«Прийдіть і подивіться!»: Владика Діонісій Ляхович звершив Чин дияконського рукоположення пʼятьох ченців Василіянського чину

Дияконське рукоположення прийняли:

• бр. Антоній Бліхарський, ЧСВВ
  
• бр. Йоан Бойко, ЧСВВ
  
• бр. Теодор Гаврищук, ЧСВВ
  
• бр. Тихон Левко, ЧСВВ
  
• бр. Йоаким Луговий, ЧСВВ

Проповідь владики Діонісія: «Прийдіть і подивіться!»

Владика Діонісій у своїй проповіді на першу неділю Великого посту, звернувся до теми покликання, наголошуючи на значенні віри, відваги та готовності йти за Христом.

«У Євангелії Першої неділі Великого Посту розповідається про покликання апостолів — Филипа, Натанаїла, Андрія та Петра. Євангелист Іван пише, що Іван Хреститель, побачивши Ісуса, каже: „Ось Агнець Божий!“ Почувши це, його учні залишають Івана і йдуть за Ісусом. Один із них, Андрій, приводить до Ісуса свого брата Петра, а Ісус говорить йому: „Ти зватимешся Кифа, що в перекладі означає: Петро — Скеля“». Подібним було покликання Филипа: Ісус зустрів Филипа і сказав: „Іди за мною!“ А той знайшов Натанаїла і повідомив йому: „Ми знайшли Месію — Ісуса, сина Йосифового з Назарету.“ Але Натанаїл, недовірливо, відповів: „А що доброго може бути з Назарету?“ Филип йому на те: „Прийди та подивися!“»

Перш за все цікавою є реакція Натанаїла на повідомлення Филипа, що він знайшов Месію з Назарету. Натанаїл походив з Кани Галилейської, а містечко Назарет віддалене від Кани на неповних 15 кілометрів. Звичайно, між сусідськими містами або селами закономірно є суперництво і змагання. Тож і під тим поглядом можна розуміти реакцію Натанаїла. «А що може бути доброго з Назарету!» Натанаїл, крім того, був знавцем Святого Писання, і правдоподібно під смоковницею його і читав. Він добре знав, що в Старому Завіті немає жодного спомину про Назарет, то ж що доброго може бути з цього села? Проте Натанаїл, в «якому немає лукавства», — як сказав йому Ісус — змінює свою думку стосовно Ісуса і визнає: «Учителю — ти Син Божий, ти Цар Ізраїлів».

Покликання як акт довіри

Владика зауважив, що подібно до Натанаїла, кожен християнин має моменти сумнівів, але зустріч із Христом змінює все.

«Можу посвідчити, що це євангельське оповідання справило на мене велике враження, а зокрема слова: „Прийди та подивися!“, і залишило великий слід у моєму житті. „Прийди та подивися!“ Звичайно людина хоче передбачити всі нюанси життя, де і з ким буде жити, скільки заплатять, чи матиме медичне страхування, чи буде мати можливість себе реалізувати? А життя апостола — це справжній подвиг віри. І я можу це посвідчити. Як мене висилали на якусь місію, досі ніколи не відповів „НІ!“ і не турбувався де буду жити, скільки будуть платити — просто йшов!

Життя віри різноманітне! Раз можеш ночувати в п’ятизіркових готелях, іншим разом на підлозі. Раз маєш найкращу їжу, іншим разом голодуєш; в одному місці тебе приймають як царя, а в іншому дивляться на тебе кривим оком; раз підтримують, іншим разом закопують та й ще ногами затоптують. Ти воскресаєш та ідеш далі… Той, кого Господь кличе йти за ним, мусить бути готовим на все: «Лисиці мають нори, а птиці небесні гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити» (Мт 8,20). Отже, у Євангелії ми чули поклик: «Прийди та подивися!». Сьогодні бракує свідків віри, ентузіазму, готовності піти на жертву, а навіть на саму смерть. Господь зі свого боку дбає про своїх учнів. Може їм дати у сто разів більше навіть у цьому світі. А може не дати, і навіть за те учень Христа завжди дякує! Мене особисто Господь обдарував у понад сто разів більше, ніж я міг сподіватися!» — наголосив Архиєрей.

