Українські вірні здійснили паломництво за мир в Україні до Санктуарію у К’ямпо

31 березня 2025

У четверту неділю Великого посту, 30 березня 2025 року, відбулося традиційне паломництво українських вірних північних регіонів Італії до Санктуарію у К’ямпо, поблизу міста Віченци. Понад 500 учасників із громад Міланського та Венеціанського деканатів прибули на цю духовну подію, щоб піднести спільну молитву за мир в Україні, за наших військових та за справедливий і тривалий мир на рідній землі.

Паломництво очолив о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, Протосинкел Апостольського Екзархату в Італії.

На спільну молитву прибули численні священники з різних міст північної Італії:

о. Василь Кишенюк, Протопресвітер Венеціанського деканату (м. Віченца);
о. Юрій Ходань (м. Беллуно);
о. Іван Вінтоняк (м. Мантова);
о. Олег Григорець (м. Тревізо);
о. Михайло Лехновський (м. Венеція);
о. Іван Чверенчук (м. Падова);
о. Павло Гачан (м. Роверето);
о. Юрій Дудинець (м. Трієсте);
о. Юліан Скасків (м. Брешія);
о. Серджо Дуріґон, директор відділу Мігрантес Дієцезії Віченци.

Слово вітання від Апостольського Адміністратора

Божественна Літургія, що стала центральною подією паломництва, розпочалась із вітального слова о. Теодосія, який передав благословення і молитовну підтримку для всіх учасників прощі та їхніх родин від імені Проосвященного Владики Григорія Комара, Апостольського Адміністратора Екзархату.

Великий Піст — це школа християнської любові та аскези

У своїй проповіді отець Теодосій наголосив на духовному сенсі Великого Посту як особливого запрошення до християнського вдосконалення:

«Великий Піст — це особливий час благодаті, в якому сам Господь схиляється над людиною і виводить її за допомогою покаяння і навернення на дорогу автентичного християнського життя. Саме тому, в часі Чотиридесятниці християнин має можливість через молитву, милостиню і відречення примиритися та зблизитись із Богом, з ближніми та із самим собою», — зазначив проповідник.

За його словами першим кроком на шляху великопосного духовного оновлення є щирий погляд на власне серце та усвідомлення своєї гріховністі як головної причини життєвих негараздів:

«У Великому Пості Господь закликає нас поглянути на наш гріх та щиро визнати, що саме він є причиною духовної хвороби. Готовність стати перед Господом у щирості та визнати свої прогрішення та гріхи, не виправдовуючи їх життєвими обставинами чи загальносуспільним схваленням, — це перший крок на шляху духовного оздоровлення».

Великий Піст є не лише унікальною нагодою для християнської аскези, а й благодатним часом, коли кожен із нас запрошений до практикування діл любові і милосердя до потребуючих:

«Великий Піст — це також школа справжньої любові до ближнього. Адже в цей благодатний час Церква заохочує своїх дітей бути уважнішими до потреб тих людей, які є поряд із нами, чутливішими до їхніх життєвих труднощів та проблем, відкритішими на те, аби допомогти і простягнути їм нашу руку допомоги», — мовив на завершення священник.

Свідчення італійця: «Українці врятували мого батька»

Особливим моментом дня став виступ одного з італійських прочан, який прибув на прощу разом із друзями-українцями. У своєму слові він подякував за спасіння життя свого батька під час Другої світової війни, яке стало можливим завдяки українцям:

«Сьогодні я є тут із вами завдяки українцям, які врятували мого батька під час Другої світової війни. Я ніколи цього не забуду й молюся разом із вами за мир для вашої землі України».

Підтримка місцевої дієцезії

Після Літургії до присутніх звернувся о. Серджо Дуріґон, який привітав паломників від імені Дієцезії Віченци. У своєму слові він підкреслив, що місцева Церква високо цінує присутність української громади та має намір й надалі всіляко її підтримувати — як у духовному та гуманітарному вимірі, так і у розвитку її структур на території дієцезії, зокрема, у важкий час випробування війною.

Молитва Хресної Дороги: свідчення надії під час війни

Паломництво продовжилося молитвою Хресної Дороги, в якій особливо відчувалася єдність із страждаючим українським народом. Після її закінчення о. Теодосій зазначив:

«У наш час, коли український народ прямує своєю хресною дорогою, вкрай необхідно, али не забракло відважних жінок та мужніх чоловіків, схожих на Вероніку та Симеона Киринейця, які б витерли скривавлене обличчя наших ближніх та допомогли б їм нести важкі хрести війни».

А також на завершення додав:

«Молитва Хресної Дороги вчить нас християнської надії: так, як після страстей, смерті та погребення, шлях Ісуса не був завершений — попереду ще було Воскресіння, також і його учні, переходячи найважчі випробування та труднощі війни, залишаються непохитними у надії на перемогу добра над злом».