«Солодка смерть» чи «солодкий обман»: де посеред людського страждання проходить межа між милосердям та ментальністю смерті?

З кожним роком у світі війн, пандемій та екологічних проблем, все більше і більше з’являється багато різних захворювань, часто невиліковних, які в свою чергу спонукають людство до пошуку все нових і нових методів та засобів для боротьби із ними та винайдення способів полегшення страждань.

Homosapiens попри карколомний прорив у всіх сферах, в тому числі і в медицині, все ж таки, на жаль, досі не може похвалитись, що знайшли на кожну недугу відповідні ліки. Є ще багато захворювань, які зараховані до категорії важких та невиліковних, дуже часто із болісним перебігом аж до тієї міри, що біль і страждання ставлять усіх перед дуже непростим вибором. Часто цей вибір є дуже складним, особливо в тих випадках, коли страждання хворого такі сильні, що видається, що єдиний найкоротший шлях позбутися болів — це вкоротити життя.

Перед лицем страждання не всі можуть встояти, тому для родичів та медперсоналу інколи видається, що «найгуманнішим» та «наймилосерднішим» вчинком по відношенні до страждаючого є смерть через евтаназію, особливо коли людина виразно про це просить, а держава законодавчо гарантує таке право через «вільне і усвідомлене» виявлення такого бажання.

Інколи медичні працівники, які після довгих років важкого навчання та прикладених титанічних зусиль, після того як їм вдається отримати омріяну професію та улюблену роботу, розпочавши свою професійну діяльність, починають ставити запитання на кшталт: «А як же бути, що робити та як поводитись, коли певні маніпуляції в професійній діяльності можуть комусь вкоротити життя?»

Ціле людське життя — це постійний рух від вибору до вибору на користь життя

Наш Бог як Творець створив нас людей настільки оригінальними та неповторними створіннями, обдарувавши нас свобідною волею та інтелектом, що кожен наш день, будь-який наш вчинок, є пов’язаний із різного роду та різної складності виборами. І для того, щоби людська особа могла повноцінно брати участь у власному житті та в житті суспільства, кожна людина із врученням їй відповідного документу про повноліття, перебирає на себе повну відповідальність за власне життя, вчинки, суспільну чи професійну діяльність.

Інколи, правда, нам може видаватись, що ми знаходимось в безвихідній ситуації і що вибору немає чи його у нас хтось забрав; однак навіть в найскладніших ситуаціях, ментально здорова людина, без примусу, обману та при світлому розумі завжди робить свій вибір на користь життя. Такий вибір повинні робити також і ті, хто із природи своєї професійної діяльності покликанні стояти на сторожі життя та людського здоров’я.

Захищати правду та життя — це бути готовими «викликати на себе вогонь»

В епоху постправди з кожним роком стає все складніше і складніше відстоювати загальнолюдські і, особливо, християнські цінності. А відверто стаючи на захист життя на будь-якому його етапі, — від зачаття до природньої смерті, — будьмо готові, що обов’язково «викличемо на себе вогонь», шквал закидів, відвертих звинувачень чи навіть погроз на свою адресу.

Усе частіше в сучасному світі, в якому домінує споживацький спосіб думання, трапляються випадки, коли наші глибокі внутрішні переконання як віруючих в Бога людей, входять в певний конфлікт та контрастують із виконанням професійних завдань. Той, хто, для прикладу, прийшов у сферу медицини, щоби служити ближнім, рятувати життя, лікувати недуги та полегшувати страждання, може зустріти перед собою цілком іншу реальність, коли потрібно не рятувати, а навпаки — вкоротити комусь життя на чиєсь прохання.

Запитання: «А що ж робити в таких випадках людині, в житті якої тісно переплітаються професійна діяльність і жива віра в Бога, відповідальність за забезпечення сім’ї та бажання зберегти чистим сумління перед Богом і перед власною професією?» — є насправді дуже непростим та багаторівневим запитанням. Відповіді на ці складні запитання віруюча людина знаходить в Слові Божому та Вченні Церкви, які недвозначно дають відповідь щодо цінності людського життя.

Зберігати «холодний розум та гаряче серце», щоби не дозволити маніпулювати собою та щоби не попасти в «Емоційну пастку»

Коли ми стоїмо перед обличчям страждання з однієї сторони, а з іншої бачимо, що на законодавчому рівні є прийняті певні закони, які можуть «виправдати» навіть вбивство людини, посилаючись на її право вільно вибирати, існує певний ризик попасти в таку собі «емоційну пастку», яка суттєво може вплинути на наш вибір. Дуже непросто зберігати емоційну стійкість та витримувати тиск з усіх сторін в тих випадках, коли усі, — від родичів хворого до колег по роботі, — в «один голос» переконують, що це жорстоко та немилосердно, дивитись на страждання інших, якщо ці страждання можна в один момент припинити.

