Пізнавати і ділитися: проповідь у першу неділю Великого посту

«Ми знайшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки — Ісуса, сина Йосифа, з Назарету»

Слава Ісусу Христу! Сьогоднішня неділя — перша неділя Великого посту, неділя Православ’я — розкриває перед нами правдивий сенс святої Чотиридесятниці: посту не лише як відмови від чогось, але як часу особливого пошуку і пізнання Бога.

Ми чули уривок з Євангелія від Івана про покликання перших учнів. Спочатку Іван Хреститель вказує на Христа: «Ось Агнець Божий», — і двоє його учнів залишили його та пішли за Ісусом. «Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: „Чого шукаєте?“ Ті ж йому: „Равві, — що в перекладі означає: Учителю, — де перебуваєш?“ Відрік він їм: „Ходіть та подивіться.“ Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього». Одним із тих двох був Андрій, який після цього привів до Ісуса свого брата Симона-Петра.

Далі Ісус кличе Филипа: «Ходи за Мною», — і ця динаміка повторюється. Филип знаходить Натанаїла і каже йому: «Ми знайшли Того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, — Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». І Натанаїл згодом також стає Його учнем.

Пізнання і ділення — це два дієслова, які сьогодні Господь запрошує нас запам’ятати і практикувати у щоденному житті. Апостоли ще не бачили Ісусових чудес, які би їх захопили; вони ще не чули Його проповіді так, щоб Його мудрість і сила слова їх вразили. Вони пізнають Христа через свідчення тих, хто Його вже пізнав, через особисту зустріч і через дослідження Божого Слова.

Коли Филип приходить до Натанаїла, то не каже: «Нам здається» чи «виглядає», що це Месія. Він повідомляє, що вони знайшли — тобто відкрили, переконалися, — що Ісус є Тим, про кого писали Мойсей і пророки.

Ми, слухаючи Євангеліє, часто ловимо себе на думці: «От якби я був свідком Христових чудес, то моя віра дійсно була б непохитною». Натомість приклад перших апостолів свідчить про інше: якщо ми по-справжньому пізнаємо Христа через Боже Слово, тоді наша віра буде непохитною, бо це Слово буде живити зерно віри і вона зростатиме. Фарисеї та книжники були свідками численних чудес, але не повірили. Натомість апостоли, які відкрили в Ісусі Божого Сина, які були з Ним, віддали за Нього своє життя. Історія розповідає, що коли королю Франції святому Людовику IX, повідомили про Євхаристійне чудо в Больсені й запросили піти подивитися, він відповів: «Нехай ідуть ті, хто сумнівається. Я ж вірю словам Христа».

Нещодавно, звертаючись до священників Бразилії, Блаженніший Святослав казав: «Якщо я зранку не послухаю від Бога Його слово, то не маю що потім іншим сказати. Ми так багато говоримо сьогодні, а не вміємо слухати. А Господь Бог щодня хоче вам щось сказати». Тому перше дієслово — пізнання — глибше пізнання Бога через молитву і через дослідження Божого Слова — є першою метою Великого посту, якій усі інші практики, зокрема різні види відмови, мають служити і давати простір.

І друге слово — ділення.

Йоан, пізнавши в Ісусі Спасителя світу, вказує на Нього своїм учням. Андрій, пізнавши Христа, приводить до Нього свого брата Симона. Филип також робить цей крок: зрозумівши, що Ісус — це Той, про кого говорили Мойсей і пророки, не залишає це відкриття тільки для себе, але йде до Натанаїла, шукає його, щоб поділитися. Бо той, хто по-справжньому відкрив Бога, не може мовчати, не може закритися у собі.

З уроків геометрії ми знаємо відому історію про давньогрецького вченого Архімеда. Коли він відкрив закон виштовхувальної сили, настільки зрадів, що вибіг на вулицю з криком: «Еврика!» — «Я знайшов!». Це була радість відкриття, радість того, що істина стала ясною.

Такою була і радість Филипа, коли він кличе Натанаїла: «Ми знайшли Його, знайшли Месію». І навіть попри скептицизм Натанаїла щодо походження Ісуса з Назарету, Филип з упевненістю додає: «Прийди і подивися».

Це приклад того, яким має бути наше свідчення. Напевно, якби християни так пізнавали Бога і так ділилися Ним з ближніми, світ став би зовсім іншим, а храми ніколи не були б порожніми. Тому, це наше завдання на піст — пізнавати Бога і ділитися Ним. Адже тільки тоді християнин може називати себе «православним» — тим, хто правильно, у правді, славить Бога: не «по інерції», через традицію чи звичку, але зі щирого особистого переконання і зустрічі з Ним.

Нехай Господь нам у цьому допоможе. Амінь.