У Римі молитовно вшанували пам’ять блаженної Йосафати Гордашевської

Блаженна Йосафата Гордашевська

«Виховувати серце народу і служити там, де є найбільша потреба» (Блаженна Йосафата Гордaшевська).

20 листопада 1869 року у Львові, в незаможній українській родині народилася дівчинка, яку при хрещенні назвали Михайлиною. Крім Михайлини батьки виховали ще восьмеро дітей. Вже в молодому віці Михайлина була побожною і сповненою чеснот дівчиною. Свій вільний час вона проводила у молитві, або ж навчаючи катехизму дівчат, з якими працювала, чи займаючись іншою харитативною працею.

Коли Михайлині сповнилося 18 років, вона взяла участь у реколекціях, які провадив о. Єремія Ломницький ЧСВВ, який став її духовним провідником. Михайлина відчувала велике прагнення до чернечого життя і водночас усвідомлювала необхідність духовного і морального піднесення свого народу, який у ті часи був релігійно й матеріально занедбаний.

У 1892 році сестра разом із о. Єремією Ломницьким і о. Кирилом Селецьким заснувала в с. Жужіль першу жіночу чернечу спільноту, яка була покликана до апостольської праці серед людей — Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Михайлина, яка прийняла монаше ім’я с. Йосафата, хотіла, щоб її Згромадження стало світлом для темних дітей України. Сестра посилала Служебниць туди, де була найбільша потреба, щоб виховати серце народу, збудувати цілісну людину.

Для Сестер Служебниць нива апостольського служіння була широкою і ще не ораною: черниці опікувалися недужими, засновували захоронки (дитячі садки), навчали молодь і старших засад християнського життя, дбали про охайність сільських храмів, шили церковні ризи, а також брали участь у житті парафій.

Часто траплялись пошесті, люди в панічному страсі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших. Тоді сестри без страху та з любов’ю доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду.

Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел. Також під вмілим проводом с. Йосафати Сестри Служебниці 15 травня 1893 року у селі Жужіль відкрили першу захоронку, а згодом і в інших місцевостях. Оскільки часто селяни, віддаючись важкій праці, не мали часу на відповідне виховання та догляд за своїми дітьми. Сестри Служебниці були покликанні виховувати малечу в християнському та національному дусі. Сестра Йосафата навчала сестер провадити захоронки, вивчала разом з ними різноманітні ігри, поезії та пісні. Вона навіть придбала музичні інструменти, щоби більше зацікавити дітей та привити їм любов до музики й пісні.

Особливою увагою с. Йосафата огортала бідних, хворих та сиріт. Вона мала серце доброго самарянина, яке було надзвичайно чутливе до болю, біди і страждання, якими був переповнений світ навколо неї. Маючи освіту медичної сестри практично допомагала хворим. Під час розмов із ними с. Йосафата випромінювала любов до Господа і милосердя до ближнього, лікувала не лише тіло, але й душу, піклуючись про її вічне спасіння. Усе це робила, керуючись духом віри, і вбачаючи у хворих терплячого Ісуса, а тому стала зразком медсестри — приятельки хворих і убогих.

Ведена Св. Духом, с. Йосафата чітко усвідомлювала, що наслідувати Ісуса Христа можна тільки тоді, коли виявляєш безкорисливу любов до ближніх — послуговуєш і приходиш на допомогу, не очікуючи нічого взамін. Вона вміла відчути в ближньому Ісуса Христа — це великий подвиг і таємниця її духовної візії. Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба».

На початках зріст Згромадження був надзвичайним: за десять років уже було 123 сестри в 23 монастирях. Однак апостолят Сестер Служебниць не обмежилося лише територією Галичини. Глибоко відчуваючи проблеми та духовні потреби емігрантів, с. Йосафата благословляє своїх сестер на служіння до Канади, Югославії та Бразилії. Цей відважний крок вона робить з великим довір’ям до Бога, коли молодому Згромадженню було лише 10 років. Наслідком такого відважного рішення є те, що сьогодні Cестри Cлужебниці працюють в різних країнах світу.

Святість Сестри Йосафати полягала в тому, що вона виконувала свою щоденну працю з любов’ю і посвятою, та перебувала в постійній злуці з Христом. Життя с. Йосафати не було сповнене особливими подіями, але вона вирізнялася надзвичайним ставленням до Бога, завжди залишаючи Йому широке місце у своєму серці й у конкретному, ревному служінні потребам свого народу.

I як сказав папа Іван Павло ІІ під час Божественної Літургії з нагоди беатифікації с. Йосафати у Львові у червні 2001 року: «Вона своєю щоденною і вірною самовідданістю йшла за Христом, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим, у часто важких і непозбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя».

Три тижні перед улюбленим святом Йосафати — Благовіщенням Пречистої Діви Марії — 1919 року монахиня передбачила свою смерть. Провіщення збулося і вона померла на 49-му році життя, збулася також її молитва до Господа: «Забери мене з цього світа в тих літах, в яких буду найбільше підготована».

Блаженна Йосафата сповіщає сучасній людині радикальну потребу й красу євангельського життя і хоче розбудити співчуття до потребуючих та турботу про них. Вона навчає нас гармонійно втілити свою віру в життя, яка є злукою з Христом у любові до ближнього.

Сестра Йосафата була дуже чутливою до обставин свого часу й навчала сестер передавати вічні правди Євангелії в цьому історично-соціальному контексті. Така готовність відповісти на повсякчасний заклик Церкви відповідно до потреб часу робить с. Йосафату людиною всіх часів.