Тарас Шевченко, Італія та релігійність

Простий кріпак, родом із Київщини, став вічним символом нескореності та незламності українського народу. Його творчість тепер набула особливого значення в сучасному вимірі війни, адже щодня вона підіймає бойових дух українців та надихає до боротьби за цінності, які він оспівував.

До слова, Італія, на теренах якої заснований Апостольський Екзархат, завжди була мрією поета і, навіть, влітку 1843-го року тоді ще молодий Тарас збирав валізи, аби вирушити сюди, щоби ознайомитися із тамтешніми шедеврами малярства, скульптури та архітектури. Але йому не вистачило коштів для цієї поїздки, про що дізналася дружина Пантелеймона Куліша, товариша Шевченка, і тому пожертвувала на це свій шлюбний посаг. Та не склалося, бо поета заарештували.

Найвідоміший пам’ятник Кобзарю в Італії встановлений на території собору Святої Софії УГКЦ в Римі в 1973-му році. Він зображує Тараса Григоровича в образі римського патриція. Згідно задуму його автора — італійського скульптора Уго Мацеї, письменник зображений оратором, який, піднявши руку, звертається до присутніх.

А в 2021-му році відкрили перший на Півночі Італії пам’ятник, який став першим монументом Кобзарю, авторства українського скульптора. Монумент заввишки 3,2 метри розмістили в середмісті Флоренції поблизу площі Дуомо, в публічній частині Бібліотеки Облате, збудованій ще у XV ст.

Існує багато дискусій про погляди Кобзаря щодо релігії та віри в Бога. Найкраще пояснення цього знаходимо в міркуваннях Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава, висловлені ним під час різних подій, та інших ієрархів Церки. Пропонуємо поглянути на релігійність Тараса через висловлювання нашого єпископату:

Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ

• Ми бачимо, що в умовах війни споживацтво — захланність, з якою ворог атакує нашу Батьківщину, грабує наші міста і села, займається мародерством — вбиває. Наш ворог, який має величезні природні ресурси та засоби для існування, неситим оком споглядає на весь світ. Про це так влучно каже наш пророк, кобзар Тарас Шевченко: «… той неситим оком за край світа зазирає — чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину» (21 вересня 2022, Звернення Глави УГКЦ у 210-й день війни)
• Патріотизм також часом може швидко деградувати. Наприклад, представник крайнього націоналізму, який говорить, що когось треба ненавидіти, що слід дбати про чистоту нації чи інші ідеї, у такий спосіб намагається виправдати ненависть чи агресію щодо представників інших народів чи національностей… і це нічого спільного не має з християнським патріотизмом». Добрим учителем буде наш Кобзар Тарас Шевченко, який казав: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». «Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають. І не має злому на всій землі безконечній веселого дому» (29 липня 2022, програма «Відкрита Церква» на «Живому телебаченні»)
• Припускаю, що Шевченко недарма переспівував Давидові псалми. Мабуть, він хотів, щоб Псалтир, який він, як маленький хлопчик, читав старослов’янською мовою, заговорив живою рідною мовою, щоб Боже слово українці читали рідною мовою (27 жовтня 2021, програма «Відкрита Церква» на «Живому телебаченні»)
• Шевченко мав конфлікт з інституційною релігією. Більше того, він не сприймав Церкву, яка в той час була інструментом пригноблення свого народу. Це було реальністю у Російській імперії — те «візантійське око», про яке писав Шевченко, — Церква була елементом слідкування за людиною (27 жовтня 2021, програма «Відкрита Церква» на «Живому телебаченні»)

• Переспів Давидових псалмів Шевченком є предметом глибокого богословського дослідження для богослова, який відчуває зміст оригіналу і вміє побачити Шевченкове серце, яке б’ється в унісон із псалмами (27 жовтня 2021 року, програма «Відкрита Церква» на «Живому телебаченні»)

• Можемо дискутувати над поезією великого Кобзаря. Можемо дискутувати чи він був віруючий чи невіруючий. Думаю, що ті хто хотіли бачити його таким, будуть стверджувати, що він мав щось проти Бога. Але у стосунку з Богом, він не ходив дорогами букви. Він ходив дорогами серця та дорогами душі. Ця душа співала про те, що її боліло (9 березня 2020 року, проща вірних Київської архиєпархії до Тараса на Чернечу гору в Каневі)
  

Владика Богдан Дзюрах, Апостольський Екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ

• Серед великих страждань українського народу народжується нова Європа, Європа цінностей, а не інтересів, Європа, для якої такі поняття, як справедливість, гідність, свобода та братерство — це не просто слова, позбавлені змісту, але це — ті основоположні принципи, на яких лише й можливо будувати безпечне майбутнє, гідне людини і людства завтрашнього дня, оту оновлену землю, про яку писав наш найбільший національний поет Тарас Шевченко:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі

(17–20 березня 2022 року, доповідь у Братиславі (Словаччина) під час ІІІ Європейських католицьких соціальних днів)

Руслана Ткаченко,
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
Світлини: Вікіпедія, радіо «Свобода»