Українці з Рієті і ЛʼАквіли здійснили духовну подорож до серця Сієни

29 жовтня 2025

26 жовтня 2025 року вірні українських громад міст Рієті та Л’Аквіла, що належать до Римського деканату Апостольського Екзархату в Італії, здійснили паломництво до Сієни — міста святої Катерини, відомого сакральними шедеврами, духовною спадщиною і красою мистецтва.

Духовна подорож до серця Сієни

Місто Сієна, що налічує понад 50 тисяч мешканців, є одним із найвідоміших духовних і культурних центрів Італії. Його середньовічні вулички, велична площа П’яцца дель Кампо та собор, прикрашений роботами найвідоміших митців Тоскани, від XIII століття зберігають тут дух віри, молитви і культури.

Особливе значення для паломників мала Базиліка Святого Домініка, де спочивають мощі святої Катерини Сієнської — покровительки Італії та Європи. Саме в цьому храмі учасники паломництва піднесли молитви за мир в Україні, за єдність Церкви та за всіх, хто страждає від війни.

Цікаво, що свята Катерина, проста дівчина з великої родини фарбувальника з Сієни, не мала освіти, але її духовна мудрість і мужність вразили навіть Римських Пап і правителів її часу. Вона переконала Папу Григорія XI повернутися з Авіньйона до Рима, а своє життя віддала служінню хворим і примиренню ворогуючих сторін. Її листи та молитви стали духовною спадщиною Європи, а її життя — символом любові, готової на жертву заради ближніх, єдності і миру.

Спільна молитва і єднання у вірі

Змістовну екскурсію містом провела п. Світлана Дорофеєва, яка розповіла про історію Сієни, її святині та духовну спадщину. Паломники мали змогу пройти шляхами, якими ходила свята Катерина, і відчути атмосферу середньовічного міста.

Кульмінацією прощі стала Божественна Літургія у храмі української громади м. Сієна, де прочан гостинно зустрів о. Тарас Туркот. Під час проповіді о. Ростислав роздумував над Євангельською розповіддю від св. Луки про воскресіння сина вдови з Наїну.

«Господь доторкається до болю і дарує надію»

«Слово Боже сьогодні є особливо зворушливим для нас, — розпочав проповідь душпастир, — адже ця євангельська історія до болю відтворює те, що відчуває зараз український народ, що переживає українська матір. Проте це Євангеліє не є лише криком болю, але насамперед словом надії.

Сумна похоронна процесія, розбита горем матір, яка проводжає в останню дорогу свого сина. Єдиного сина… Вдова, яка залишила самотньою, незахищеною, без жодних засобів до існування. Все місто виходить, щоби розділити її біль, бо як можна залишитися осторонь такого горя? Скільки таких Наїнів є по цілій нашій Україні?

Цю сумну процесію зустрічає Ісус. Пише святий Лука, що Він, побачивши матір, зглянувся над нею і доторкнувся до мар. Ісус змилосердився, буквально, зворушився до глибини душі. Він не є байдужим до болю цієї матері, Господь торкається похоронних мар, навіть всупереч тодішній забороні. Ісус робить чудо, воскрешає сина вдови, повертаючи його матері.

Як би нам хотілося, щоби Господь зробив таке чудо і сьогодні. Щоби кожна мама дочекалася своєї дитини живою… Ця євангельська сцена є прообразом історії самого Ісуса і Його Матері. Через декілька місяців інша вдова — Марія триматиме на руках бездиханне тіло свого розпʼятого Сина і востаннє бачитиме Його у гробі. Ісус зробив чудо для невідомої матері, проте Євангеліє нічого не говорять, що коли Він воскрес, то зʼявився своїй Матері. Він зʼявлявся апостолам, щоби утвердити їхню віру, але нічого не сказано про Марію, яка «є та, що повірила», без жодних доказів. Вона знала: її Син живий, Він не належить смерті».

На завершення проповідник сказав: «Коли ми бачимо сумні похоронні процесії по всій нашій Україні, Ісус теж є там, реально присутній. Він знову доторкається до мар втрати і болю матерів, дружин і дітей. Він щоразу приходить у Пресвятій Євхаристії, щоби сказати: „Не плач, твій син живий. Його жертва не є марною. Він герой. Він той, хто без вагань віддав своє життя за інших“. Тому, ми маємо бути гідними жертви наших захисників, маємо продовжувати їхню боротьбу. Не дозволити, аби вона була марною».