаний промовляти їх також і у своєму імені, як автентичний учень Спасителя, який готовий до цілковитого наслідування свого Божественного Учителя.

Іншим будуючим елементом сучасності для нас душпастирів є приклад єдності українського народу. Йдеться про єдність як запоруку перемоги над ворогом, над злом, над неправдою, над гріхом… Така єдність не фокусує погляд на відмінностях, але — на цілі, а отже сприяє братерству та є в наших реаліях запорукою виконання місії Апостольського Екзархату в Італії.

У дусі посинодального послання Синоду Єпископів УГКЦ 2021 року «Надія, до якої нас кличе Господь», незважаючи на час фейків, випробувань і проблем, які спричинила війна Росії проти України, з Божою допомогою, ми запрошені діяти всупереч всього негативу, що є довкола, а одним із наших пріоритетних завдання у цей складний час є лікувати рани. Адже саме такою є логіка нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який обмиває ноги Своїм учням, служить потребуючим та знедоленим, не боячись забруднити руки проблемами іншої особи… Також і Папа Франциск запрошує всіх нас діяти у рамках цієї Божественної логіки служіння і любові: приймати, супроводжувати, розуміти, допомагати, обіймати увагою, лікувати душевні і тілесні рани…

Синод Єпископів УГКЦ 2022 року звертає увагу на те, що «війна спонукає нас із новим запалом і стійкістю продовжувати розбудовувати зв’язки солідарності між людьми, парафіями і країнами; нові, нечувані досі, рани вимагатимуть від усіх витривалої молитви та великодушної праці, щоб олією Божого милосердя і людського співчуття зцілювати їх та перетворювати на джерела надії; а допомога вбогим і маргіналізованим вимагатимуть від нас нових підходів і творчості в любові». І далі продовжує: «Ми, християни, є людьми надії не тому, що „сподіваємося на краще“, а тому що віримо в Бога і вічне життя, до якого Господь нас запрошує. „Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний“ (Рим. 5, 5)».

Сьогоднішня дійсність громад нашого Екзархату позначена присутністю великої кількості біженців з України, з яких чимало є російськомовними та дезорієнтованими у політичній площині. Однак, ні мова, ні політичні переконання чи будь-що інше не повинно стати на перепоні християнського прийняття у наших громадах тих людей та нашій ревній душпастирській праці серед них. Не припустимим є дискримінувати їх, віддаляти їх від наших спільнот та не анґажуватись у допомозі їм та їхнім сім’ям…

Хочу пригадати, що Синод Єпископів УГКЦ 2022 року у своїх рішеннях закликає:1) «духовенство, богопосвячених осіб та мирян до продовження посиленої особистої та спільної молитви, посту, діл милосердя щодо стражденних й знедолених, щоб були нам даровані з небес завершення війни та визволенна нашого народу» (11, І); 2) «обійняти душпастирською опікою тимчасово переселених осіб, звернути увагу на вдів та сиріт, а також на тих, які втратили рідних та близьких, надаючи їм християнський супровід молитвою, Божим словом і ділами милосердя» (11, ХІІІ, 3). А тому, ми повинні запитати себе: «Де є ці біженці? Якого вони віку? Що ми для них робимо у душпастирській та харитативній площині? …»

Крім цього, відповідно до заклику наших єпископів, впродовж наступних трьох років ми повинні зосередити нашу увагу на трьох пріоритетних завданнях, які подає душпастирський план «Надія, до якої нас кличе Господь»: 1) близькість до убогих, маргіналізованих, біженців і постраждалих від війни; 2) зцілення ран; 3) посилення душпастирської праці серед християнських сімей та родин.

Діючи як Екзархат на території Італійської Республіки, не можемо не взяти до уваги також і вказівок Конференції Єпископів Італії, поданих у документі під назвою: «ICantieridiBetania — Prospettiveperil secondoannodelCamminoSinodale». Провідним євангельським текстом цього документу став опис зустріч Ісуса Христа з сестрами Мартою і Марією у селі Витанія (Лк. 10, 38–42). У біблійному тексті йде мова про шлях: динамізм, слухання, гостинність, привітливість, служіння, домівку, співвідношення, супровід, близькість, ділення… Такий динамізм повинен стати і нашим стилем життя та душпастирства.

