У Римі відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена 400-річчю мученицької смерті святого Йосафата Кунцевича

Захід відбувався під патронатом Глави і Отця Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. Співорганізаторами стали: Український католицький університет, Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, програма «Київське християнство»; Папський східний інститут, Католицький університет Америки, кафедра українських церковних студій імені Василя Г. Лостена, Посольство Литовської Республіки при Святому Престолі, Чин Святого Василія Великого, Музей церковної спадщини у Вільнюсі.

Перший день

Науковців із Литви, Польщі, України й інших країн світу на початку привітав Кардинал Клаудіо Ґуджеротті, який їм побажав плідної праці й ефективної дискусії. Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у вступному слові наголосив, що увесь рік тривали приготування, аби «справді добре пережити 400-річчя мученицької смерті єпископа нашої Церкви святого Йосафата». Цитуючи Блаженнішого Любомира Гузара, він наголосив, що кожен ювілей — це добра нагода молитися, присвячувати увагу, пізнавати, роздумувати, шукати відповіді на актуальні виклики й труднощі. Глава УГКЦ подякував науковцям, які впродовж року не лише приділили час вивченню цієї важливої постаті Католицької Церкви, але й представлять плоди своєї праці на цій конференції.

Присутніх привітали також о. д-р Давид Назар, ТІ, ректор Папського східного інституту, о. д-р Марко Морозович з Кафедри українських церковних студій ім. Василя Г. Лостена.

Отець Роберт Лисейко, протоархимандрит ЧСВВ, сказав: «Багато тих конференцій, які відбувалися в цей час в Литві, Україні, Польщі, Римі допомогли відкрити нам нашого покровителя — Святого Йосафата. Це стало для нас, монахів, мотивом практикувати більше його духовність, яка так мало вивчена».

З привітальним словом виступив Андрій Ясіновський, декан Гуманітарного факультету УКУ, який від імені ректора д-ра Тараса Добка привітав присутніх, відзначивши зусилля святого Йосафата в плеканні ідентичності Унійної Церкви.

Участь в науковому заході також взяли владика Іриней Білик, єпископ-емерит і канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре, владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, Андрій Юраш, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані та при Суверенному військовому Ордені Госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, Родосу і Мальти за сумісництвом.

Перша сесія наукової конференції розпочалася з молитви та благословення її учасників Блаженнішим Святославом. Перша частина першого дня заходу стосувалася теми Київської унійної митрополії, а друга — канонізації Йосафата Кунцевича.

Першу секцію модерував д-р Іван Альмес, співкоординатор програми УКУ «Київське християнство». Він стисло представив концепт «конфесійна доба», а також ідею конференції: формування культу Йосафата Кунцевича як початок становлення унійної конфесійної ідентичності.

Цього дня на науковій конференції виголосив свою доповідь д-р Лорен Татаренко з Центру французької культури і франкофонських студій, Варшавського університету / CNRS-IHMC UMR 8066, Париж.

«Подія, яка зібрала нас сьогодні, в річницю мученицької смерті Йосафата Куневича у Вітебську відноситься до ключового моменту в історії Унійної [Української Греко-Католицької] Церкви. Це можливість вписати місцеву візантійську та слов’янську спадщину Київської митрополії до Католицької Церкви», — підкреслив він.

Науковець Європейського гуманітарного університету у Вільнюсі д-р Дзяніс Лісейчикау свою промову розпочав із представлення документу про події мученицької смерті святого Йосафата у Вітебську — Комісарського декрету в справі про вбивство вітебською громадою полоцького архиєпископа Йосафата Кунцевича. Цей документ, за його словами, відомий широкому науковому загалу в кількох публікаціях. Зокрема, була видана його публікація василіянином Ігнатієм Стебельським у Львові в рік канонізації Йосафата Кунцевича.

Вайва Василяускяйте з Музею церковної спадщини у Вільнюсі зосередилася на матеріальній спадщині отців-василіан, базованій на основі сучасної виставки на честь 400-річчя мучеництва святого Йосафата. «З часом василіани стали синонімом до поняття освіта та друкарство. Хоча під час тривалих переслідувань в час війни василіанська структура була спустошена в місті, орден збагатив Вільнюс і залишив помітний слід в столиці Литви», — наголосила вона.

