Проповідь Блаженнішого Святослава на початок Синоду Єпископів УГКЦ 2025 року

Розпочинаючи Синод Єпископів, ми пережили два унікальні історичні дні, які для нас стали Божим світлом, що висвітлило природу нашої Церкви.

Під час ювілейної прощі Року надії, на яку приїхало понад 7 000 паломників з усього світу, ми побачили нашу матір-Церкву, що співстраждає зі своїм народом. Побачили, що ми, владики, є служителями цієї матері-Церкви, яка огортає наш зболений народ у різних куточках України і світу. Побачили, що ми є глобальною Церквою, яка має київське коріння, але єдина з українських Церков об’єднує у своєму лоні світову українську громаду.

У літургійний спосіб ми пережили феномен — дійсність Патріаршого Собору, на який зібралися люди з усього світу, Собору, який так хотіли скликати багато років тому в Україні. Ми — Церква, яка співстраждає зі своїм народом, бо є його невід’ємною частиною і як мати вболіває за своїх синів і дочок.

Інший історичний момент — уперше в історії нашої Церкви Синод Єпископів починається Євхаристійним Богослужінням, яке очолив сам Папа в базиліці Святого Петра в день Верховних апостолів Петра і Павла. Під час цієї Божественної Літургії у проповіді Святіший Отець не просто подякував нашому Синодові за присутність та участь, а подякував вам, владики, за душпастирську ревність. «Хочу привітати членів Синоду Української Греко-Католицької Церкви: дякую за вашу присутність тут і за вашу пастирську ревність. Нехай Господь дарує мир вашому народу!» — ці слова подяки стали світлом, яке утверджує нас у тому, що служіння нашому народові — це саме те, чого очікує від нас Господь Бог і Вселенська Церква.

Сьогоднішнє свято Святих Петра і Павла тут, у Римі, виявляє, що ми є Київською Церквою в повному видимому сопричасті з наступником апостола Петра. Впродовж історії ми збереглися як Церква і народ саме тому, що в найбуремніші моменти історії могли опертися на скелю — Петра. І той Петро нашого часу утверджує нас у вірі, підтримує, захищає і надихає. Це — та сила Божої благодаті, з якою ми починаємо наше синодальне діяння.

Головна тема нашого Синоду — душпастирство сімʼї в умовах війни. Сім’я як нерозривний, вірний і плідний союз любові між чоловіком та жінкою сьогодні зранена новітніми ідеологіями, які руйнують сімейні цінності, зранена сучасним політичним та суспільним життям. А в нашому народі сім’я, яка є базовою клітиною суспільства, Церкви, зранена ще й війною.

Душпастирство сім’ї — це не лише гарні програми, які обовʼязково маємо укладати, не лише гарні ідеї, які мусимо висловити в наших рішеннях, це — стосунки. Ми, як єпископи, священники, парафіяльні спільноти, повинні збудувати стосунки з українською сім’єю в умовах війни, з нею зблизитися, її підтримати, захистити, зцілити. Ми повинні допомагати нашим юнакам і дівчатам творити здорові сім’ї, надавати їм відвагу народжувати дітей. Лише тоді наш народ і наша Церква матимуть майбутнє.

У цьому молебні ми прикликаємо благодать Духа Святого на наш Синод. Бо, як нам нагадував блаженної пам’яті папа Франциск, замало мати Синод, треба ним бути. А ми є Синодом лише тоді, коли між нами спочиває і діє Дух Святий, який дає можливість творити між собою стосунки, відчути себе співбратами в єпископському служінні. Ми хочемо поцікавитися, як живе кожен наш владика у своїй країні, у своїй єпархії. Ми хочемо тут, під час Синоду, співстраждати один з одним, у тому синодальному діянні ввійти в обставини один одного. Лише тоді наш новий Донецький екзарх відчує, що в час, коли через його екзархат проходить лінія фронту, він не сам — із ним уся наша глобальна Церква.

Тому ми сьогодні прикликаємо Духа Святого на нас, щоби Він зробив нас Синодом. І просимо: Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбнице благ і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