Поставлення у дияконів — служіння Божому народові

«На цій Божественній Літургії, після Анафори, покладу мою руку на голову пʼятьох братів з Василіанського Чину. На них зійде „Божественна Благодать, яка завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює“, і вони будуть поставлені у дияконський Чин, щоб служити і трудитися для нетлінних Божих таїнств», для Божого Царства. Божа Благодать дається людині, щоб вона продовжувала Його діло у служінні, у дияконії, як перший ступінь священства, і провадила далі в історії людства дияконську службу первомученика Стефана, на зразок Ісуса Христа, який між нами, як Той, шо служить (Лк 22, 27), як Той, що обмиває учням ноги, і каже: «Приклад дав я Вам, щоб і ви так робили… Знавши, щасливі будете, коли так чинитиме» (Пор. Йо. 13, 1–17).

Всі християни покликані служити на зразок Ісуса Христа, проте диякон приймає Святого Животворного Духа на служіння Церкві, на служіння «віри, любові, сили і святості», яка походить з висоти і через його особу переходить на людей. Він приймає служіння для інших. Диякон стає людиною для інших, не для себе! Дорогі брати, упродовж цієї Літургії, ви будете поставлені дияконами, і надалі прямуватимете в дорозі до священства. Дуже важливим є те, щоб ви були вірними і давали простір для Святого Духа, який через рукоположення зійде на вас, щоб діяти разом з вами для Божого народу. Святий Дух буде вас надихати на те, що Отець вас любить, і буде нагадувати те все, що чинив Ісус Христос — у єдності Святої Тройці, тобто у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, у любові Бога Отця, і в причасті Святого Духа.

Проте є небезпека, що диякон, священик чи єпископ у своєму житті може закрити себе для цього Животворящого Духа, шукати себе і свого, замість дати себе провадити Духом Божим. Святий Дух — це Дух свободи. Він не змушує нікого! Він відійде від нас, якщо ми керуємося своїми планами. Справді, Дух Святий може нас повести через «вогонь і воду», і допустити, щоб люди «їздили нам по голові» (Пс 66,12), проте він чинить нас вільними дітьми Божими, і через це життя перетворюється у паломництво віри. Дух Святий поведе нас куди Сам захоче, і будемо служителями: віри, любові, надії, сили, відваги і пророцтва, доброти, істини, світла. І Дух Святий буде доповняти те, чого нам з природи бракує, а навіть наші браки і недостачі будуть служити на користь Церкви. Це не теорія, а свідчення віри!»

«Прийдіть і подивіться!»

У Неділю Православ’я, коли Церква згадує перемогу над єрессю іконоборства та проголошує істинне вшанування святих ікон, владика звернув увагу на ще один поклик:

«Перша неділя Великого посту зветься Неділею Православ’я на пам’ять про VII Вселенський собор 787 року, коли його учасники засудили іконоборство як єресь. Почитаючи ікони і шануючи їх, ми не поклоняємося їм як предметам, але віддаємо шану Богові, який на них зображений. Сьогодні ми чуємо ще один поклик: „Прийди і подивися“ на ікону, як каже стихира на вечірні, що є „світлим зображенням Спаса Христа, Богоматері й Святих“.

Крізь ікону, наче через віконце, на нас дивиться Бог. Перш ніж щось заговорити до ікони, нам слід на неї подивитись, а діалог зору інтуїтивно обернеться на обмін слів і прохань. Від ікони ми будемо запрошені скерувати своє око на ще одну живу ікону, якою є кожна людина, що часто вимагає від нас відповіді і конкретного дару любові, милостині. Отже, «Прийдім та подивімся»!» — мовив на завершення єпископ.

На завершення Літургії Владика Діонісій побажав дияконам-василіянам вірності у покликанні та відкритості на дію Святого Духа, щоби жити справжнім служінням у Церкві.

Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату

Дивіться також

8 березня Слово Преосвященного Владики Григорія до духовенства та вірних Апостольського Екзархату 7 березня Владика Григорій Комар призначений Апостольським адміністратором Апостольського Екзархату в Італії 3 березня Історична подія в Ріміні: заснування Персональної парафії Святих Кирила і Методія