Будь-які сумніви щодо того, як слід діяти у випадках, коли йде мова про життя та смерть, розвіює чітка позиція Церкви, осмислена та основана на Святому Писанні та Божих Заповідях. В Катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха» в п. 909 Церква чітко навчає:

«Ніхто й ніщо не може дати дозвіл на вбивство невинної людської істоти: плоду чи ембріона, дитини чи старця, невиліковно хворого чи помираючого. Крім того, ніхто не може прагнути цього акту вбивства себе самого чи іншої людини, довіреної його відповідальності або опіці, й не може давати дозволу на таке вбивство ні безпосередньо, ані опосередковано.

Ніхто не може легітимно наказувати, радити і дозволяти такі дії. Тут ідеться про порушення Божого закону, образу гідности людської особи, злочин проти життя, замах на людину».

В даному питанні Церква дуже чітко та лаконічно дає зрозуміти, що вкорочувати життя через пряму чи опосередковану евтаназію (в перекладі з грецької: εὖ «благо» та ϑάνατος (смерть) — це гріх, незважаючи на те, що це слово в перекладі звучить дещо «привабливо», «емпатично» та «дуже милосердно», а саме: «Блага (солодка) смерть».

«Холодний розум та гаряче серце» — це спосіб, щоби не піддатись на тонкі маніпуляції та нестерпний тиск, щоби залишитись охоронцями життя та живими свідками Божої Правди. Якими б, на перший погляд, «гуманними» не виглядали нам різні закони, які уможливлюють вкорочення людського життя, придивившись до них трішки ближче, можемо відчути певний когнітивний дисонанс, який лише холодний та критичний розум може помітити та ідентифікувати. Бо коли певний закон «гарантує» пацієнту право свобідно і добровільно висловити свою волю щодо припинення лікування чи підтримання життєдіяльності, то як мінімум виникає одне цілком логічне запитання: а наскільки людина, яка має важкі страждання та нестепний біль, може цілком усвідомлено та добровільно висловити свою волю та «з повною свідомістю і з повною свободою» прийняти відповідний вибір?!?

Спасіння — це єдиний інтерес, який допомагає приймати правильні рішення на користь Царства Небесного

В той час, як в різних країнах точаться живі дискусії та не вщухають дебати навколо евтаназії, християнські спільноти, як би це не було важко зробити, повинні прикласти усіх зусиль, щоби залишатись тим єдиним місцем у світі, де навіть поміж великого страждання та болю, можна відчути реальну присутність Бога як Єдиного правдивого Лікаря та Подателя життя.

Якщо лобіювання відповідних «законів смерті» часто може бути пов’язане із великими економічними інтересами під тиском споживацького способу думання, то єдиним інтересом для християнських спільнот був, є і залишається — спасіння безсмертної людської душі.

Християнські спільноти — місця «дозрівання» до зустрічі із Воскреслим Ісусом

Християнські спільноти, як «оази Божої любові», завжди мали надзвичайно дієву «медицину» на будь-який біль та страждання — ніколи не залишати «один на один» хворого та рідних із їхнім болем. Молитва за хворого, рідних та медичних працівників, святі Таїнства Сповіді, Єлеопомазання та Євхаристії — це ті дієві та віками перевірені ефективні «ЛІКИ», які допомагають отримати цілісне зцілення як особи, яка страждає, так і цілої спільноти, до якої належить хворий. Перед лицем страждання та болю, усестороння близькість християнської спільноти, може підсилити знеболюючу дію різних препаратів, роблячи останні миті життя часом трепетного очікування на зустріч із Тим, Хто своїми стражданнями і смертю надав зміст кожному людському стражданню. Лише такий відхід з цього світу, коли хворий оточений любов’ю та молитвою, увагою та співчуттям, можна назвати «солодкою смертю».

Віра в Бога дозволяє християнській спільноті переживати біль і страждання своїх членів як момент «дозрівання» до зустрічі із Воскреслим Ісусом та миттю, під час якої рукою того, хто переходить до Дому Отця Небесного ми можемо доторкнутись до Вічності.

У Різдві Христовому Господь заповнив Собою усе людське існування

Із приходом у сотворений світ Сина Божого, усе земне існування людини набрало надприродного змісту. У світлі Тайни Воплочення Божого Слова, Господь показує, що для Нього немає нічого чужого з того, що людина може переживати в земній подорожі, — від зачаття до моменту переставлення до Вічності. Роздумуючи над Таїнством Різдва Христового, людське серце має чудову нагоду стати тим місцем прийняття щоденних рішень на користь життя. Але для цього, однак, слід зробити один дуже важливий життєвий, свобідний та усвідомлений вибір: запросити, щоби Господь Ісус як Одвічне Боже Слово воплотився в нашому особистому і родинному, церковному, суспільному та професійному житті.

О. д-р Володимир Містерман

Дивіться також

23 березня Молитва Хресної Дороги 17 березня Літургія Передосвячених Дарів 14 березня Які є докази правдивості Біблії Як знати, чи Біблія говорить нам правду?