Документ Конференції Єпископів Італії вказує, зокрема, на три площини для пастирського діяння (cantieri) впродовж цього душпастирського року: 1) майданчик дороги і села; 2) майданчик домівки гостинності; 3) майданчик служінь і духовного вишколу.

Італійські єпископи запрошують нас дати відповідь на запитання щодо праці на кожній із вищеподаних площадок: 1) Яким способом оце «йти разом» може створити справжній простір слухання і гостинності? 2) Як можемо «йти разом» у взаємовідповідальності? 3) Як можемо «йти разом» у відкриті духовних джерел (цієї кращої частки, про яку говорив Ісус) нашого служіння?

Із цього можемо зробити висновок, що план Конференції Єпископів Італії є дуже співзвучним із планом Синоду Єпископів УГКЦ, зокрема, у ділянці подолань трагічних наслідків війни, яку принесла російська імперська влада на українські землі.

На душпастирському шляху, що вказаний нам Синодом Єпископів УГКЦ та Конференцією Єпископів Італії, закликаю, передовсім, підсилити роль Протопресвітерів наших Деканатів в Італії, яких зобов’язую, в моєму імені, подбати про періодичні зустрічі священників очолюваного ними Деканату, аби разом вивчити посинодальне послання українських владик та план «CantieridiBetania» італійських єпископів. А також заохочую виокремити роль дружин наших священнослужителів, які, відповідно до їхнього стану, покликані частіше зустрічатись між собою, аби вдосконалюватись у їхньому завданні бути матерями громад, в яких душпастирюють їхні чоловіки, бути відображенням милосердного материнського обличчя Господа Бога, Який є Любов’ю, допомагаючи у прийнятті наших братів і сестер з України та у лікуванні ран знедолених.

Крім цього, заохочую, наскільки це можливо в умовах триваючої пандемії та душпастирської праці в окремих громадах Екзархату, плекати локальні та національні прощі, а ті, які вже визначені підтримати вашою активною співпрацею в їхніх організаціях та вашою чисельною присутністю. Досвід прощ — це унікальних час прямувати та молитись разом, час роздумів та слухання одні одних, час взаємоподілу духовними дарами та підтримки одні одних.

Особливо закликаю обійняти вашою душпастирською увагою сферу катехизації, тісно співпрацюючи із Відділом катехизації Апостольського Екзархату в Італії, зокрема, через вже сформовані катехитичні ради у наших Деканатах. Для здійснення далекоглядних пасторальних планів нам вкрай необхідно сформувати спільноту катехитів Екзархату та плекати їхню постійну формацію.

Окрім цього, вважаю необхідністю докласти потрібних зусиль, а також матеріальних і персональних ресурсів для того, аби виховати нових катехитів для тих наших громад, де на сьогодні єдиним, хто проводить катехизаційні зустрічі, залишається лишень священник. Інвестиція у катехитів — це запорука душпастирської праці із вірними всіх вікових категорій у наших громадах та цінний вклад у розвиток нашої церковної структури в Італії.

Варто пригадати, що нашим Відділом катехизації адаптовано відповідні програми підготовки дітей до першої Святої Сповіді та урочистого Причастя і їхнього супроводу при наших катехитичних школах після цих урочистостей, випрацюваних для всієї нашої Церкви. На сайті Відділу Катехизації Апостольського Екзархату можна знайти чималонеобхідних матеріалів для катехизації дітей, підлітків та дорослих, які, без сумніву, стануть у пригоді нашим катехитам та душпастирям.

Звертаю особливу увагу на те, що у суботніх та недільних школах нашого Екзархату обов’язково повинна відбуватись катехизація і для неї слід відвести належний час. Дирекція та ввесь викладацький склад наших шкіл повинен бути для дітей, що їм довірені, яскравим прикладом автентичного християнського життя, особливо через їхню активну участь у Божественній Літургії у неділі та свята. Неприпустимим є також і та практика, коли підготовка до першої Святої Сповіді та урочистого Святого Причастя відбувається без участі батьків і дітей у Святій Божественній Літургії, що є джерелом і центром усього нашого християнського життя.

