Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
«Посилена молитва, милостиня, піст і відвідання храму є лише засобами освячення людини та наближення до Бога», - проповідь Владики Діонісія на Неділю митаря і фарисея», -
15 лютого 2023
Проповідь Владики Діонісія на Неділю митаря і фарисея
Лк. 18, 10–14; 2 Тим. 3, 10–15
Дорогі в Христі брати і сестри!
Зараз літургійний календар дає час на підготовку до Великого Посту. Це Неділя Закхея, Неділя Митаря і Фарисея та Неділя Блудного Сина, які нам говорять про те, що Бог дивиться на серце людини, на його навернення, а не на його діла та його зовнішній вигляд. І в двох перших неділях мова про митарів. У всіх трьох неділях євангельські тексти знаходяться тільки в Луки. Перш за все кілька слів про фарисеїв і митарів.
У часи Ісуса Христа єврейська релігія сягнула незнаних раніше висот. Єрусалимський храм відбудували, жертвоприношення відновилися, кожне містечко мало синагогу, де вивчали Закон Божий і передавали батьківську віру новим поколінням. Лідерами духовного відродження були фарисеї. Вони старанно виконували норми Закону Божого, тлумачили їх сучасникам, будували синагоги, навчали молодь і формували духовну єдність народу, протиставляючи віру батьків духовним і культурним впливам вавилонян, греків та римлян.
Євреї вважали митарів зрадниками, адже будували своє заможне життя на службі у ворогів, збирали для них податки. Завойовники римляни обкладали підкорених людей податками, але самі їх не збирали. Проводився аукціон серед місцевих мешканців на право збирати данину. Перемагав той, хто пропонував римлянам більшу суму. Це був прибутковий бізнес. Зазвичай римляни вимагали близько 5 % від прибутку, але митарі стягали з народу значно більше, залишаючи різницю собі. Спираючись на силу війська римлян, митарі довільно обирали суму податку і грабували власний народ. Тому не дивно, що населення їх ненавиділо.
На наш людський погляд, дивлячись навіть з точки зору сучасної української політичної і релігійної ситуації, здається нам, що треба таки стати на бік фарисеїв, бо вони зберегли свій народ і релігію, а митарі були зрадниками і експлуататорами свого народу. Це наш людський погляд. А що поганого у фарисея, а що доброго у митаря? Тож подивімося на їхню молитву у храмі.
Фарисей прийшов до храму похвалитись, з Богом поторгуватись. Він не слухає те, що Бог говорить, а звернений до самого себе, наче бачить себе у дзеркалі і хвалиться своїми добрими ділами: він постить двічі на тиждень, з усіх прибутків дає десятину, веде праведний спосіб життя. А щонайгірше, він робить себе кращим від інших: перелюбників, грабіжників, митарів (пор. Лк. 18, 10–14). Він поститьдвічі на тиждень не зважаючи на те, що закон наказував постити лише один раз на рік.
Митар знає, що Бог встановив свої закони, проте він, митар, їх не дотримався і тому вважає себе гідним покарання. Усвідомлюючи власну гріховність, боїться навіть «очі звести до неба», тільки б’є себе в груди і повторює раз у раз: «Боже, змилуйся наді мною, грішним». Євангеліє завершує цей уривок так: митар «повернувся виправданий до свого дому, а не той (фарисей), бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений» (пор. Лк. 18, 14).
Для фарисея відносини з Богом — це хвальба, торг з Богом. «Отож, я зробив це, а ти дай мені те! Я собі те заслужив перед Тобою»… Ісус Христос цього фарисея не виправдовує, а в інших місцях у Євангеліях гостро ставиться до фарисеїв, називаючи їх гробами побіленими, гадючим поріддям, які накладають на інших важкі тягарі, а самі їх не дотикаються. Комара відціджують, а ковтають верблюда. Самі не входять та іншим закривають вхід до Небесного Царства. Постять і дають десятину зі всього, а забувають найважливіше: справедливість, милосердя і віру (пор. Мт. 23). Фарисеї можуть бути симпатичними, посміхатися, бути приємними і дружніми, допомагати людям в потребі й перебувати на доброму рахунку в суспільстві. Фарисея неможна розпізнати за його поведінкою, бо він виглядає праведником…
Митар, навпаки, відчуває свій гріх, його совість не заглушена, тому просить прощення у Бога. І Бог його вислуховує! Адже з Богом не треба торгуватися чи вираховувати свої заслуги, а «скинути своїсандалі» (пор. Вих. 3, 5), відкрити своє серце перед Ним, а коли що доброго зроблено, казати: «Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10), і просити прощення за свої гріхи, кажучи: «Боже, змилуйся, наді мною, грішним». Яка різниця між серцем фарисея і серцем митаря? У фарисея серце закрите у своєму «Я», а митар, що захотів зустрітись з Богом, має серце відкрите до Бога та й до ближніх: «Кого я покривдив, вчетверо поверну».
