Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Проповідь Владики Діонісія Ляховича у третю неділю по Зісланні Святого Духа
16 червня 2023
Ми заробляємо гріш, проте стараємося любити Бога понад усе, єднатись з ним у молитві, брати участь у недільній Божественній Літургії, ділитись заробленим хлібом з потребуючими. Гріш стає мамоною, коли ми його ставимо вище Бога, як того «литого божка» (пор. Лев. 18, 21) за мету життя, коли ставимо матеріальне вище нашого духовного життя.
Мт. 6, 22–33; Рим. 5, 1–10
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми слухали у сьогоднішньому уривку з Євангелії про три повчання Ісуса з його нагірної проповіді, яка є основою всієї Євангелії. Перше, що світло тіла — око. «Як, отже, твоє око здорове, все тіло буде світле. А коли твоє око лихе, все твоє тіло буде в темряві» (Мт. 6, 22 23). Це означає, якщо ти пускаєш через твоє око Євангелію Ісуса Христа, світло, добро, то все твоє життя буде світле. Згідно з біблійними науковцями, «око» можна замінити словом «серце».
Якщо твоє серце — добре, то все твоє життя буде добрим; якщо воно лихе — все твоє життя буде лихим. Або іншими словами: якщо твоє основне життєве рішення є за добром, то все твоє життя буде духовно здоровим, добрим, простим, неподільним, досконалим. Отже, запрошення Ісуса є, щоб мати здорове око, добре серце… і все життя наше буде світле.
Друге — не можна двом панам служити… «Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт. 6, 24). Отже, знову треба зробити основне життєве рішення: любити Бога понад усе, a все інше в нашому житті стане часткою цього основного життєвого рішення. Замість любити Бога, ми можемо любити більш мамону, і тому основне наше життєве рішення стає гріш — багатство. Ми інколи чуємо таке: «Ми прибули до Італії не щоб ходити до церкви, а заробляти гроші». Це ознака того, що мамона є нашим паном, адже головним життєвим рішенням прибуття до цієї країни є «заробити гроші». Очевидно, ми прибули в Італію, щоб заробити гроші на «хліб наш насущний». Це гріш, що служить, щоб купити хліба, могти жити і вивчити своїх дітей, щоб мати гідне помешкання. Ці копійки, що ми з трудом та в поті чола заробляємо — це наш «хліб насущний».
Він не сміє заступити місце Бога, але є необхідним середником для життя. Саме про такий «хліб» Ісус навчив нас молитися до Отця Небесного: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні!» (пор. Мт. 6,11). Ми заробляємо гріш, проте стараємося любити Бога понад усе, єднатись з ним у молитві, брати участь у недільній Божественній Літургії, ділитись заробленим хлібом з потребуючими. Гріш стає мамоною, коли ми його ставимо вище Бога, як того «литого божка» (пор. Лев. 18, 21) за мету життя, коли ставимо матеріальне вище нашого духовного життя. Гріш стає мамоною, коли ми його здобуваємо неправильним шляхом: експлуатацією інших, корупцією, шантажем, крадіжкою, торгівлею людьми чи наркотиками або навіть вбивством інших.
Мамона, гріш — це божок, кумир, ідол, зображений як «золотий телець», «Ваал», а з ним іде в парі ще інший кумир — Астарта, богиня розпусти. Божки вимагають людських жертв. Сьогодні ними зокрема є гроші і секс. І скільки людських жертв приноситься на вівтарі цих ідолів у вигляді сучасної торгівлі людьми та наркотикaми! На їхніх жертовниках «спалюються» людські жертви, зокрема молодь. Ці ідоли прагнуть людської крові. У минулому столітті мільйони людей стали жертвою ідеологічних кумирів, а сьогодні ядерним вогнем можливо спалити все живе. Проте треба оберігатися перш за все нам самим. Не можемо просто тикати пальцем на інших. Ми можемо стати жертвою мамони. Почитателів мамони не бракує серед християн і (чому не сказати?) навіть серед духовенства. Сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас уважно заглянути до наших сердець, до мого серця.
І на кінець сьогоднішнє Євангеліє нас запрошує: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться!» (Мт. 6, 33). «Чому ви так журитеся — турбуєтеся, що Вам їсти, пити, в що одягнутись? Подивіться на птиць небесних, які не сіють і не жнуть; гляньте на польові лілеї, як ростуть вони. Вони краще одягаються як Соломон» (пор. Мт. 6, 27–29). Слова Ісуса не означають, що не треба сіяти і жати, що не треба дбати про одяг, але щоб надмірно не журитись і не турбуватись, впадати в депресію, або навіть задумувати своїм життям покінчити. Італійською ми кажемо: «Occuparsi, ma non pre-occuparsi!». Треба працювати інколи «в поті чола», але не забути, що Бог існує, що він дбає про нас, уповати на Боже провидіння. Господь дбає про нас і надихає інших, щоб подбали про нас у біді. Проте сучасний світ такий, що немає часу спокійно подивитись на пташку, як літає, почути її спів; не маємо часу любуватись гарною квіткою, шумом лісу. Ми втратили контакт з природою, не розпізнаємо, що це все створив Господь своїм словом. Не маємо часу, «телефоніно» пожирає його… Не маємо часу для Бога і для Царства Божого…
Отож, «шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам докладеться!». Тому слова Апостола Павла (Рим. 5, 1–11), які ми слухали на цій Божественній Літургії, набирають нового значення: «Оправдані вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, навіть серед життєвих утисків, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію. А надія не засоромить, тому що любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Адже за нас, грішних умер, і ми оправдані його кров’ю. Христос нас примирив з Богом». Варто нам залишити час, щоб над тими словами глибше призадуматися… Тому ми пишемо проповіді, щоб пізніше їх прочитати і роздумувати над ними. Роздумуємо і молимося перед їх написанням для того, щоб вірні продовжували призадумуватися.
+ Діонісій Ляхович, ЧСВВ,Апостольський Екзарх
