Слово Владики Діонісія Ляховича до молоді

Преосвященний Владико Петре! Всесвітліші і Всечесні Отці! Дорога молоде!

Вітаю усіх Вас на цій зустрічі у Помпеї!

Минулої неділі у Палермо я мав нагоду слухати проповідь римо-католицького Єпископа-помічника Павла Гончарика, що здійснює єпископське служіння у Харкові. Проповідь Владика почав, посилаючись на оповідання з фільму «Апокаліпсис», 2006 року, режисера Мела Ґібсона. Там є ця сцена, де люди сидять біля вогнища і якийсь вождь розказує їм байку. Мовляв, звірі, побачивши, що людина дуже сумна, захотіли її потішити. Вони підійшли до людини й запитали, що їм зробити, щоб людська особа не була така сумна. І тоді людина сказала: «Я хочу мати добрий зір». І сокіл їй дав свій зір. Згодом людина сказала, що хотіла би мати силу. Пантера підійшла, і поділила з нею своєю силою.

Пізніше людина сказала, що прагне багато знати, і змія дала їй своє знання. І кожний звір підходив до людини й віддавав те все, що сам посідав. Коли звірі перестали передавати людині те, що мали, тоді вона стала і пішла. А сова сказала: «Я переживаю за цю людину». Олень запитав: «Чому? Людина отримала те все, що хотіла. Тепер вона повинна бути щасливою!». Сова сказала: «Ні! Я побачила в ній велику порожнечу, вона весь час буде неспокійна, постійно незадоволена; не буде ніколи насичена. Вона буде весь час брати, брати, брати, а вкінці світ стане перед людиною і скаже: „Людино, я вже не маю тобі чогось більше дати“». На цьому закінчується це оповідання…

Ще одна важлива сцена в цьому фільмі, коли син вождя дуже задумався, а його дружина каже: «Чоловіче, повернись до мене». Він цих слів не чув. У момент коли всі стали і почали танцювати навколо вогню, дружина повертає його голову до себе, і каже: «Вернись до мене!», і він прийшов до себе. Опам’ятався!
Справді, людина має великий скарб, своє серце, бачить вже дальше і глибше, управляє атомом, мікрокосмом, і бачить дуже далеко, заходить у макрокосм. Вона не має крил, як птахи, але літає, і залетіла аж до місяця, і планує до Марсу. Перевищує всіх звірів, але вона єдина може відчувати порожнечу у своєму житті.

Сумка порожня не може стояти. Треба її наповнювати добром. Якщо людина не ввійде в цю глибину своєї душі, і не задумається, та з цієї глибини почне кликати до Господа: «З глибини взиваю до тебе, Господи, Господи, почуй мій голос» (пор. Пс. 130), тоді вона почне наповнювати своє серце, і стане на ноги. Тому цей син вождя показує правильну поставу, що людині важливо задуматися, знайти тишу, звернути свою голову до іншої особи, до Бога.

Я приніс з собою сумку. Вона порожня! Порожня сумка не може стояти, мнеться і паде. Може стояти лише повна. Ця сумка подібна до людини! Яка б не була людина, вона покликана наповнити її життєвим сенсом. Наповнити її добрими ділами, любов’ю, надією, радістю. Тому життєва сумка не може бути закритою замко́м — блискавкою, а відкритою до давання і приймання, до спілкування з іншими, а ще більше бути відкритою до Висот. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у. Тобі» (Сповідь I, 1). Треба звернути голову до іншої людини, а передусім звернути свого голову в гору. «В гору піднесім серця!». «Піднесли до Господа! Благодарімо Господа! Достойно і праведно поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові? Тройці Єдиносущній і Нероздільній.

Дорогі, в цих двох днях будемо мати час задуматися, послухати, відкритись, наповнити свою життєву сумку сенсом життя, щоб вона стала подібною до того, як говорить Христос: «Я ж прийшов, щоб ви мали життя — щоб достоту мали» (Йо 10,10).

Цього Вам бажаю!

1 червня 2024 року, м. Помпеї