Проповідь Владики Григорія на свято Покрову Пресвятої Богородиці

Слава Ісусу Христу!

Дорогі отці, дорогі брати і сестри!

Напевно, кожен із нас має свої улюблені ікони. Такі ікони, які особливо промовляють до серця, які дуже виразно заторкують нашу свідомість і душу. І для багатьох із нас такою промовистою іконою є ікона нинішнього свята — Покрову Пресвятої Богородиці.

На цій іконі ми бачимо Пресвяту Богородицю, яка простягає свій омофор над людьми, зібраними в молитві. Вона простягає свій покров над Церквою, над тими, хто в цей момент особливо потребує Божої допомоги і захисту. І тоді, коли нам у важких ситуаціях здається, що ми самі, що ми беззахисні, що ми дуже вразливі, приходить Вона — наша Мати — і каже: «Ні, ти не є сам. Ти не є сама. Я молюся за тебе». Нинішнє свято має свою історичну основу. Щоправда, навіть історики та дослідники розходяться у своїх думках щодо тих подій, які лягли в основу цього свята. Ми знаємо, що в певний момент на Константинополь напали вороги. Достеменно навіть не відомо, хто саме це був. Дехто говорить про сарацинів, дехто пов’язує ці події з іншими нападниками. Є також припущення, що це могли бути наші предки з Київської Русі, які не раз намагалися здобути Константинополь.

Імператора з військом тоді не було в столиці, тому що він перебував у поході на Кавказі. Місто фактично залишилося без належного захисту. І ось тоді люди зібралися у Влахернському храмі. Чому саме там? Тому що у цьому храмі зберігалися великі святині, пов’язані з Пресвятою Богородицею — Її риза та пояс. Це був особливий, найбільш богородичний храм усього міста. І нас, напевно, зовсім не дивує, що люди зібралися саме там. Вони побігли до Матері, щоб просити в Неї допомоги.

Під час богослужіння двоє людей, які перебували серед молільників, — Андрій і Єпіфаній — мали видіння. Вони побачили Божу Матір, яка увійшла до храму в супроводі святих, підійшла до престолу і почала молитися разом із людьми. А потім, обернувшись до народу, Вона розпростерла над ним свій омофор. Це стало знаком того, що Пречиста Діва Марія бере під Свій захист місто і всіх людей. Можемо сказати: це дуже гарна, але давня історія. А чи має вона якесь відношення до нас? Чи це лише історична подія, яку навіть дослідники не можуть до кінця пояснити?

Дорогі брати і сестри, Пресвята Богородиця сьогодні також молиться з нами і за нас. Ми співаємо сьогодні, що Вона предстоїть у Церкві та разом із ликами святих невидимо молиться за нас перед Богом. Можемо запитати: а чому Марія молиться до Бога? Невже Бог є немилосердним, жорстоким чи невблаганним? Невже ми, люди, не можемо самі Його просити і тому мусимо звертатися до Марії, щоб Вона зробила це за нас? Ні. Це не так.

Марія молиться разом із нами і за нас, тому що Вона хоче бути з нами. Вона нас любить. І Вона може навчити нас молитви. Ми дуже часто, коли не знаємо, як правильно щось робити, стаємо поруч із тим, хто вміє, і дивимося, як він це робить. Так само і Марія є для нас Учителькою молитви. Вона молиться разом із нами. Вона предстоїть у молитві.

А що означає «предстояти»? Бути попереду. Бути першою. Стояти перед усіма. У цьому є Її велика роль, Її приклад і Її заохочення для кожного з нас — разом із нами і за нас молитися до Господа Бога. І ця молитва потрібна не стільки Богові, скільки нам. Бо молитва вчить нас Богові довіряти. Вона вчить нас на Бога надіятися. Вона вчить нас із Богом бути і з Богом жити.

Молитва переконує нас, що яким би могутнім не виглядало зло і насильство — вони будуть переможені. Якою б привабливою не виглядала неправда й обман — переможе правда і добро. Якою б страшною не здавалася темрява — прийде світло. Ось такі переконання і такі почуття народжуються в серці людини, яка молиться і звертається до Бога. Без молитви ми ніколи не будемо в цьому по-справжньому переконані. Без молитви ми стаємо дуже піддатливими до зла. Ми починаємо шукати компромісів із ним. Ми можемо шукати не справедливості, а лише власної вигоди.

