Проповідь для зібраної молоді в Помпеї у другу неділю після зіслання Святого Духа

Мт 4,18-23; Рим 2,10-16

Дорогі в Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому Євангелії від Матея (див. Мт 4,18-23) ми чули, як Господь кличе дві пари братів, які ловили рибу на Генезаретському морі.

Першими були Симон Петро і його брат Андрій. Христос іде вздовж моря, бачить їх і каже: «Ідіть за мною!». І вони, залишивши все (сіті, рибу), пішли. Господь, ідучи далі, бачить інших двох братів – Якова та Йоана, синів Заведея, і каже: «Ідіть за мною!» І вони також залишили все (батька, сіті) та пішли за Христом.

Маємо покликання двох пар братів: Петра, який став головою Церкви, Андрія, якого ми вшановуємо як того, хто згідно з легендою, зайшов, пливучи Дніпром, аж до Київських гір, Якова та Йоана, які були «синами грому», як їх назвав Ісус Христос. Можемо сказати, що вони були націоналістами, які захищали свій народ, воюючи проти римлян-завойовників. Однак вони абсолютно змінилися. Апостол Йоан, який написав святе Євангеліє, став Євангелистом любові, саме він об’являє, що Бог – це Любов, Істина і Дорога.

Тут бачимо початок Церкви, коли Господь кличе цих дві пари братів, а також кличе інших, кажучи: «Ходіть за мною!» І вони пішли за Ним. І так ця справа покликання продовжується в історії Церкви і буде продовжуватися до кінця віків. Історія міняється, проблеми наступають різні, навіть і в Церкві. Як каже Папа Франциск, інколи в Церкву заходять скандали, інколи Церква переходить через кризи, але вороги пекельні її не подолають.

І сьогодні Святе Євангеліє дає нам нагоду, щоб призадуматися над нашим покликанням. Можливо когось з Вас Господь кличе до богопосвяченого життя, хлопців до всецілої посвяти в монашестві або в священстві; дівчат стати монахинями, чи повністю віддатися на службу Богові і ближнім.

Проте кожна людина має різні поклики. Перш за все покликана до життя, від небуття до буття. Наше життя – це дар від Бога і це запрошення до участі у Божому житті, до повноти життя, як нам пригадує Ісус Христос. Вона створена на «образ і подобу Божу, покликана до участі у Божому житті, бути співрозмовником Бога: слухати і відповідати. У цьому діалозі з Богом людина може себе розпізнати як єдину і неповторну. Очевидно, Трапляються помилки, програші, але з них можна навчитися. Інженер, що будував вежу м. Пізи, помилився, але скільки туристів зі світу приїздить, щоб на нею подивитись. Каже латинський девіз: «errare humanum est, perseverare autem diabolicum». (по людському властиво помилатися, а по диявольскому перебувати у помильці).

Людина в її конкретному прояві є оригінальна і неповторна, унікальна істота. Вона поєднує природне, біологічне, психологічне і духовне з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами… Такого як я не було в цілій історії світу, немає зараз таких самих як я у тих 8 мільярдів людей, що живуть зараз у світі, і не буде такого самого як я до кінця віків. Кожна особа особлива, єдина. Ніхто її не заступить в її поклику до життя. Тому, навіть якби зробили клон з даного індивіда, він не буде такий самий. Людина – це єство відкрити, здатне приймати і давати.

Людина, яка сконцентрувалася в собі, дбає тільки про себе, в собі знаходить порожнечу смерть. Людина є людиною, яка є відкритою також до висот. Тому заперечення Бога остаточно є найбільшим безумством. Заперечити Бога означає заперечити Любов, Доброту, Світло, Правду. Остаточно означає заперечити людину. А що ми сьогодні маємо? Суб’єктивізм, релятивізм, закриття у собі. Панує верховодство неправди, пропаганди, егоїзму; панує насильство, злоба, війна. Людина це об’єкт, а не суб’єкт, зі своєю гідністю. Сьогодні важливо панувати, мати славу, багатство, чутися добре, бути реалізованим. Тому людина глуха на Божий поклик.

Ми слухали сьогодні також таке слово Боже з листа Апостола Павла до Римлян: «Слава і честь, і мир усякому, хто чинить добро… бо Бог не вважає на особу» (Рм 2.10-11). Господь запрошує усіх, щоб повірити в Євангелію. Інших кличе, щоб покинули все, і пішли за ним, як це зробили Петро і Андрій, Яків та Йоан, а інших кличе до виконання своєї місії в житті, навіть коли лежить спаралізований на ліжку, чи без ноги і рук втрачених на війні. Не буде порожнім, виконав свою місію.

Отже, сумка не може порожньою, якщо хоче стояти. Не можемо також закривати свою сумку замками, зіпрем - блискавкою а залишати відкриту, щоб буде здатним давати і приймати від інших служіння. Отож сприйняти поклик Божий. Сприйняти свою власну історію зі своїми дарами і обмеженнями, сприйняти своїх батьків, братів, сестер, повірити в Ісуса Христа, і життя буде повне

Ой, сумка відкрита впала! Воно так і буде, що наша життєва сумка колись упаде в землю, але коли вона не буде закрита замкóм – блискавкою, то її душа буде вільна, щоб вийти і піти на сопричастя всіх святих та в обійми Отця Небесного.