Проповідь Владики Діонісія Ляховича у неділю мироносиць

Мр. 15, 43–16, 8; Ді. 6, 1–7

Після воскресіння чуємо заклик: «Радуйтеся!», «Мир Вам!». І співаємо: «Христос воскрес із мертвих і смертю смерть подолав». Христос своїми стражданнями і смертю дійшов до самого пекла, щоб здолати його силу. Здавалося, все пропало! Христа розіп’яли, вбили, поховали, поставили сторожу… Є хтось, хто не втрачає надії!

Це жінки Мироносиці, яким присвячена сьогоднішня неділя! Євангелист Марко каже, що вони ішли і дивилися здалека на те все (пор. Мр. 15, 40). Ці жінки були ті, що ходили за Ісусом і його обслуговували. Вони з Ісусом і в дорозі на Голгофу. Апостоли повтікали! Юда зрадив і повісився, Петро тричі відрікся. А з його учнів залишився тільки Йоан, якому Ісус доручив опікуватися своєю Матір’ю: «Жінко, ось син твій! — Сину, ось матір твоя!» (Йо. 19, 26–27). Ті жінки мають щось у собі, що може перемогти ненависть, злобу, помсту і смерть. Це їхнє безкорисливе служіння, їхня любов. Вони ті, що несуть миро, тому Мироносиці!

Нинішні літургійні читання нам допомагають це все зрозуміти. Книга Діянь Апостолів говорить про установлення сімох дияконів — служителів, а їх попередницями у служінні є саме ці жінки Мироносиці, бо слово грецьке «діяконія» означає саме служіння. Ці жінки Мироносиці несуть миро, щоб помазати мертве тіло Христове. Вони були присутніми, коли здіймали мертве тіло Ісуса з хреста. Вони останні, що зійшли з гори Голгофи, і є першими, які звіщають, що Христос воскрес. Євангелізація на самих початках має жіночий колорит, забарвлення запаху мира.

Чому саме жінки були вірними Христу до кінця? Відповідь дає сам Ісус Христос, бо «вони багато полюбили!». Ісус саме дає таку відповідь для фарисея Симона, який запросив Ісуса на вечерю, і жінка грішниця принесла миро й намастила його ноги, а коли той фарисей почав дорікати Ісусові, він сказав: «Прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить!» (Лк. 7, 36–47).

Жінки ішли слідом за Ісусом не з бажання здобути якусь кар’єру, але з вдячності за отриманий дар, не сподіваючись отримати взамін нічого, як бажали Апостоли «сидіти на дванадцятьох престолах» (Мт. 19, 28), або сидіти один по лівиці, а другий по лівиці у Його царстві. Жінки просто ішли за Ісусом, щоб «йому прислуговувати» (Мт. 27, 55; Лк. 8, 3). Вони разом з Богородицею були єдиними, що справді прийняли дух Святого Євангелія. Але перед цими жінками виникає велика перепона і вони себе запитують: «Хто нам відкотить камінь?». Коли приходять до гробу, цієї перепони вже немає, бо камінь від- кочений. «Камінь відвалився, гріб спорожнів», як ми співаємо на стихирах Вечірні.

Мироносиці є першими, хто бачить, що гріб порожній. Перші, які повідомляють учнів, що Христос воскрес! Вони є апостолами для апостолів, їх називають також «рівноапостолами». Вони є тими жінками, що голосять нову надію світові. Євангелія визнає, що ці жінки боялися, але страх не є перепоною до звіщання доброї новини. Любов завжди перемагає! Не треба боятися своїх страхів! Треба йти і робити добро!

Історія спасіння продовжується! Христос раз і назавжди умер і воскрес, але Його смерть і воскресіння продовжується в історії. Продовжується, а не повторюється. Продовжується і сьогодні діло жінок Мироносиць. Сьогодні жінки також покликані нести миро. Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, — ви мені зробили. Миро доброго слова, потіхи, добрих діл. І сьогодні жінки бояться, але ідуть. Вони бачать перед собою великі камені, але це їх не зупиняє. І сьогодні вони голосять, що Христос воскрес. Приносять нову надію світові.

І такими жінками мироносицями покликані бути Ви, дорогі жінки! Як потрібно сьогодні жінок мироносиць тут, в еміграції, у заробітчанському світі. Нести миро там, де є мертвий Христос, мертвий через брак віри, любові, надії; мертвий через розпач і безнадію. Христос сьогодні також облитий кров’ю, тому треба між нами Веронік, щоб обтирали обличчя, а також Мироносиць, щоб несли миро. Церква потребує жінок Мироносиць. Вони перш за все проповідують Слово Боже в домашній Церкві, у сім’ї і передають своїм діточкам словом та прикладом життя. І не тільки у своїй сім’ї.

Скільки жінок-катехиток у нашій Церкві, які з великою посвятою часу передають Слово Боже для дітей! Як на мене, є мало чоловіків, здатних проповідувати дітям. Мушу зізнатись, що й сам маю трудність проводити науки для малих дітей. Але це прекрасно робить катехитка-мирянка чи богопосвячена жінка-монахиня. Це слово матері! Через слово жінок проявляється материнська Божа любов. Вони у храмі моляться і співають звичайно більше, ніж чоловіки. Коли треба співати під час Літургії, то більшість чоловіків мовчать. І це велика благодать, що жінки, послухавши Слово Боже, не мовчать у церкві. Що було б, якби жінки мовчали і не просили священнослужителів служити Літургії по різних куточках Італії?! Більшість наших громад у сучасній еміграції існує завдяки тому, що жін- ки не мовчали, а просили, наполягали, писали…

Сьогодні Україна переживає багато страхів, великих каменів, які лежать на її дорозі. Треба нам мироносиць! Треба іти вперед, хоч камені великі перед нами i сторожів повно! Коли ідемо вперед, то проблеми зникають, камені відкочуються, сторожі падуть! І треба іти голосити, що Христос воскрес, приносити надію там, де здається, що надії немає.

Бадьорімося, бо Христос Воскрес!

Дивіться також

16 вересня Рада з Економічних справ Апостольського Екзархату визначила проєкти та бюджет на 2024–2025 пасторальний рік 16 вересня Душпастирський візит владики Діонісія до української громади в м. Латіна 10 вересня У Римі вшанували пам’ять Патріарха Йосифа Сліпого