Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
У Помпеях відзначили 10-річний ювілей священства Протопресвітера Неаполітанського деканату
3 травня 2024
30 квітня, в церковній громаді Різдва Пресвятої Богородиці м. Помпеї, Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Екзарх, очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди десятої річниці священничого рукоположення о. Ігора Стуса, душпастиря громади і Протопресвітера Неаполітанського деканату.
Участь у святкуванні взяли священники Неаполітанського деканату, а також ректор Папської Колегії св. Йосафата о. д-р Луїс Касіян, ЧСВВ, Директор Катехитичного відділу Апостольського Екзархату с. Луїза Цюпа, СНДМ, та численні вірні. У проповіді єпископ наголосив на важливості служіння священика, який має себе віддати до кінця, щоб виконати Божу волю у священичому покликанні, звершуючи його за прикладом Христа.
Після Святої Літургії свого душпастиря привітали парафіяни, молодіжна спільнота «Бути Людиною» ім. Патріарха Любомира Гузара, вівтарна дружина та педагогічний колектив школи Пресвятої Родини. Наприкінці, присутні помолилися за Україну молитвою «Боже, Великий, Єдиний».
Святе Таїнство Священства — це великий Божий Дар, яке Господь подарував людям, це «Дар і Таємниця», як писав св. Іван Павло ІІ. Адже через руки єпископа, священника, Господь дарує нам благодать Хрещення, Миропомазання, дає Себе нам у Пресвятій Євхаристії, несе полегшення у Сповіді та Єлеопомазанні, чинить з двох осіб одне ціле у Подружжі. Священник — це той, хто представляє потреби і прохання вірних перед Престолом Всевишнього Господа, хто повинен жити Словом Божим і нести його спраглим Божої Любові людським душам. Тому так важливо підтримувати священників своїми молитвами, щоби вони, скріплені Божою благодаттю, завжди звершували це служіння за прикладом Христа — Великого Архиєрея, який дав нам досконалий приклад любові до повного віддання себе іншим.
Апостольський Екзарх Владика Діонісій Ляхович, у проповідях і пастирських посланнях завжди підкреслював цінність і відповідальність місії священника, яка нерозривно повʼязана з Євхаристією. Він постійно пригадує священникам, що священство має провадити до Євхаристійного способу життя, ламаючи своє тіло і проливаючи свою кров, жертвуючи собою заради інших.
«Євхаристія є центром церковного життя. Всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення. Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до Євхаристії. Священство створене заради Євхаристії. Подружжя — це життєва Євхаристія, сопричастя тіла і духа, з якого родяться діти і продовжується життя людства і Церкви. Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію — Небесне Царство. Тому Другий Ватиканський Собор каже, що „Євхаристія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила“ (LG, 10)».
За словами Владики, бути образом євхаристійного дарування на зразок Ісуса Христа покликаний бути кожен священнослужитель, який в Його імені її звершує під час Божественної Літургії: «Таїнство Євхаристії продовжується у кожній Літургії, яку священнослужителі служать по цілому світі, коли вимовляють у різних мовах слова: „Це моє Тіло…, Це моя Кров…“ в імені Ісуса Христа… Проте, кожний священнослужитель водночас покликаний це робити і в своєму імені. Адже священник також повинен бути готовим поламатись в імені Ісуса Христа, бо хто любить, той готовий до жертви, навіть до віддання свого життя заради інших. Після освячення дарів священник просить Святого Духа, щоб Він зійшов „на нас і на освячені дари“ для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб „святе подавалося святим“. Ми тісно єднаємося, уподібнюємось до Христа, так само, як хліб, який ми споживаємо, стає нашим тілом. Перед тим, як служити Божественну Літургію та вимовляти ці слова в імені Христа, йому необхідно спочатку реально вести євхаристійний спосіб життя».
Це означає, що «учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Це саме становить християнський авторитет: дух любові і служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті».
Зокрема, у той час, коли народ України страждає від рук російських окупантів, слова настанови Владики до наслідування Христа у священничому житті є по-особливому актуальні. «Ми покликані жити так, аби не було протиріччя між нашими словами, які промовляємо під час кожної Служби Божої, та нашим щоденним життям. Господь кличе нас продовжувати в історії Його дію: „Чиніть це на мій спомин!“ (Лк. 22,19). Ми запрошені втілювати це у нашому щоденному житті, обмиваючи ноги один одному, будучи лікарями „душ і тіл“, зокрема тепер під час війни в Україні.
Ми добре знаємо, як поводяться тирани: ранять, вбивають, руйнують… «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 43–45).
Священство — це наше покликання, благодать та печать Святого Духа, дані нам з Висоти, для нашого служіння як пастирі та пророки, а також ті, які освячують поручений нам Божий народ».
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
Фото: Студія "Аміно"
