Проповідь Владики Діонісія в Томину неділю

Йо. 20, 19–31; Ді. 5, 12–20

 На першій зустрічі не було Апостола Томи. Ісус входить до учнів через замкнені двері і каже: «Мир Вам! Як мене послав Отець, так і я посилаю Вас… Ви приймете Святого Духа… .». І дає учням владу гріхи відпускати. На другій зустрічі приступає до Томи, який раніше не вірив у те, що оповідали інші учні, і який ставить їм три виклики: «Якщо не побачу, якщо не вкладу свого пальця і якщо не вкладу своєї руки у його бік — не повірю». Ісус відповідає на всі три виклики Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади у бік мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий!». Тоді Тома визнає свою віру, як ніхто інший в Євангелії, кажучи: «Господь мій і Бог мій!». І відповідає Ісус: «Побачив мене, то й віруєш! Блаженні ті, що не бачили, а повірили». Фізичний дотик перемінився на духовний контакт, контакт віри.

Апостоли повірили, що Христос Воскрес, а для Томи дорога до віри є важчою. Він хотів доказів. Проте шукає виходу. Він у кризі віри повертається до спільноти апостолів. Коли Христос його запрошує доторкнутися до його ран, він правдоподібно навіть не торкається фізично до Ісуса, а відразу визнає Його Господом і Богом. Тож і ми можемо перебувати у зневірі, на самоті. Треба шукати виходу! Перш за все перебувати у спільноті вірних, спілкуватися іншими, читати відповідну літературу, шукати рацій нашої віри, як
до цього закликає св. Петро у першому листі (пор. 3, 15). Отже, не треба кидати камінь на Апостола Тому. Це його шлях віри, що може бути і нашим досвідом.
Ісус Христос каже до Томи: «Ти побачив, то й віруєш!». І проголошує нове блаженство: «Блаженні ті, що не бачили, а повірили». Це те саме, що пише Апостол Петро у своєму Першому листі: «Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте» (1 Петр. 1, 8). Не бачили, а повірили. А найбільшим прикладом цього є Діва Марія, як вже їй сказала Єлисавета: «Блаженна та, що повірила» (Лк.74.1, 45). У жодному місці в Святому Письмі не знаходимо про те, що Ісус після свого Воскресіння з’явився Пречистій Діви Марії. Вона є тією першою блаженною, що не бачила, а повірила. Вона є жінкою віри!

Віра дається також через свідчення інших. І наше завдання — свідчити нашу віру, щоб інші повірили. Свідчення має велику силу. Апостоли часто говорять, що вони є свідками воскресіння! «Нехай же ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли» (Ді. 2, 36). Отже, у цій Томиній Неділі ми слухали з читання книги «Діяння Апостолів» про свідчення життя першої спільноти християн. Перша спільнота християн мала одне серце і одну душу; й перебували вони однодушно на молитві і на ламанні хліба, і… Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Христове… і були всім вельми любі… (пор. Ді. 4, 32–35). «Руками Апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. На вулиці виносили недужих і клали на постелях і ліжках, щоб, як буде йти Петро, бодай тінь його на кого-небудь з них упала… і всі вони видужували» (Ді. 5,15).

Учасники перших спільнот християн виходили з тих зустрічей радісні, відживлені у братній любові, готовими навіть віддати своє життя за віру в Ісуса Христа. І наша недільна зустріч продовжує ці збори вірних первісної Церкви… Як тоді, так і сьогодні Христос приходить і каже нам: «Мир вам»! Священнослужитель проголошує це кілька разів під час Божественної Літургії, кажучи: «Мир всім!» як вияв цього пасхального дару Ісуса зібраній спільноті. І ми просимо, щоб Дух Святий зійшов на нас та на освячені Дари, щоб нас усіх з’єднав одного з одним н причастя єдиного Святого Духа» (Літургія Св. Василія), щоб продовжувати діло свідчення Христового воскресіння, радості, світла, братерської любові. Приходимо на недільне зібрання, щоб послухати Боже Слово, ламати наш хліб, що стає небесним хлібом; щоб стати перед нашим Господом і сказати разом з Апостолом Томою: «Господь мій і Бог мій!». У спільноті маємо нагоду долати наші життєві турботи і наші духовні кризи. Інколи мама переживає, що її син чи дочка не вірять, не ходять до церкви. Може не треба їх сварити за те, а ласкаво повчати, молитись за них і давати добре свідчення своєї віри. Прийде час, коли вони повірять. Поки що ми можемо служити Літургію без фізичної присутності вірних. Однак ви, дорогі брати і сестри, приєднуєтеся до нас духом, до храму, «коли двері замкнені», проте, зайшовши до храму, почуєте: «Мир вам!». Можливо, ми можемо бути тим учнем, що переходитьскризу віри, і до нас Ісус приступить і скаже: Прийди ближче і «подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни, і вклади її в мій бік. Та й не будь невіруючий, — а віруючий». І ми разом з Томою скажемо: «Господь мій і Бог мій!». Побачимо і повіримо! Ісус справді скаже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували» (пор. Йо. 20, 26–29). Згодом разом з Томою багато чого не будемо бачити, проте будемо разом з ним вірити і свідчити про Христове воскресіння.

Отож, «Просвітімся торжеством Христового воскресіння, і одні одних духом обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням, і так усі заспіваймо: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Дивіться також

21 листопада В День Гідності та Свободи Перша Леді України помолилась в українському катедральному храмі в Римі 20 листопада У Римі молитовно вшанували пам’ять блаженної Йосафати Гордашевської 19 листопада Представники Благодійного Фонду «Маленькі мрії» відвідали Курію Апостольського Екзархату