Молитва допомагає нам залишатися на правильній дорозі. І коли Марія молиться за нас і разом із нами, Вона показує нам, як це робити. Марія також вчить нас, що означає бути під Покровом. Нам було б дуже просто сказати: «Боже, Божа Мати, займіться Ви всіма цими справами. Захистіть нас. Візьміть нас під Свій покров». Ми просимо: «Мати Божа, захисти наші українські міста і села, які сьогодні бомбардують російські шахеди, ракети й бомби».

Але Марія сьогодні ніби запитує нас: «А я потребую тебе також для цього. Ти просиш Бога допомогти тій людині — а ти сам за неї молився? Ти просиш, щоб Я захистила цю людину — а ти сам їй чимось допоміг? Ти просиш про любов — а ти сам цю людину полюбив?»

Ось що означає бути під Покровом. Це не якийсь пасивний стан, коли ми нічого не робимо. Не можна просто прибігти, як під парасольку, сховатися від дощу — і на цьому все. Бо молитва завжди спонукає до дії. Молитва завжди спонукає нас до відповідної життєвої постави. Ми закінчуємо кожну Святу Літургію словами: «У мирі вийдім».

Для чого? Щоб продовжити Літургію у світі. Щоб те Боже діяння, якого ми зазнали тут, поширити за межі храму. Образ Марії, яка разом зі святими молиться Богові, — це також образ Святої Літургії.

Ми ніколи не повинні думати, що прийшли на Службу Божу лише для того, щоб задовольнити свої особисті релігійні чи духовні потреби «Я посповідався, прийняв Святе Причастя, помолився за свою родину. Це моя приватна справа». Ні.

Літургія — це наша спільна справа. І настільки спільна, що вона об’єднує нас, людей на землі, з усіма тими, хто вже є в небі. І навіть із Церквою страждаючою, з тими, хто очікує повноти Божого Царства. Якби ми справді мали відкриті духовні очі, то побачили б, що цей храм наповнений небесними силами, ангелами. Ті святі, яких ми бачимо на мозаїках, були б для нас не просто зображеннями. Ми побачили б їх живими, присутніми разом із нами. Ми побачили б Богородицю, яка є з нами. І побачили б Господа.

Господь не є немилосердним чи жорстоким Богом, якого потрібно постійно вблагати. Навпаки. Сам Господь дав нам Свою Матір як нашу Матір. Він ніби сказав кожному з нас: «Сину, це Мати твоя. Доню, це Мати твоя». Бо кожна людина має потребу в материнській любові. І Господь це знав. Щоб ми не почувалися сиротами, Він дав нам Пресвяту Богородицю.

Тому сьогодні просімо Преблагословенну Діву Марію, щоб Вона не переставала молитися за нас. Вона молиться за нас, тому що ми інколи самі не молимося. Вона молиться за нас, тому що ми не завжди вміємо молитися. Вона молиться за нас, тому що ми дуже швидко слабнемо в молитві й перетворюємо її на формальність. Ми не вміємо вкласти в молитву своє серце. Тому Вона молиться, щоб доповнити нашу людську, недосконалу молитву.

Але ми можемо поставити ще одне важке питання: «Який плід нашої молитви? Який її результат?» Ми молимося. Ми просимо Бога. Марія просить разом із нами. А далі падають бомби. Гинуть невинні діти. Наш народ живе в постійному страху й терорі. І ми запитуємо: «Що тоді з цією молитвою?»

Дорогі брати і сестри, я можу дати лише одне пояснення. Ми знаємо, наскільки погано є тоді, коли молитва є. Але спробуймо уявити собі, наскільки гірше було б, якби молитви не було зовсім. Зло є сильним. І воно не є абстрактним. Зло має конкретних виконавців — таких самих людей, як ми. Людей, які мають розум, свободу волі, здібності, таланти. Але всі ці Божі дари вони можуть спрямовувати на зло. Тому боротьба є такою важкою. Але ми не самі. З нами Божа Мати. З нами святі. З нами ангели. І з нами Господь. Тому ми віримо: добро переможе зло, правда переможе неправду, світло переможе темряву, а любов переможе ненависть.

І нехай Покров Пресвятої Богородиці буде над нашими родинами, над нашою Церквою, над Україною, над нашими містами і селами, над усіма тими, хто сьогодні особливо потребує Божого захисту. Нехай Вона навчає нас не лише просити про допомогу, але й самим ставати відповіддю на чиєсь прохання. Пресвята Богородице, Покровителько наша, молися за нас! Молися за Україну! Молися за наших захисників! Молися за тих, хто страждає від війни! Молися за наших дітей і родини! Молися за нас, грішних, і веди нас до Твого Сина — Ісуса Христа.

Слава Ісусу Христу!

† Григорій