Правильно писала свята Тереза від Дитятка Ісус, що перед Господом треба стати з порожніми руками. Якщо будемо вважати, що маємо багато заслуг перед Господом, ризикуємо навіть не увійти до Царства Небесного. Крізь маленьке вушко треба переходити! Якщо матимемо забагато духовних маєтків, ризикуємо не перелізти через ті вузенькі дверцята.
У цій проповіді користуюся деякими роздумами і порівняннями протоієрея Олександра Двінятіна, який запрошує, щоб ми собі уявили, що живемо за містом в домі, який відлюдно стоїть вздовж великоїдороги. Одного зимового дня серед ночі стукають у двері. Ми нікого не чекаємо, тому не поспішаємо відкривати. Але непрошений гість стукає далі й не збирається зупинятися. Нарешті ми підходимо додверей й відчиняємо, щоб подивитися, хто там. Перед дверми стоїть солідний джентльмен у дорогому костюмі, ідеально білій сорочці, добре взутий. Він акуратно виголений, причесаний і пахне дорогимипарфумами. Чоловік вибачається, протягує свою візитну картку й пояснює, що машина зламалася, він викликав евакуатор, але служба приїде через годину. Все, що йому потрібно, це перечекати в теплі, бо не має теплого одягу.
Тепер уявімо собі ту саму ситуацію зі стуком серед ночі, але перед дверима стоїть бездомний, неголений чоловік у брудній дірявій одежі. Видно, що він давно не мився й ночував на вулиці. Йому непотрібні гроші, але він хоче їсти й трохи зігрітися. Кого з цих двох ми впустимо до свого дому? Значним фактором є зовнішність. Але зовнішність може не відповідати дійсності, бо ми не знаємо, про що думає і чого насправді хоче інша людина. Те, що ми бачимо очима, може виявитися протилежним тому, що є насправді. Добре вдягне- ний чоловік може виявитися аферистом, а бідний — чесною і порядною людиною, що потребує негайної допомоги.
Формулюючи це питання: на місці Бога кого б ми прийняли? Якщо людина робить правильні вчинки, то чи завжди Бог її схвалює? І навпаки, якщо робить помилки, то чи завжди Бог осуджує? В притчі про митаря і фарисея бачимо, що фарисей, який ретельно виконував Закон Божий, — засуджений, а митар, що порушував його, — виправданий. Це сталося тому, що Бог дивиться не лише на вчинки людини, але й на серце, з якого випливають усі вчинки. Варто звертати увагу на самого себе, не на вчинки, а на мотиви цих вчинків. Якщо ви думаєте про себе, що ви є доброю і порядною людиною, «принаймні не такий поганий як…», — варто починати боротьбу з фарисейством у самому собі. Люди легко впадають у фарисейство, порівнюючи себе з сусідами і знайомими. Християни страждають від того не менше, ніж ті, що опинилися поза церковною огорожею. Проте сучасні фарисеї гуртуються не лише в храмах. Більшість з них є поза Церквою. Ці люди говорять: «Можливо, я і не святий(а), але значно кращий від тих лицемірів, що збираються у церквах».
Поміркуймо собі, який священник чи єпископ не хотів би мати повний храм таких надійних і відданих парафіян, як фарисей із сьогоднішньої притчі? Якби було більше таких людей, що віддають церкві десятину свого прибутку, то церкви не мали б жодних проблем з утриманням семінарій, виданням літератури, благодійними обідами для знедолених. І хоча фарисей є об’єктом критики в сьогоднішнійпритчі, фактом залишається те, що ми хотіли б мати його та сотні таких, як він, серед своїх парафіян.
Минулої неділі ми слухали Євангелію про митника Закхея, який хотів бачити Ісуса, і Ісус його побачив! Відбулася зустріч і гостина в домі митаря. Коли присутні почали нарікати, що до чоловіка грішника зайшов у гостину, Ісус каже: «Син чоловічий прийшов шукати те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Господь залишає у безпечному місці сто овець, а йде шукати овечку, яка загубилася.
Неділя про митаря і фарисея стоїть на самому початку шляху Великого посту та нагадує нам, що посилена молитва, милостиня, піст і відвідання храму є лише засобами освячення людини та наближення до Бога. Усе це визнається Церквою корисним і потрібним. Однак, не можемо хвалитися перед Господом за наші добрі діла, а що гірше, понижувати інших, як перелюбників, грабіжників тощо. І сьогодні ми слухали листа Апостола Павла до свого учня Тимотея, якого заохочує, щоб «тримався того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння» (2 Тим. 3, 14–15).
А в боротьбі з фарисейством допоможе нам Богородиця, яка співає: «Господь зглянувся на смиренність слугині своєї… Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його… Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних» (Лк. 1, 48.50).
Пресвята Богородице, допоможи нам бути смиренними і відкритими до Бога та до ближніх.
+ Діонісій Ляхович,Апостольський Екзарх
м. Рим, 15. 02. 2019
