У Катедральному храмі відбувся Чин введення пароха та віце-пароха

Чин розпочався перед служінням Святої Літургії, коли Преосвященний владика Діонісій Ляхович урочисто зачитав перед парафіянами декрети про призначення пароха та віце-пароха. Цей чин передбачав в собі молитву за новопризначених отців Любомира та Святослава, щоб вони наповнені силою Святого Духа могли мудро та гідно виконувати свій уряд.

Їхній уряд полягає у духовному супроводі людських душ, з метою провадити стадо Христове у Царство Небесне, адже молимося, «щоб разом зі стадом, тобі довіреним, сподобився ти увійти у життя вічне з Господом» та «в день суду зміг дати Богові гідний одвіт». В кінці Чину архиєрей вручив пароху ключі, які символізують його душпастирську місію, що полягає у священнодіянні та спасінні людських душ, а також нагадує про відповідальність перед Богом за доручену парафію.

Пізніше владика Діонісій, у співслужінні о. Любомира, очолив Божественну Літургію. Головним наміром богослужіння була молитва за парафію Жировицької Божої Матері і Святих Мучеників Сергія та Вакха та за її душпастирів.

Також архиєрей виголосив проповідь на тему недільного Євангелія від Марка 10, 32–45. Основною точкою для розважання стали слова Ісуса, де він наголошує, що Сину Чоловічому треба йти в Єрусалим, щоб там зазнати страждання і померти.

«Страждання належать до цього світу, навіть, зерно пшениці страждає, щоб народитись. Часто терпіння виникає з причини особистих чи суспільних гріхів, „структур гріха“, як ми це бачимо на прикладі окупантів під час війни в Україні. Ісус посланий від Отця, щоб спробувати на собі всі людські болі та надати їм нового значення: те все, що для людини є знаком прокляття, Ісус хоче переобразити на знак спасіння і через смерть увійти у воскресіння. Саме так учням, що поверталися до Емаусу, Ісус сказав: „Хіба не треба Христові так страждати й увійти у свою славу?“ (Лк 24, 26). Для віруючих в Ісуса Христа те, що здається є прокляттям, стає благодаттю».

Однак, проповідник зауважив, що «учні Ісуса цієї його мови не розуміють. Вони думають про щось інше, чогось іншого шукають… Підходять до Ісуса два його учні — Яків та Йоан, — яких Ісус назвав „синами грому“ (Мр 3, 17). Вони хотіли спалити місто самарійське за те, що його мешканці не хотіли прийняти на ночівлю Ісуса з учнями (пор. Лк 9, 51–56). Ці два учні належали до руху зилотів, які боролися за незалежність Ізраїля від Римської імперії. Вони просять Ісуса: „Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі“, а Ісус відповідає їм: „Не знаєте чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п´ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?“ (пор. Мр 10, 37–38).

Апостольський Екзарх наголосив, що програма Ісуса — це служіння, а не здобуття влади і слави на зразок царів і вождів цього світу, а тому і завдання учнів Ісуса — взаємно себе любити і служити, за прикладом Учителя: «Хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 43–45). Обидва учні, та й інші, крім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба йти дорогою служіння, жертви й віддання себе, та на зразок Ісуса Христа проливати власну кров заради спасіння й відпущення гріхів.

У такий спосіб і сучасні послідовники Ісуса, зокрема, священники, повинні розуміти свою місію. «Ми слухали листа апостола Павла до євреїв, що не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю Ісус спасає світ, на служіння Богові живому (пор. Євр 9, 12–14). Священство, яке установив Ісус Христос має бути готове проливати свою кров і тіло своє ламати заради спасіння інших: „Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається“. Ці слова Ісуса Христа повинні також лунати з уст і серця кожного священика, який хоче бути пастирем на зразок Спасителя, і кожного християнина, бо завдяки Святому Духу, який сходить на нас і на святі Дари, ми також стаємо тілом Христовим. Учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Це саме становить християнський авторитет: дух любові й служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті. Не спасаємо себе болями, але любов´ю, яка може все перетерпіти, як це зробив сам Ісус Христос. Він Спаситель! І це шлях до воскресіння!»

Завершальна думка недільної проповіді була звернена до священників парафії з наголосом на те, якими рисами має відзначатися справжній Христовий священник. «Насамперед, парох є той, хто має певну владу на дорученій йому парафії. І ця влада полягає у служінні для інших. Він є тим, хто провадить вірних до Царства Христового, і тим, хто останнім має туди увійти, адже добрий пастир спершу запровадить до воріт Царства Божого поручених йому вірних, а щойно тоді увійде сам» — підсумував Апостольський Екзарх.

Після закінчення богослужіння владика ще раз привітав новопризначених отців та побажав їм ревної душпастирської праці. А о. Любомир виголосив подячне слово владиці та парафіянам за те, що через благодать Божу стали гідними душпастирювати на призначеній парафії».

Дивіться також

4 січня Фестиваль вертепів у Феррарі: духовне святкування Різдва в Північній Італії 22 грудня У Казерті відбудеться футбольний турнір на Кубок «Святого Володимира Великого 2024» 19 грудня Для сімей провели дні духовної віднови «До Джерела»