Проповідь Владики Діонісія на третю неділю після Зіслання Святого Духа

Мт 6, 22–33; Рм 5, 1–10

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні я прибув до Вас, щоб офіційно представити Вам нового душпастиря в особі Всесвітлішого отця Андрія Солецького, що зараз є представником і секретарем Блаженнішого Святослава в Італії. Я вчора представив Вашого вислуженого душпастиря, отця Володимира, поставивши його на новий Христовий виноградник у місті Равенна. Справді, о. Володимир для Вашої громади дуже багато зробив, постарався про приміщення церковні, зорганізував парафіяльну спільноту, молодь, дітей, заснував українську школу, видав альбоми про Флоренцію і багато чого іншого. За все дяка Богові і отцю Володимиру. Ми знаємо, що він Вас любить, і Ви його любите.

Інколи сам священник потребує і просить заміни, бо вже зробив усе в даній громаді і хоче посвятити себе також для іншої громади, і цього потребує Церква. Воно здається трагедія, але це також і благодать! Таке є життя Церкви. Я вже проходжу 52 рік священничого служіння, і за той час Церква змінила аж 17 разів місце мого перебування. Незабаром і мені прийдеться піти ще на інше місце, і це не стане трагедією мені і людям, яким я зараз служу. А на завершення треба буде залишити цей світ. Прийдуть інші! Про те подбає Церква! Мені прийшлося не раз обтирати сльози людям, адже забрали того священника, що був перед моїм приходом. І за якийсь час все ставало на місце…

Ви, по-синівськи, подякували отцеві Володимирові за прекрасне священниче служіння у Флоренції. Прибуває інший священник, якого дуже любили в тій громаді, де він служив. Прийміть його з любов’ю, і буде добре йому і Вам. Ми творимо одну Екзархальну родину, а ротація священників належить до життя і норми Церкви. Ми нікому не хочемо завдати шкоди, а дбати про добро цілості. Священник є на служінні Церкви, а не власністю даної громади. Я думаю, що Ви це зрозумієте. Тому з великою християнською любов’ю і подякою попрощалися з о. Володимиром та з такою самою любов’ю приймаєте о. Андрія Солецького. Таким чином Церква зростає і продовжує свою історію.
Нехай Господь благословить всіх Вас!

Ми чули в сьогоднішньому євангельському уривку про три повчання Ісуса з його нагірної проповіді, яка є основою всієї Євангелії. Перше, що світло тіла — око. «Як, отже, твоє око здорове, все тіло буде світле. А коли твоє око лихе, все твоє тіло буде в темряві» (Мт 6, 22 б-23 а). Це означає, якщо ти пускаєш через твоє око Євангелію Ісуса Христа, світло, добро, то все твоє життя буде світле. Згідно з біблійними науковцями «око» можна замінити слово «серце». Якщо твоє серце — добре, то все твоя життя буде добре; якщо воно лихе — все твоє життя буде лихим. Або ще іншими словами: якщо твоє основне життєве рішення є за добром, то все твоє життя буде духовно здоровим, добрим, простим, неподільним, досконалим. Отже, запрошення Ісуса є, щоб мати здорове око, добре серце… і все життя наше буде світле.
Друге, не можна двом панам служити… «Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт 6,24 б).

Отже, знову треба зробити основне життєве рішення любити Бога понад усе, а все інше в нашому житті стане часткою цього основного життєвого рішення. Замість любити Бога, ми можемо любити більш мамону, і тому основне наше життєве рішення стає гріш — багатство. Ми, інколи таке чуємо: «Ми прибули до Італії не щоб ходити до церкви, а заробляти гроші». Це ясна ознака, що мамона є нашим паном, адже головним життєвим рішенням прибуття до цієї країни — це «заробити гроші». Очевидно ми прибули в Італію, щоб заробити гроші на «хліб наш насущний». Це гріш, що служить, щоб купити хліб, могти жити і вивчити своїх дітей, щоб мати гідне помешкання. Ці копійки, що ми з трудом та в «поті чола заробляємо — це наш „хліб насущний“.

Він не сміє заступити місце Бога, але є необхідним середником для життя, і саме про такий «хліб» Ісус навчив нас молитися до Отця Небесного: «Хліб нас насущний дай нам сьогодні!» (пор. Мт 6,11). Ми заробляємо гріш, проте стараємося любити Бога понад усе, єднатись з ним у молитві, брати участь у недільній Божественній Літургії, ділитись заробленим хлібом з потребуючими. Гріш стає мамоною, коли ми його ставимо вище Бога, як того «литого божка» (пор. Лев 18,21) за мету життя, коли ставимо матеріальне вище нашого духовного життя. Гріш стає мамоною, коли ми його здобуваємо неправильним шляхом: експлуатацією інших, корупцією, шантажем, крадіжкою, торгівлею людьми чи наркотиками, чи навіть вбивством інших.

Мамона, гріш — це божок, кумир, ідол, зображений як «золотий телець», «Ваал», а з ним іде у парі ще інший кумир — Астарта, богиня розпусти. Божки вимагають людських жертв. Проте новий страшний ідол, що пожирає сотки тисяч молодих людей, а це «руський мір». На його жертовнику «спалюються» людські жертви, зокрема молодь. Ці ідоли жадні людської крові. У минулому столітті мільйони людей стали жертвою ідеологічних кумирів, а останніми часами напав на Україну ще страшніший апокаліптичний дракон.

І, на кінець, сьогоднішнє Євангеліє нас запрошує: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться!» (Мт 6,33). «Чому ви так журитеся — турбуєтеся, що Вам їсти, пити, в що одягнутись? Подивіться на птиць небесних, не сіють і не жнуть; Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони. Вони краще одягаються як Соломон» (пор. Мт 6, 27–29). Слова Ісуса не означають, що не треба сіяти і жати, що не треба дбати про одяг, але щоб надмірно не журитись і турбуватись, падати в депресію, а, навіть, задумувати своїм життям покінчити.

По-італійськи ми кажемо: «Occuparsi, ma non pre-occuparsi!». Треба працювати інколи «в поті чола», але не забути, що Бог існує, що він дбає про нас, уповати на Боже провидіння. Господь дбає про нас і надихає інших, щоб подбали про нас у біді. Проте сучасний світ такий, що не має часу спокійно подивитись на пташку, як літає, почути її спів; не маємо часу любуватись гарною квіткою, шумом лісу. Ми втратили контакт з природою, не розпізнаємо, що це все створив Господь своїм словом. Не маємо часу, «телефоніно» пожирає його… Не маємо часу для Бога, і для Царства Божого…
Отож, «шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам докладеться!»

Тому слова Апостола Павла (Рм 5, 1–11), які ми слухали на цій Божественній Літургії, набирають нового значення: «Оправдані вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, навіть серед життєвих утисків, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію. А надія не засоромить, тому що любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Адже за нас грішних умер, і ми оправдані його кров’ю. Христос нас примирив з Богом».
Піднесім серця. Не тільки себе почуваймо жертвою дракона, а плекаймо надією, яка нас не засоромить!

+ Діонісій Ляхович,
Апостольський Екзарх

Флоренція, 9 червня 2024 року