Наталя Сінкевич з Мюнхенського університету Людвіга Максиміліана в коментарі між доповідями розповіла про три важливі міста з біографії святого Йосафата (Вільнюс, де розпочалося його монаше життя, Полоцьк — єпархіальне місто, і Вітебськ, де він загинув). Вона підкреслила, що всі звикли вважати Річ Посполиту простором релігійної толерантності. Але, за її словами, руські землі не уникли релігійного напруження в цей час.

Друга секція була присвячена темі беатифікації й канонізації Йосафата Кунцевича, яку модерував о. д-р Даниїл Ґаладза (Папський східний інститут). У центрі доповіді Бірґіт Еміх з Університету Ґете, що в Франкфурті-на-Майні, був папа Урбан VIII (Барберіні), який беатифікував Йосафата. На її думку, той факт, що він був беатифікований в 1643 році, був успіхом, зважаючи на становлення в цей час більш строгих і чітких процедур канонізації. Вона також розповіла про певну «кризу» канонізації в період Реформації, до того часу поки папство досягнуло успіху в багатовіковому процесі встановлення канонізації в Латинській Церкві, як ексклюзивний привілей папи.

Василіянин Єронім Грім з Папського григоріанського університету, додав, що перший документ папи Урбана VIII щодо майбутнього святого обмежував культ Йосафата Кунцевича до Київської митрополії й Василіанського Чину. Лише торжественна його канонізація змогла поширити його культ на всю Церкву.

Отець д-р Василь Ілик (Папський урбаніанський університет) звертався, під час представлення своєї теми, до дослідника Ватиканських документів Атанасія Великого. «У своїй серії Acta Sacrae Congregationis Fide, він подає копію документу після вбивства Йосафата. З нього випливає, що папа Урбан VIII, зворушений сумною звісткою про вбивство Йосафата, віддав наказ приготувати лист до короля Польщі Сигізмунда III 10 лютого 1624 року. У Ватиканських архівах знаходиться десять листів, один з яких короткий про отримання повідомлення про мучеництво полоцького архиєпископа, а дев’ять інших із закликом до короля, єпископів, та інших керівників Речі Посполитої захищати русинів», — пояснив він.

Професор із Лейпцизького університету Штефан Родеваль доповідав про прискорену русифікацію Русі та сучасні дискурси щодо постатей Святого Йосафата і Єфросинія.

Коментатором і дискутантом другої секції виступив проф. Альфонс Брюнінг, директор Інституту східнохристиянських студій Радбодського університету в Неймеґені (Нідерланди). Серед іншого професор зауважив, що процес беатифікації Кунцевича став одним зі способів «бюрократичної» інтеграції Київської унійної митрополії до структури Католицької Церкви.

Другий день

Другий день наукової події, 14 листопада, розпочався науковим доробком Наталії Сінкевич (Мюнхенський університет Людвіга Максиміліана) «О фальшованю писем словенских»: Невідомий трактат Кунцевича». «Ми знаємо, що за життя святий Йосафат брав активну участь в міжконфесійних полеміках. Тож він був засуджений за свою позицію», — наголосила вона.

Відтак професорка Аліція Новак з Ягеллонського університету, аналізуючи наявні джерела, окреслила погляди Святого Йосафата, які стосувалися священства у контексті тогочасних викликів: «Служіння Йосафата Кунцевича в Київській митрополії припало на той час, коли були започатковані реформи православними. Вони включали відновлення авторитету священиків православних і представників унійних церков з Римом».

У свою чергу Марія Такала Рощенко (Університет Східної Фінляндії) зосередилася на аналізі тексту гимнографічного богослужіння східного обряду: «Літургійне вшанування святих вимагає три типи праці в галузі агіографії, іконопису та гимнографії. Як це характерно для східнохристиянської традиції, культ святого може розпочатися дуже швидко по його смерті. Так й сталося по смерті архиєпископа Йосафата. Що відомо про найдавніші історичний розвиток гимнографії щодо цього святого? Він заснований на гимнах, що з’являються в богослужбових рукописах протягом сімнадцятого століття».

