Проповідь Апостольського Адміністратора в п’яту неділю Великого посту

Дорогі браття і сестри!

Наша сьогоднішня проща є особливою, адже ми переживаємо п’яту неділю Великого Посту. Попереду — останній тиждень Великої Чотиридесятниці, далі Страсний тиждень, і настане Христове Воскресіння — свято, якого ми так очікуємо, бо воно є торжеством життя над смертю. Христове Воскресіння утверджує нас у вірі: перемагає правда, перемагає добро, перемагає не смерть, але життя. Великий Піст для кожного християнина — це час особливого духовного піднесення і боротьби. Це час, коли ми аналізуємо свій духовний стан, своє сумління, своє життя. Це час, коли ми намагаємося оживити наш зв’язок із Богом, зануритися в Його благодать, яка очищує, підносить і відкриває перед нами нові перспективи.

Тому сьогодні варто чесно запитати себе: що мені не вдалося в цьому пості? Можливо, хтось із нас ще не приступив до Сповіді — нехай це стане нашим твердим рішенням. Даймо Господу можливість послужити нам, впорядкувати наше серце і виправити те, що потребує виправлення. Можливо, це гнів на ближніх, давні образи чи невирішені рани. Нехай цей час допоможе нам їх зцілити. Сьогоднішнє Євангеліє показує нам важливу розмову Ісуса з учнями. Він іде до Єрусалиму і добре знає, що там Його чекає — страждання і хрест. Він відкриває це своїм учням, але вони ще не розуміють до кінця Його слів.

Він каже: Син Чоловічий буде виданий, над Ним насміхатимуться, Його вб’ють, але на третій день Він воскресне. Чому люди здатні на таке зло? Чому людство так вчинило з Тим, Хто приніс любов і правду? А яка Божа відповідь? Не покарання. Не помста. А перемога — через Воскресіння. Бог перемагає зло і дарує нам життя.

Учні ж у той момент думають про інше — про славу, владу, перші місця. І ми часто подібні до них. Ми просимо про матеріальне, про комфорт, про успіх, інколи навіть про те, щоб бути вищими за інших. Але Ісус каже: «Ви не знаєте, чого просите». Бо Його слава — це хрест. Його трон — це розп’яття. Праворуч і ліворуч від Нього — розбійники. Один кається і приймає спасіння, інший — відкидає. Вони уособлюють усе людство.

І перед нами стоїть вибір: прийняти чи відкинути. Господь каже: «Хто хоче бути першим — нехай буде слугою всіх». Це суперечить нашому людському мисленню. Бо нам здається, що великий той, кому служать. Але в Божих очах великий той, хто служить.

Можливо, ваше служіння — важке і непомітне. Але запитайте себе: хто є великий в очах Бога? Той, хто служить. Ця зміна мислення — це і є навернення. Це шлях, процес. Ми падаємо, сумніваємося, але йдемо далі. Цей шлях не веде до людської слави. Але веде до Бога. До Його Царства. До Воскресіння.

Християнство — це не лише радість і комфорт. Це хрест, служіння, жертва і сила, яка походить від Бога. Ісус Сам сказав: «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати своє життя за багатьох».

Тому намагаймося Його наслідувати — у служінні, у любові, у жертовності. І з вдячністю приймімо Його жертву, принесену за кожного з нас.

Слава Ісусу Христу!

† Григорій