Проповідь Владики Діонісія у Четверту неділю Великого посту

Мр. 2, 1–12; Євр. 1, 10–2,3

Зійшовши з гори Тавор, Ісус бачить, як книжники сперечаються з його учнями, і навколо них багато народу. У той час підходить один з народу, який привів сина, що мав «німого духа, який кидає його об землю, піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє… кидається то у вогонь, то у воду». Каже, що він просив його учнів, щоб вигнали цього духа, але ті не змогли. Ісус обурюється і каже: «Маловіри! Доки буду Вас терпіти?» (пор. Мр. 9, 19). Апостоли не в силі вигнати злого духа з хлопця, хоча Ісус обрав їх на те, щоб проповідувати і виганяти нечистих духів. Апостоли ще «глухі та німі», нездатні говорити, хіба що вміють сперечатися…

Починається лагідний діалог Ісуса з батьком дитини. Ісус відкриває його серце, допомагаючи йому в розмові… Питається: «Коли це сталось?». «З дитинства», — відповідає батько, і просить Ісуса: «Якщо можеш, допоможи нам». Ісус відповідає, що «все можливо тому, хто вірує!». І батько у сльозах каже: «Вірую, допоможи моєму невірству!» (пор. Мр. 9, 19–24). Ісус виганяє нечистого духа такими словами: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього і не входь більше у нього!». Цей, закричавши, вийшов, а хлопець впав, наче мертвий (пор. Мр. 9, 25–26).»Віра від слухання, а слухання — через Слово Христове» (Рим. 10,17). А як може мати віру той, хто глухий? Отже, треба відкрити вуха, щоб послухати Слово Боже, щоб відчути Божу присутність. І всяке добре давання з висоти походить. З висоти походить сила, що насзцілює, що бісів виганяє, і те, що ми діти Божі, що маємо Отця на небі. Віра нас єднає з іншими, вселяє надію, збуджує любов, а любов — це єдине, що залишиться.

Сьогодні у світі брак віри, загальна апостазія. Немає вуха, щоб послухати, бо всюди гамір. Сучасна людина не може стерпіти мовчанку. Навіть у лісі бере навушники, щоб гриміла металева музика, і вона потребує чимраз сильніших збудників, а навіть наркотиків. Тому людина не знає куди йти, стає духовно глухою, німою, сліпою. Не має цінностей і всюди вартісної правди, а кожен захищає своюправду, або брехня для нього стає правдою. Богородиця, до святині якої ми прибули сьогодні, є зразком слухання, довіри, відання, любові. Слугиня Господня, яка сказала: «Нехай станеться зі мною по твоєму Слову!». Вона продовжувала цю відповідь упродовж цілого свого земного життя, і під хрестом, на якому вмирав Ісус. «Блаженна та, що повірила» (Лк. 1, 45), — сказала до неї Єлисавета.

Програмою життя Ісуса Христа було слухати у всьому свого Небесного Отця. «Їжа моя — чинити волю Отця». Нічого не робить сам, постійно спілкується з Небесним Отцем, піддається Його волі, навіть у найважчих моментах, коли мусить пити гірку чашу до самого дна, аж до самої хвилі, коли скаже: «Отче, у твої руки віддаю духа мого». А це вже момент воскресіння Його духа. Воскресіння духа здійснюється на хресті, воскресіння тіла Ісуса — на «третій день»! Саме як прообраз свого воскресіння в цій дорозі до Єрусалиму Ісус бере хлопця за руку, підводить його і той устає. Підняти когось, повернути йому життя — це його воскресити. Це дієслова, якимиєвангелисти користуються для описання Воскресіння Христового. Тому дорога до Єрусалиму через страждання і смерть веде до воскресіння.

Коли учні прибули з Ісусом додому, то запитали його, чому вони не змогли вигнати нечистого духа з хлопця? А Ісус відповідає, що цей рід можна вигнати тільки молитвою і постом. Справжня молитвамає свій початок у слуханні Господа, який до нас промовляє різними способами: своїм словом, що записане у Святому Письмі, словом і проповіддю, проголошеними на Літургії; всіма створіннями, які голосять мудрість і славу Божу, обставинами нашого життя. Треба замовкнути, щоб цей голос почути, а вже тоді відповісти: «Так, Отче! Нехай святиться… Нехай прийде… Нехай буде твоя воля…». І щойно після «Так!» Господеві можемо просити хліба, прощення, визволення від спокус та лукавого, і того всього, що нам потрібно для земного й духовного життя. Замовкнути, щоб сприйняти силу, що походить з висоти, яка буде здатна вигнати бісів.

Святий Апостол Павло у листі до Євреїв сьогодні нас закликає мати кращу надію на Ісуса, який є якорем душі (пор. Євр. 6, 13–20). Так, Ісус Христос — це якір нашого життя, який нас тримає серед житейських потрясінь. Отож перед Богородицею маємо нагоду відкрити наше серце, і, як мамі, представити наше життя з його успіхами і крахами, немочами і гріхами. Блаженна та, що повірила!

Дивіться також

1 жовтня В Католіці відбулося святкування 20-річчя Капеланії Різдва Пресвятої Богородиці 16 серпня Владика Діонісій очолив Божественну Літургію з нагоди свята Успіння Богородиці в Римі 11 травня Історія українських Суперкубків в Італії