Проповідь Владики Діонісія під час Різдвяної прощі до Собору Святої Софії

Євр 2, 11–18; Мт 2, 13–23

Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Рождається!

Святкуємо другий день Різдва — Собор Богородиці. Продовження таїнства Божого Воплочення, таїнство сходження Бога на землю. У цьому таїнстві Бог заключає новий і вічний союз з людиною, єднає Божу і людську природу в одній особі — особі Ісуса Христа, Бог крокує з нами, переживає з нами, терпить з нами…

Бог — це спільнота, родина трьох Осіб: Отця, і Сина, і Святого Духа. Ця спільнота об’єднана любов’ю, тому що Бог — це Любов. Любов Божа некористолюбна, вона завжди доброчинна, вихідна, йде назустріч тим, що в потребі. Божа любов нікого не примушує, нікого не насилує, але завжди чекає на відповідь людини. Саме цю Любов Господь приносить на землю. Спільнота створена на землі. Йосиф, Марія, Ісус. Саме жінка, Діва Марія, стала Тією, Яка дала абсолютний простір для Господа Бога, щоб Він міг оселитися серед нас.

У посланні до Євреїв ми слухали, що Господь Ісус прийняв на себе всю людську неміч. Він страждає разом з нами, переносить всі наші біди. Тому власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу». Бог не прийшов, щоб стерти з землі терпіння і випробування, але прийняв на себе все це, щоб показати нам дорогу до виходу і шлях до перемоги.

У Різдві бачимо велике випробування для Святої Родини. Не прийняли їх у місті, не було місця у заїзді, печера, ясла сіно, тварини. Згодом Йосиф у сні отримує від Господа наказ вставати і втікати в Єгипет, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити. І починається драма…, треба втікати в далекий Єгипет. Бог не рятує Ісуса, тому що Він Син Божий, не каже, що візьмуть Його ангели і понесуть на крилах вітру до Єгипту. Йосиф мусить зробити велике зусилля: вставати, брати Матір і Дитятко та втікати, переходити через велику пустиню, якою проходив Ізраїльський народ протягом сорока років. Саме серед різних небезпек, спеки і холоду, серед диких звірів і важких випробувань Свята Родина змушена втікати до Єгипту, бо злосливий Ірод хоче вбити Дитя. Коли помер Ірод, знову у сні Бог звертається до Йосифа, щоб брав Дитя та Його Матір і повертався в Ізраїльську землю, однак не до Вифлеєму, але до Назарету, щоб Назорей назвався.

Отже, як бачимо, любов Божа випробовується, переходить через драму і тому Різдво Христове продовжується також у нас, у серці, у душі людини, і в нашій історії. Подібно як Христос знайшов відкриту стаєнку, так само чекає, щоб і наші серця були відкриті, щоби Його прийняти. Прийняти любов, яка поселилася в нас: любов доброчинну, не користолюбну, любов вихідну, яка йде завжди назустріч, любов, яка завжди готова прийняти різні випробування і терпіння, прийняти випробування бути біженцем, переслідуваним, переживати жахіття війни

Цьогорічне Різдво Христове є особливим досвідченням таїнственного парадоксу у нашому особистому і в національно-суспільному житті. Адже ми змушені переживати також це Різдво по-іншому, дещо глибше. Наш Святвечір цього року для багатьох був сумним, у душі багато запитань, чимало тривоги, хтозна-скільки назбиралося тих «чому?». Чому замість миру − війна у нашій країні? Чому замість любові — ненависть, замість істини — брехня, замість життя — вбивства? Чому наші батьки, сини і брати мерзнуть в окопах на фронті? А найбільше «чому» може тому, що тисячі спорожнілих місць і за цьогорічним різдвяним столом у багатьох наших сім’ях, де наші діти можуть питати: «Мамо, мамо, де наш тато, чом не вечеряють з нами?». Сьогодні новий злосливий «Ірод» вбиває наших невинних дітей. Вбиває зараз сотки наших синів і дочок. Наші мами з іншими дітьми мусять втікати в різні єгипти…

У цих трагедіях до наших сердець не раз закрадаються ще суттєвіші питання: чому Господь не покарає наших гнобителів? Чому Господь мовчить? Чому не вислуховує наших молитов? Чому невинні люди терплять, діти вмирають? Де ж наш Бог? І на таке страшне питання дають відповідь печера, ясла, сіно… Ось, де наш Бог! У стаєнці, лежить у яслах, сіном прикритий! Він плаче разом з нами. Він утікає разом з нами! Він особливо тепер нас не залишає. Разом зі Святим Павлом можемо сказати, що стражданнями нашим, доповняємо на нашому тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1, 24). У цих воєнних стражданнях ще тісніше «З нами Бог!». Він з нами страждає і вмирає! Доповняють страждання Христові наші солдати на фронті, в земних окопах, навіть без сіна. Навіть у найстрашніших моментах з нами Бог!

Сьогодні предвічна Божа любов приходить у наш зранений гріхом світ, Він розділяє з нами переживання, життєві виклики, щоб зробити нас причасниками божественного життя у Царстві Небесному. У Бозі завжди є надія, ми не є самі, Господь бере нас за руку, щоб ми могли перейти через всі випробовування, які нам життя подає. Господь є з нами, ми не самі! І про це ми багато разів співаємо в часі Різдва: «З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог. «Почуйте всі аж до краю землі, бо з нами Бог. Могутні покоряйтеся… Задумуйте задуми, та вони не вдадуться… Давайте накази, та вони не здійсняться… Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике… Над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло…

Господь є з нами у моментах найбільших драм, саме коли ми є біженцями, переслідуваними, гнаними, гнобленими, зневаженими, вбитими. Бог є з нами! На те Бог прийшов у цей світ, щоб взяти на себе наші біди, дарувати нам перемогу та допровадити до воскресіння. Таїнство Різдва — це таїнство світла у час темряви. Все сьогодні сповнилося радістю — Христос народився від Діви. Ми співаємо на Утрені: «Христос народжується — славте; Христос із небес — зустрічайте; Христос на землі — підносьтеся; Співайте Господу, вся земле, і радісно оспівуйте, люди, бо він прославився.

Нехай таїнство Різдва всім нам допоможе переживати наші життєві драми і жахіття війни у єдності з Богом. Хай любов, яку Господь дарував нам у своєму Різдві, вселиться в наших серцях, щоб сповнені тією любов’ю ми могли дійти до воскресіння. Бажаю вам усім глибокого пережиття таїнства Воплочення Господа нашого Ісуса Христа.

З нами Бог! Христос рождається