Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Від Матери до Львова: Унікальні вертепи в літній резиденції Митрополита Андрея Шептицького в Кастель Гандольфо
11 січня 2025
Кастель Гандольфо — місце, де історія зустрічається з тишею природи. На «Віллі Андреа», літній резиденції, яку Митрополит Андрей Шептицький подарував Колегії святого Йосафата в Римі, цього року ожили вертепи, створені у співпраці з іншими майстрами о. Орестом Козаком.
Сама вілла ніби застигла в часі. Оточена кипарисами, вона розташована на пагорбі з видом на мальовниче озеро Альбано. Коли ступаєш на її подвір’я, відчуваєш, що перетинаєш межу між буденністю і святістю. Цьогоріч ця межа стала ще тоншою завдяки вертепам, які розповідають історії не лише про народження Христа, але й про людську віру та пошуки краси. «Вертепи — це не просто мистецтво, — розпочав отець-студит. — Це спосіб передати історію, культуру і дух кожного народу. Художнику важко втриматися від гарних речей, особливо коли вони сповнені глибокого значення».
Венеціанський вертеп
Отець Орест Козак розповів про джерело свого натхнення. «Коли речі зроблені мистецьки, хочеться, щоб вони були помічені, — сказав він. — Якось я потрапив у магазин-майстерню, де створювали вертепи. Там були зразки з усіх регіонів Італії, і серед них я знайшов венеціанський вертеп». Фігурки вражали своєю вишуканістю: кожна деталь промовляла про історію і традиції Венеції. Це відкриття стало поштовхом для о. Ореста. «Я дуже люблю Венецію, її атмосферу, канали, архітектуру. І в мене з’явилася ідея створити венеціанський вертеп», — продовжив він. У майстерні, де ми розмовляли, стояв його власний венеціанський вертеп: мініатюрні фігури пастухів, ангелів і навіть ремісників ніби плавали на гондолах. Оточені невеликими арками й мостами, вони ніби оживали, переносячи до одного з найромантичніших міст світу.
«Ви бачите, внизу є перлина — те, що люди часто вважають найбільшою цінністю, — розмірковує отець Орест. — Але справжньою цінністю для людини є Бог, який прийшов у цей світ. І це диво, коли людина зустрічає Його у своєму житті, у житті свого міста, країни, народу». Ця думка пронизує кожен елемент його вертепу. Тут немає випадкових деталей: усе має сенс, усе промовляє про унікальність людської культури, про велич Божого приходу та Його місце в історії кожного народу. «Хотілося передати це настільки, наскільки можливо. Вертеп — це не лише про Різдво як свято, це про зустріч із Богом у конкретних обставинах нашого життя», — пояснює він. Цей досвід, за словами отця Ореста, став відправною точкою для створення й інших вертепів, у тому числі й львівського.
Львівський вертеп
Україна завжди була серцем світового хліборобства, житницею, яка годувала безліч інших країн. Це усвідомлення особливо гостро відчулося в момент, коли повномасштабне вторгнення Росії перекрило звичні постачання зерна. Світ раптом зрозумів, як тісно він залежить від нашої країни. Тож львівський вертеп — це не лише данина традиціям, а й символ величі України, її унікальності та значення для глобальної історії. Отець Орест Козак із захопленням розповідає про ідею створення вертепу, який не лише втілює різдвяний дух, а й розповідає історію України. «Мені захотілося розповісти історію України через місто, у якому я виріс, яке для мене дуже близьке. І тут знайшовся майстер, який створює макети давніх львівських будівель і замків», — ділиться він.
Так почалася праця над унікальним вертепом, у якому кожна деталь розповідає про культуру та традиції. Першою знахідкою стала дерев’яна церква зі села Кривка, яка нині прикрашає Шевченківський гай у Львові. За нею з’явилися Бойківська хата, Нижній замок і королівський Нижній замок. «На прохання я замовив у майстра макет Високого замку та церкву Пресвятої Трійці, яка на Сихові. Кожна деталь, кожна барва цих споруд має своє значення й відповідає загальному оформленню львівського вертепу», — розповідає він. Так поступово народжувалося бачення цього унікального проєкту, який оживляє у мініатюрі ті святині, які є душею українського народу. «Бог — це найбільша цінність, яка єднає всі народи. Але при цьому Він дав кожному народові право бути собою: мати свої традиції, свою культуру, свою харизму. І саме це я хотів відобразити у вертепі», — додає отець Орест.
Вертеп Матери
«А цей вертеп, — замислено промовляє о. Орест, — у мене виникла ідея створити після того, як я побував у Матері. Це місто з каменю зачаровує своїми масштабами й красою». Туристи з усього світу приїжджають сюди, аби побачити унікальні будівлі, які здається, ніби виросли просто зі скелі. «Я хотів показати, що Бог приходить саме туди, де Його найбільше потребують, — пояснює він. — До тих людей, які не мають багато матеріального, але мають велику духовну потребу. У цьому вертепі я хотів зобразити ці дві сторони життя — багатство й бідність, а також той міст, який поєднує їх». Саме це він і хотів передати через свій вертеп — аби він став не лише прикрасою, але й глибоким символом того, що Бог приходить не тільки до заможних, а й до тих, хто переживає біль і потребу.
Ця ідея поступово набирала обрисів, коли душпастир шукав фігурки та елементи, що могли б втілити задумане. Йому вдалося знайти відповідні деталі, які згодом перетворилися на важливі частини вертепу. У цьому місті існують дві реальності. Одна — це розкіш, свята, музика і забави, що радують людей, в яких є все. А інша — це бідні, які жили в печерах до самого початку 90-х років минулого століття, в умовах крайньої нужди, де їм не було відомо, що таке багатство. Тому він вирішив додати у свій вертеп ці контрасти — не лише як художню форму, але і як важливу метафору. Матеру він зробив з білого каменю, зі світильниками, що символізують те, як суспільство може бути освітлене своїми досягненнями, а бідні печери — темними просторами, де часто світла немає. « хотів показати, що вбога печера — це не місце, яке потребує того, щоб бути забутим, — пояснює чернець. — Навпаки, це місце, де народжується найцінніше. І в цих убогих умовах Бог може знайти собі місце. Тут, серед цієї бідності, починається справжнє чудо».
В’язаний вертеп
«В’язаний вертеп — це справжній приклад того, як мистецтво може бути не просто формою вираження, але й засобом передачі глибоких емоцій і цінностей. Коли у світі панує війна і нестабільність, створення таких речей набуває ще більшого значення», — розповідає о. Орест про в’язаний вертеп, який знаходиться в каплиці. Він був створений донькою близької приятельки монастиря, яка в умовах складних обставин, коли війна та економічні труднощі не залишають місця для творчості, знайшла в собі сили подарувати щось, що дарує радість, тепло і надію. «Цей вертеп, з його простотою, акуратністю та любов’ю, яку він відображає, є справжнім даром для монастиря. І це не просто гарна річ — він нагадує нам, що навіть в найскладніших обставинах людина здатна створювати щось важливе, щось таке, що здатне зворушити інших», — продовжує о. Орест.
Відзначаючи, як важливо пам’ятати, що коли ми творимо з любов’ю, навіть найпростіші речі набувають величезної цінності та значення. «Цей вертеп — це свідчення того, що краса і любов можуть народжуватися навіть у найскладніші часи», — додає о. Орест, підкреслюючи, як важливо вірити в доброту і щирість людської душі, навіть коли навколо нас панує біль і розчарування.
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
