Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
«Священнича сім’я — це сім’я для інших» — Владика Діонісій під час зустрічі з їмостями Апостольського Екзархату
29 квітня 2023
«Священник приймає свячення як одне тіло з жінкою, як одне, що не ділиться і не розривається. Його дружина стає помічницею в його священстві і в його служінні Церкві.
Як священник, через ієрейські свячення стає отцем для парафії, його дружина стає мамою церковної спільноти. Священник покликаний свідчити про батьківську Божу любов, а їмость про материнську. І тим самим священнича сім’я покликана стати зразком для інших сімей, як сопричастя любові «душ і тіл», батьківською і материнською Божою любов’ю». З такими словами на Архиєрейській Божественній Літургії Апостольський Екзарх Владика Діонісій Ляхович звернувся до 15 їмостей Апостольського Екзархату, які впродовж 28–29 квітня зібрались у Римі на спільну зустріч, що мала на меті познайомитися, провести час у молитовній атмосфері та спілкуванні. Під час Літургії Владиці співслужили: Протосинкел Екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, та працівник Курії для зв’язків з церковними інституціями, нотар о. д-р Андрій Максимович.
Основну програму зустрічі складали конференції, які для дружин священників виголосив Владика Діонісій та о. д-р Андрій Максимович, духівник групи їмостей. Тема роздумів Апостольського Екзарха була присвячена місії одруженого священства, у контексті природи подружжя і любові, а зокрема, її вершини «агапе» — жертвенної любові, на якій базується християнська сім’я. За словами промовця, «християнське подружжя включає також два інші види любові — „ерос“, тобто любов-кохання між чоловіком і жінкою, і „філіо“ — дружню любов, але без „агапе“, коли приймається Божественну Любов і є готовність дарувати її іншим, подружжя не може бути християнським».
»Коли одна особа чогось потребує, інша особа не залишає її, не тікає, але йде їй назустріч. Перші два види любові не мають у собі сили нерозривності, адже з природи є самолюбними. Християнське подружжя підносить їх на новий рівень і творить з них одність — триєдиність любові. Євангеліє не знецінює роль тіла, як наприклад філософські течії платонізму, проте цінність тіла християнство підносить на вищий рівень — благородної любові» — зазначив єпископ.
Це розкривається із ще глибшим сенсом у священничих сім’ях. «Коли під час свячень лунає молитва: „Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійно диякона у пресвітерство…“, тим самим священник, благодаттю Святого Духа стає отцем, а його дружина, будучи з ним одним тілом, стає мамою церковної спільноти, мироносицею, що приносить добре слово, підтримку, стає мамою в єдності подружжя зі своїм чоловіком. Тому, під час свячень одруженого священника, прошу, щоб їмость теж клякнула на солеї і просила, щоб Святий Дух зійшов на неї і зробив її справжньою мамою спільноти».
Владика також пригадав слова Папи Венедикта XVI про те, що священник не належить більше до себе самого, це людина для інших від моменту свячень, що є моментом передачі власності — взятий з цього світу і відданий Богові. «Священнича сім’я теж є відданою Богові, це сім’я для інших» — наголосив Апостольський Екзарх.
У цьому по-особливому виділяється роль дружини священника, яка «запрошена виявляти материнську любов Божу». Саме слово «їмость», яким звертаються до дружини священника, означає «її милість», тобто це особа мила, добра і чинить милосердя. Люди також її звуть «пані добродійка» — та, що чинить добро. Це спонукає її реалізовувати своє покликання, бо іноді люди звертаються до їмості більше, ніж до отця, з різними питаннями. Треба піднімати свій духовний рівень і знання. Таким чином їмость на парафії — зразок і показник» — підсумував єпископ.
Отець Андрій Максимович продовжив думку Владики в еклезіологічній перспективі, розкривши дві важливі теми: «Досвід сімейної місійності і виклики євангелізації у сучасній Церкві» та «Парадокс клерикалізму, церковна патологія — рефлексії Папи Франциска».
Після завершення конференцій, учасники зустрічі мали змогу відвідати Ватиканські сади, після чого завершили її обговоренням наступних зустрічей та проектів для реалізації їмостями Апостольського Екзархату.
