Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Священник Апостольського Екзархату під час Міжнародної конференції «Говорити про Христа в часі війни» виступив із доповіддю про надію
12 травня 2026
З 8 по 10 травня у м. Серіате, що знаходиться неподалік м. Бергамо, відбулася міжнародна конференція на тему «Говорити про Христа в часі війни». Конференцію було організовано з нагоди 10-ї річниці відходу до вічності світлої пам’яті італійського священника о. Романо Скалфі, засновника фундації «Russia Cristiana».
Україна в центрі міжнародного свідчення
Духовні діти падре Романо, організовуючи цю важливу з наукового та духовного погляду подію, з одного боку, прагнули вшанувати пам’ять свого духовного батька, а з іншого — зважаючи на жорстоку реальність сучасного світу, зокрема агресію Росії проти України, — сповнити духовний заповіт свого засновника.
Незважаючи на те, що в конференції взяла участь велика кількість учасників із різних частин світу, а також на те, що під час конференції неодноразово говорили про пів сотні різних конфліктів і воєн у світі, саме обговорення теми війни в Україні та жорстокої агресії Російської Федерації проти нашої держави стало осердям цієї непересічної події міжнародного значення.
Розпочалася конференція 8 травня із зачитання анонімного свідчення з Росії, перші слова якого вже показали, що ця подія справді покликана шукати правду серед несправедливості та агресивної російської пропаганди. Назва свідчення — «Крик серця» — та перші речення, з якими невідомий автор звернувся до всіх учасників, дали зрозуміти, чому це свідчення є анонімним.
«Вже майже п’ять років, як почалася найжахливіша подія в моєму житті. Вже п’ять років мої співвітчизники вбивають громадян України, руйнують їхні будинки, лікарні, електростанції, позбавляють їх води, захоплюють у полон українців, катують та ґвалтують їх. А більшість російських військових вважають себе православними, але вбивають інших християн за гроші. Це важко зрозуміти і неможливо прийняти. Частина російських православних підтримує війну, а інша частина цього ніяк не усвідомлює», — звернувся анонім до всіх.
Цього дня прозвучали також свідчення сестри-монахині Езезет Габнезгі Кідане, родом з Еритреї, о. Олександра Кухти, переслідуваного священника з Білорусі, якого диктаторський режим цієї країни вже оголосив у розшук і якому на батьківщині загрожує кілька десятиліть ув’язнення. Свої доповіді мали також інші учасники з різних країн, серед яких — представник із Чехії Давид Мачек. Учасник із цієї європейської країни, яка водночас є членом НАТО, розповів про те, що навіть у Європі слід мати сміливість говорити правду, але бути готовими до того, що за цю правду у рідній країні можна зазнати приниження.
Перший день конференції завершився молитвою за мир у церкві Непорочного Зачаття Богородиці в м. Бергамо. Під час молитви сказати слово правди про війну в Україні було запрошено представника з України — душпастиря Апостольського Екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії о. д-ра Володимира Містермана.
«У Христових ранах український народ заховав свою надію»
Під час другого дня конференції центральною доповіддю, присвяченою виключно Україні, став виступ протопресвітера Міланського деканату на тему «У Христових ранах український народ заховав свою надію».
Щоб допомогти учасникам зрозуміти історичний контекст, у якому виникла ця жахлива війна, український душпастир зробив історичний екскурс. Священник пояснив, що брати участь у цьому заході й говорити як син свого народу та переслідуваної Церкви йому дають право слова із заповіту Патріарха Йосифа Сліпого, а саме: «Будьте свідками Христа в Україні та на землях вашого вільного поселення, у всіх країнах вашого поселення, у в’язницях, тюрмах і таборах, аж до краю землі і до кінця вашого земного життя! Будьте свідками на всіх континентах нашої бідної планети!»
Усвідомлюючи велику відповідальність говорити правду про Україну в час, коли ворог витрачає колосальні суми на пропаганду, священник зосередив увагу учасників на тому, що ворог добре знає, як маніпулювати людською свідомістю в епоху постправди, тому використовує пропаганду як зброю у цій гібридній війні. «Перш ніж ворог завойовує територію, він намагається завоювати наші голови», — підкреслив о. Володимир, наголошуючи, наскільки великою відповідальністю кожного є дбати про інформаційну гігієну.
Протопресвітер Міланського деканату, зокрема, говорив про важливу роль Церкви в часі війни, обов’язком якої є постійно бути зі своїм народом, щоб, заліковуючи рани війни, піклуватися про серце і душу свого народу. У своєму слові священник поділився також особистим досвідом волонтерства, під час якого досвідчив, як Господь у Своєму Провидінні піклується про скривджених і потребуючих. Він також розповів про свою коротку подорож до України, під час якої, за його словами, «за два тижні я зрозумів про те, ким є Господь, більше, ніж із богословських книжок чи від найкращих професорів з теології в папських університетах Рима».
«Про присутність Христа в часі війни і, зокрема, на фронті після війни обов’язково буде написано дуже багато на основі свідчень тих, хто ціною свого життя та здоров’я непохитно стояв за найбільшу цінність у житті людини — за свободу», — сказав, підсумовуючи своє слово, о. Володимир.
Після доповіді українського душпастиря учасники мали можливість поставити йому запитання. Відповідаючи на них та коментуючи попередні доповіді, о. Володимир звернувся до всіх із переконанням, що обов’язково настане час, коли на Червоній площі в Москві відбудеться не парад сили й агресії, а свідчення перемоги правди і свободи скривджених, адже Господь ніколи не може бути осміяний, і ніколи не будуть осміяні ті, хто були Йому вірними до кінця. Про цю вірність добре знали ті шість мужніх синів свого народу — єпископів і священників, які майже сорок років тому вийшли на Червону площу, щоб оголосити про вихід УГКЦ із підпілля.
Слово Апостольського нунція в Україні
Завершальне слово під час конференції мав Апостольський нунцій в Україні, Високопреосвященний владика Вісвальдас Кульбокас, який, хоч і не був фізично присутній на заході, надіслав своє вітальне слово та став голосом скривдженого народу, засвідчуючи правду про велику кривду, якої зазнає український народ. Після глибокого аналізу глобального контексту воєн у світі та, зокрема, війни в Україні, Апостольський нунцій авторитетно зауважив, що краще за інших знає нагальну потребу допомогти під час війни потребуючому та скривдженому народові. Адже він перебуває в особливому становищі: від самого початку війни знаходиться в Україні й не зі слів інших, а на власні очі бачить усе те, що відбувається в цій країні.
Жоден з учасників не поставив під сумнів тезу, яка багаторазово звучала під час цієї міжнародної конференції, а саме: «Господь ніколи не є на стороні агресора, Він завжди стоїть на стороні скривджених».
За матеріалами конференції
