Проповідь Владики Діонісія Ляховича у неділю про самарянку

Йо. 4, 5–42; Ді. 11, 19–26; 29–30

Однак ця жінка прийшла в обідню пору, бо в той час ніхто не приходить набирати воду. Ця жінка — самарянка, а самаряни з юдеями не мають добрих стосунків.

Вони ворогували між собою: юдеї дуже часто принижували самарян. І ось самарянка приходить і бачить: сидить чоловік-юдей біля криниці та просить у неї води. Жінка дивується, як юдей, чоловік, просить у жінки самарянки напитися води. Ісус каже до жінки: «Я дам тобі воду живу, яка буде текти на життя вічне». Жінка каже Йому: «Ти навіть не маєш чим зачерпнути води, як ти можеш дати меніводи?». Ісус відповідає: «Хто п’є воду з цієї криниці, знову захоче пити. А коли питиме воду, що я дам, то не матиме спраги, бо вода ця дає життя вічне». У цій розмові Христос виявляє жінці також їїминуле, звертає увагу на те, що вона мала вже п’ятьох чоловіків, і що навіть той, що у неї тепер, не є її чоловік. Жінка була здивована цією розмовою з Ісусом і спостерегла, що Він — це Месія.

Справді, цією зустріччю з жінкою самарянкою Ісус виявляє, що Він Христос, Месія, Якого очікували віддавна. Жінка знову каже до Ісуса: «Ви, юдеї, поклоняєтеся Богові в Єрусалимі, а ми, самаряни, — на горі в Хоразині». Тоді Ісус Христос відповідає: «Знаєш, жінко, настане час, а вже й тепер він, коли ані на цій, а ні на тій горі не будуть поклонятися Богові, але правдиві поклонники будуть поклонятисяБогові в дусі та правді». Закінчується діалог між Ісусом та жінкою.

І приходять учні, які ходили до міста купити харчів, та бачать, що Ісус розмовляє з жінкою самарянкою, але боялися, однак, запитати Ісуса, чому і про що Він розмовляє з жінкою. В той час самарянка покинула глечик, пішла до міста Сихар і повідомила мешканців, що вона бачила Месію. Всі мешканці Сихару вийшли, щоб побачити Ісуса, і дійсно повірили в Нього та казали: «Ми повірили в Нього не тому, що почули про Нього від жінки, але тому, що дійсно побачили Спасителя».

Дорогі мої! Ця подія з жінкою самарянкою має велике значення для нас під різними поглядами. Насамперед ця євангельська розповідь показує, що Ісус шанує жінку, жінку самарянку, чужинку, яка, звичайно, була понижена у той час. Він об’являє їй те, що Він є Спаситель і Месія. Отже, Ісус Христос змінює поняття і розуміння тодішнього світу про гідність людської особи: кожен чоловік і кожна жінка — це діти Божі, чоловік і жінка рівні перед Богом. Ісус каже до жінки, що Він — жива вода, і хто питиме цю воду, не матиме спраги повіки. Вода — це річ необхідна, вона дає життя, без води не можуть жити ані рослини, ані тварини, ані людина.

Приблизно сімдесят відсотків організму людини складається з води. Отже, вода потрібна для життя. Так само в духовному житті потрібна вода, вона потрібна для життя вічного. Вода в духовному житті — це наша віра в Господа Бога; це віра, надія, любов. Отже, без води віри, любові й надії наше життя стає сухе, життя духовне вмирає. Тому всім нам треба цієї води, що тече в життя вічне. «Поклонятися Богові в Дусі та правді». Поклонятися Богові в Дусі і правді — це поклонятися Богові на кожному місці, де б ми не були. Жінка самарянка стає місіонеркою. Вона залишає все, біжить до міста і сповіщає, що бачила Месію, Який сказав їй все про її минуле, пізнав її в глибині. Самаряни виходять, пізнають Ісуса Христа і просять Його, щоб залишився з ними. Отже, ця жінка є місіонеркою, бо говорить про Месію для свого міста.

У третю неділю після Пасхи ми згадували про жінок мироносиць. Мироносиці — це були відважні жінки, які останні зійшли з Голгофи, коли Христос помирав, і які знову прийшли до гробу, щоб помазати Його тіло. Мироносиці стають першими благовісниками ХристовогоВоскресіння. Саме жінки першими сповістили про Христове Воскресіння. Подібно також жінка самарянка стає благовісницею Христа — Месії і Спасителя.

Так і ми, дорогі мої, маємо свої дари, таланти, якими повинні керувати і ними благовістити про Христа. Однак, найбільшим нашим талантом є талант віри і любові, це дар, яким ми покликані ділитися з іншими, ми запрошені ділитися з іншими нашою вірою в Бога. І ви справді ділилися собою і своїм під час цієї епідемії. Жінки також можуть бути проповідниками Святого Євангелія. Ви, дорогі жінки, приїхали в Італію не тільки заробити гроші, але також принесли з собою дар вашої культури, вашої молитви, вашого співу для іншого народу, і виявили Вашу солідарність. Направду це є той дар, яким ми ділимося. Ви ділитеся даром служіння для найбільш потребуючих і немічних. Це все є та проповідь — благовістування Христа.

Одного разу Святий Франциск, вийшовши з монастиря, зустрів співбрата монаха, який називався Джінерво, а був цей брат надзвичайно простою і доброю людиною. Святий Франциск запитує його: «Брате, куди підемо проповідувати?». І той відповідає: «Отче мій, ти знаєш, що я не вчився, ніколи не ходив до школи, як я можу проповідувати?». Але тому, що Франциск наполягав, брат пішов із СвятимФранциском. Ходили вони містом, молячись тихо за тих всіх, що працювали в магазинах та в городах, усміхались до дітей, зокрема до найбідніших, обмінялись кількома словами зі старшими людьми, зупинились біля хворих, допомогли одній жінці нести важкий дзбан води. Обійшовши так кілька разів вулиці міста, Святий Франциск каже: «Вже час повертатися до монастиря». А брат питає: «А де та наша проповідь?». «Та ми проповідували, проповідували нашим життям, життям доброти і любові», — відповідає Франциск.

Нехай ця жінка самарянка і Св. Франциск з цим братом будуть прикладом того, що потрібно голосити Євангелію перш за все своїм прикладом, своїм діленням, своїми духовними і матеріальними дарами.

Нехай Богородиця Вас покриває своїм омофором — Та, Котра «пустилася швидко в дорогу», щоб послужити потребуючим.

Дивіться також

1 жовтня В Католіці відбулося святкування 20-річчя Капеланії Різдва Пресвятої Богородиці 16 серпня Владика Діонісій очолив Божественну Літургію з нагоди свята Успіння Богородиці в Римі 11 травня Історія українських Суперкубків в Італії