Проповідь Владики Діонісія Ляховича у Квітну неділю

Йо. 12, 1–18; Фил. 4, 4–9

Сьогодні святимо пальму, оливкові галузки або вербу на пам’ятку про торжественний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму, перемогу життя над смертю. Чули ми з читання Євангелія, що «сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля, і вийшли йому назустріч з окликами: „Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар“ (Йо. 12, 12–13). Ісус воскресив Лазаря, а наступного дня на осляті в’їжджає в Єрусалим під оклики „Осанна!“.

Ця неділя нам пригадує, що Бог — це Життя і Воскресіння, адже «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує у Нього, не загинув, а жив життям вічним». Ісус з’єднався злюдиною на віки! Він вірний до самого кінця та іде з послуху своєму Небесному Отцеві, щоб випити гірку чашу страждань і смерті, щоб такою дорогою дійти до воскресіння. Бог вірний, проте не така людина. В один день вона вигукує: «Осанна!», а за кілька днів може волати: «Розіпни, розіпни його!». Радість і розчарування та протиріччя супроводять життя людини. Радість, викликана Ісусом, для декого є причиною збентеження і роздратування.

Перше таке перетинання радості і розчарування бачимо ще в домі Лазаря, якого Ісус воскресив: сестра Лазаря, Марія, з радості вилляла літру мира зі щирого нарду на ноги Ісуса й обтерла своїм волоссям. А Юда із заздрості протестує: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним? …». І зауважив євангелист Іван: «Не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди кидали» (пор. Йо. 12, 3–6). Юда зрадив Ісуса і повісився. Петро тричі відрікся. Інші учні повтікали, коли прийшла важка година. Ісус проголошує заповідь любові, і цю любов Він свідчить тим, що «сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають» (Мт. 11, 5). Однак проти нього підмається ненависть книжників та фарисеїв, які воліють радше притримуватися букви закону. Вони всіма способами стараються стерти Його з лиця землі. Видають його Пилатові, щоб розіп’яв Ісуса на хресті, і то за мурами міста, щоб стерти про Нього пам’ять назавжди. Але тут сталося навпаки: Ісуса вбивають, а Він воскресає, і всі народи починають говорити про Нього. На перший погляд, смерть, як крах всього, стає перемогою; хрест, як знак прокляття, стає знаком спасіння.

На цю неділю Церква подає також читання з листа Апостола Павла до Филип’ян, який закликає нас до радості й вірності у доброму до кінця, кажучи: «Радуйтеся завжди у Господі; і повторює ще раз: „Радуйтеся!“. Ні про що не журіться, але в усьому проявляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою… Усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе — тe робіть, і Бог миру буде з вами» (пор. Фил. 4, 4–9). Слово Боже, що пролунало з Євангелії від Йоана та з уст Апостола Павла, закликає до радості і вірності, зокрема тепер, у такий важкий час епідемії. Це час турбот. Багато з нас переживає самотність, бо змушені сидіти по хатах. Тисячі заражаються коронавірусом, багато госпіталізованих по лікарнях і також тисячі з них відходять у вічність, не маючи нагоди навіть попрощатися зі своїми найріднішими; смуток по родинах, які втратили своїх рідних… Безробіття, безхатченки, серйозна економічна криза. Молимось, щоб той Божий мир перебував зі всіма нами, щоб ми віднайшли спонуку радості і надії. Молимося за тих нинішніх героїв, тих «святих побіч нас», як кілька разів повторив Папа Франциск в останніх днях: лікарів, санітарів, священників, які віддали своє життя, щоб врятувати інших від смерті.

Коли ми та цілий світ проходить важке випробування, де і церкви закриті, Папа Франциск запрошує до творчої любові для того, щоби знайти вихід до Бога. Зараз Церква по всьому світі закликає нас відкрити і пережити щось нове, зокрема відкрити роль і таїнство «домашньої Церкви — сім’ї», яка одержала божественну місію, щоби бути першою і живою клітиною суспільства, коли вона через взаємну побожність і через спільну молитву до Бога та читанням Божого Слова стає немов домашнім храмом Церкви. В цей час, коли особисто не можемо брати участі в літургійних відправах, Святіший Отець, а також Блаженніший Святослав заохочують збиратися на молитву вдома, користаючи також з допомоги різних технологічних засобів, а з іншого боку духовно пригортатися до хворих, до їхніх родичів, до тих, які з великим самозреченням піклуються про них; молитися за померлих, і всіх тих, що опинилися в скрутній ситуації з приводу цієї епідемії. До того, Папа Берґоліо запрошує навчитися «від Пресвятої Богородиці внутрішньої тиші, зору серця та люблячої віри, щоби іти за Ісусом хресною дорогою, що веде до слави Воскресіння, адже вона прямує разом з нами та підтримує нашу надію».

У Квітну неділю Церква в особливіший спосіб молиться і пам’ятає про дітей та молодь. Молодь і діти були між тими, що вітали Ісуса пальмовим гіллям, вигукуючи: «Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє». Блаженніший у своєму посланні до молоді пише, що «бути молодим завжди дуже гарно, а водночас непросто. Бо молодість — це відкрите гаряче серце, гнучкий допитливий розум та бунтівливий характер, що гостро реагує на будь-яку несправедливість, на кожне викривлення, на всяку кривду, які дорослі навчилися ігнорувати або ж використовувати. Для сучасної молодої людини виклик посилюється швидкістю та віртуальністю глобалізованого світу, економічною кризою та пандемією».

Зі свого боку Папа Франциск закликає молодь дивитися на справжніх героїв, які виявились цими днями: «ними не є ті, що мають славу, гроші та успіх, але ті, які жертвують собою, аби служити іншим. Почувайтеся покликаними поставити на карту своє життя. Не бійтеся втратити його для Бога і для ближніх, бо тоді здобудете! Бо життя — це дар, який отримуємо, віддаючи себе як дар. Бо найбільшою радістю є сказати „так“ любові, без „якщо“ і без „але“. Так cамо, як вчинив Ісус заради нас».

Справді, ця епідемія може допомогти молоді створювати нову добу, новий спосіб мислення, відходу від самолюбства, від суб’єктивізму, від втечі у віртуальний світ, щоб повернутися у реальний світ, в якому потрібно милосердя і служіння, бути благовісниками нової соціальної справедливості, творчої любові. І хоча зараз закриті двері нашої домівки, проте у ній ми вже покликані відкрити віконця свого серця до Бога та до потреб суспільства.

Лоза і вірус нас б’ють, проте цим биттям кується нова людина і новий світ так само, як стражданням Ісуса Христа і Його смерть на хресті відкрили брами Життя й Воскресіння.

Нехай Божий мир буде зі всіма нами!

Дивіться також

16 вересня Рада з Економічних справ Апостольського Екзархату визначила проєкти та бюджет на 2024–2025 пасторальний рік 16 вересня Душпастирський візит владики Діонісія до української громади в м. Латіна 10 вересня У Римі вшанували пам’ять Патріарха Йосифа Сліпого