Беручи до уваги швидку інтеграцію наших дітей та молоді в італійське суспільство і часту трудність з їхнього боку черпати з україномовної літератури, заохочую Відділ катехизації, у співпраці з Відділом«Мігрантес» нашого Екзархату, якомога швидше завершити переклад на італійську мову і підготувати до друку Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха», який повинен стати ще одним підручним матеріалом кожного нашого катехита та душпастиря в Італії.

Молоді, що є не лише майбутнім, але й теперішнім Церкви, також слід надати відповідне місце у нашому душпастирстві, створивши для неї простір спілкування, поділу думками, ідеями та мріями, і надати їй допомогу зрозуміти своє покликання. Юнаки та дівчата, також і ті, які ще не віднайшли дорогу до наших храмів, мусять стати однією із пріоритетних цілей для служіння кожного нашого священника.

Для координування душпастриства молоді в Екзархаті діє окремий Відділ, завданням якого є опрацювати детальні напрямні цього душпастирства та запропонувати нашим священнослужителям та катехитам найбільш придатні моделі праці серед молодих людей, беручи до уваги не лише особливості італійського середовища, але й постійну динаміку сьогоднішнього світу та виклики нашого постмодерного суспільства.

Для здійснення цього завдання необхідно зосередити зусилля: 1) на належному вишколі провідників молодіжних спільнот, аніматорів та всіх тих, які в різний спосіб будуть залучені у працю з молоддю; 2) на постійній формації наявних молодіжних лідерів та аніматорів; 3) на проведенню 2 червня щорічних деканальних і періодичних національних днів молоді в нашому Екзархаті. В особливий спосіб, закликаю всіх наших душпастирів подбати про засновування молодіжних спільнот при наших громадах.

На завершення, хочу наголосити на християнській сім’ї, яка, у цей нелегкий для українців час, перебуває у великій небезпеці і потребує ніжної і професійної турботи кожного священнослужителя і катехита. Випробування війною торкає, особливим чином, кожну українську сім’ю, незважаючи на те, чи вона об’єднана і проживає в Україні або в Італії, чи розділена війною і жінка з дитиною або дітьми шукають прихистку і порятунку на теренах Екзархату в Італії. Біль, смуток, тривога, страх та непевність заторкнули кожну українську родину…

Саму тому, завданням наших душпастирів заопікуватись та підтримати сім’ї у їхніх випробуваннях, несучи їм вогник християнської надії, що ніколи не згасає, адже у Христі черпає олію для вічного полум’я, яке повинно освітлювати шлях і зігрівати кожного члена домашньої Церкви. Прийняття, опіка, слухання, гостинність, привітливість, служіння, супровід, близькість, ділення — ці дії синодального шляху повинні були в основі нашої душпастирської місії серед сімей чи їх поодиноких членів в Апостольському Екзархаті в Італії.

Координування душпастирства сімей на екзархальному рівні на даний час застерігаю за собою та за Протопресвітерами нашого Екзархату, з вірою у те, що знайду дієву підтримку кожного мого співпрацівника, що трудиться на нашій спільній ниві ширення Доброї Новини про спасіння на теренах Італійської Республіки.

Користаючись нагодою, поручаю всій душпастирів, катехитів, богопосвячених осіб, наші сім’ї та всіх наших вірний материнському заступництву Жировицької Богородиці, Покровительки Апостольського Екзархату в Італії.

З молитвою та архієрейським благословенням,

+ Діонісій Ляхович, ЧСВВ,
Апостольський Екзарх

Дано в Римі, при Катедральному храмі Жировицької Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха
12 жовтня 2022 року Божого

Прошу всіх наших душпастирів звернути увагу на душпастирський план УГКЦ на період до 2030 року «Надія, до якої нас кличе Господь», який додаємо до цього листа.