Наступний науковий доробок на тему «Правила і конституції святого Йосафата Кунцевича про священство» представив владика Теодор Мартинюк (Папський східний інститут). Доповідач розповів про походження, зміст документів: «Не лише свідоцтво мучеництва робить святого Йосафата відомим, але і його взірцева пастирська діяльність. Дослідники життя полоцького святого вивчали його духовність, аскетизм, мученицьку смерть. Багато дослідників звертають увагу на його діяльність, як законодавця для своєї архиєпархії та судді».

Заключну доповідь третьої сесії виголосив д-р Радослав Добровольський (Білостоцький університет, Collegium Suprasliense), розповівши про поширення культу святого Йосафата Кунцевича через польськомовні релігійні видання XVIII—XX ст.: «Польськомовні видання про культ святого Йосафата Кунцевича можна класифікувати за п’ятьма групами: за проходженням після мученицької смерті Йосафата (1623 рік), після його беатифікації (1643), видання XVIII століття, за походженням до і після його канонізації (1867), надруковані після 1905 року і напередодні польської незалежності».

Четверта сесія під назвою «Культ Йосафата Кунцевича: Агіографія та іконографія» розпочалась внеском представника Університету Інсбрука д-ра Патрика Ричковського. Його доповідь включала розлогий контекст у запропонованій презентації на тему «Novus sol? Культ Йосафата Кунцевича між Річчю Посполитою та Римом у латинських агіографічних джерелах XVII ст.». Тож на його думку, канонічне розслідування щодо визнання Йосафата святим досягло свого апогею з індульту в principes apostolorum, виданий Папою Урбаном 16 травня 1643 року. У ньому було сформульовано, з одного боку, дозвіл на публічне вшанування Святого Йосафата всередині василіянського чину. З іншого боку, він висловив намір його канонізувати, аби його культ можна було практикувати в усій Церкві.

Наступний учасник — д-р Анатоль Упарт (SUNY Бінґемтон, США) розповів про формування іконографії святого Йосафата: «У 1732 році була видана в Римі Ігнатієм Кульчицьким фундаментальна праця, що містить три видатні ікони римського живописця Карло Гранді, який творив в Римі із 1723 року до 1765 року. Вивчення цих всіх трьох ікон розкриває те, що вони дають підказки щодо механізму інтеграції візантійської візуальної культури в Рим на глобальний католицизм».

Не менш цікавою доповіддю стала доповідь професора Олександра Пронкевича (Український католицький університет), який розкрив вплив святого Йосафата на духовність іспанського бароко. Він розповів про присутність монаших спільнот ченців василіян у Іспанії, зосереджуючись на особливостях прологу ченця Міґеля Переса до життєпису святого Йосафата іспанською мовою.

Дискутанткою останньої сесії виступила д-рка Лілія Бережна з Австрійської академії наук, яка зауважила трансформації культу Кунцевича, а також наголосила на важливості методології дослідження культів святих ранньомодерного часу.

Після жвавих дискусій та підсумків конференції, учасники відвідали виставку в Папському григоріанському університеті «Щоб усі були єдині. З нагоди 400-ліття мученицької смерті св. Йосафата Кунцевича», яку було підготовлено стараннями д-р Сіґіти Масляускайте-Мажилєне, послом Литви при Святому Престолі.

Насамкінець організатори зауважили, що матеріали конференції будуть опублікувані окремим томом англійською мовою.

Підготувала Руслана Ткаченко
для Українського католицького університету

Дивіться також

5 жовтня Блаженніший Святослав: ми не впали у відчай, ми народ, який вірить і надіється 14 липня «Сьогодні Господь Бог запрошує нас світити на світ Його світлом надії», — Глава УГКЦ у Зарваниці 26 червня Вітаємо Блаженнішого Святослава з 30-річчям священства