Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Відбулося паломництво Римського деканату до санктуарію Богородиці Божественної любові за мир в Україні
2 травня 2024
1 травня відбулося паломництво вірних Римського деканату до Марійського санктуарію Богородиці Божественної любові (Santuario della Madonna del Divino Amore). Понад 500 прочан з українських громад регіону Лаціо, Абруццо та Умбрії прибули до цього святого місця, що неподалік Риму, аби вознести до Господа спільну молитву за мир в Україні.
Перед початком Божественної Літургії, присутні взяли участь в Молитві на вервиці, яку провадили матері, сини яких захищають Українську державу. Після цього до них звернувся Кардинал Енріко Ферочі, ректор санктуарію. Він висловив свою близькість та солідарність з українським народом: «Засвідчую близькість із людьми, які кров’ю зараз захищають свою гідність, право на існування та право обирати власне майбутнє. Захищати свою землю, свій український народ, свою державу і все найрідніше: родину, мову, культуру, історію і духовний світ, традиції — наше природне і святе право. Вітаю всіх священників, які тут присутні, і всіх численних матерів. Нехай мир Христовий буде у вашому серці». Він пригадав, минулорічне паломництво вірних Римського деканату до цієї святині: «Минулого року я сподівався, що востаннє ми проситимемо Господа про мир через заступництво Марії для України».
За його словами, 4 червня 2024 року римляни згадуватимуть особливу річницю, яка сягає подій Другої світової війни. Після того, як святилище санктуарію було розбомблено, ікону Марії було привезено до Риму 24 січня 1944 року. Папа Пій XII, враховуючи неминучість битви за Рим між нацистами та союзниками, урочисто запросив римлян молитися за рятунок міста під час октави П’ятдесятниці та дев’ятниці Богородиці Божественної любові, яка почалася 28 травня 1944 року.
Присутність паломників в храмі в ті дні зросла, тому образ Марії перенесли до більшого храму св. Ігнатія Лойоли на Марсовому полі. 4 червня, в день закінчення октави, вирішувалася доля Риму. О 18:00 в переповненій церкві св. Ігнатія читали текст обітниці римлян Марії Божественної Любові, щоб місто було врятовано від війни. Вірні обіцяли виправити свою поведінку, збудувати нову святиню та здійснювати діла милосердя. Того ж вечора німці залишають Рим, а війська союзників тріумфально входять до міста.
11 червня Папа Пій XII в церкві св. Ігнатія відслужив Месу подяки Богородиці Божественної Любові, яка отримала титул Спасительки міста. Тому кардинал Енріко помолився так: «Пресвята Маріє, Мати Божественної Любові, подібно, як Ти одного разу врятувала Рим, сьогодні знову врятуй життя. Твої люди гинуть від війни в Україні. Будь ласка, Маріє, врятуй нас, адже Ти — порятунок Риму. Спаси друзів наших!» На згадку о. Василь Гушуватий, Протопресвітер Римського деканату, подарував кардиналові українську вишиванку та жовто-блакитний стяг.
Відтак розпочалася Божественна Літургія, у якій взяли участь: о. Василь Гушуватий, протопресвітер Римського деканату, о. д-р Ігор Галей, Канцлер Екзархату і директор Юридичного відділу, о. д-р Андрій Максимович, працівник Курії для зв’язків з церковними інституціями, о. Любомир Костюк, парох парафії при Катедральному храму, о. Святослав Макар, віце-парох парафії, о. Дмитро Кудін, віце-ректор собору Святої Софії, о. Орест Козак, настоятель монастиря «Студіон» отців-студитів у Кастель Ґандольфо, о. д-р Луїз Касіян, ЧСВВ, ректор Папської української колегії Святого Йосафата, о. Святослав Титуляк, директор Відділу душпастирської праці з молоддю, о. Ростислав Гадада, директор Відділу соціальних комунікацій, о. Бернард Підгірний, ЧСВВ, віце-ректор Папської української колегії Святого Йосафата, о. Тарас Максимів, душпастир громад у Ґуббіо та Фоліньо, о. Іван Лега, який незабаром розпочне своє служіння для українських вірних в Пескарі, о. Кирило Миронов, душпастир громади Орвʼєто, о. Іван Киселюк, о. Юрій Драпак, диякон Андрій Хомен, сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, сестри Чину Святого Василія Великого, сестри Катехитки Святої Анни, отці-василіани, брати-семінаристи. Отці Чину Святого Василія Великого з Риму послужили вірним у Таїнстві Сповіді.
Проповідь виголосив о. Ростислав Гадада на тему Євангельського уривку про помноження хлібів, у якій він звернув увагу на реалії війни, постійні тривоги та неспокій, які супроводжують нас в цей непростий час. «Ми часто запитуємо себе: що я можу зробити? Який внесок я можу зробити для миру, для полегшення страждань?» Подібно, як Ісус запитував апостолів: «Де хліба нам купити, що оцим дати їсти»?»
Проповідник зазначив, що «серед важких обставин війни, тривоги, постійних потрясінь ми почуваємось як учні у той момент. У пустинному місці, понад 5000 чоловіків, не враховуючи жінок і дітей приходять до Ісуса. Неймовірна кількість народу, які потребують поживи. І справді: де 12 апостолів у пустинному місці можуть купити стільки харчів? Це по-людськи неможливо? Учні розуміють всю безпорадність цієї ситуації, зазначаючи, що і за 200 динаріїв, які становили приблизно річну заробітну плату дорослого чоловіка, не вистачило б, щоб купити хоч трохи їжі».
За словами священника, у такій ситуації і ми перебували на початку війни. «Хіба ми не почувалися так само, коли почалася війна? Коли ми усвідомили: нам також бракує ресурсів для захисту і якщо Бог нам не допоможе, ми пропали. Без небесного втручання годі чекати порятунку. Яка ж сильна була наша надія, що Господь вчинить чудо, не залишиться осторонь. Якою була наша радість, коли десятки країн простягнули нам руку підтримки, відчинили двері свого дому для наших братів і сестер».
«Євангелист Йоан підкреслює, що у такий спосіб Ісус випробовував учнів, сам бо знав, що має робити. Що Господь хотів їх навчити через таке випробування? Насамперед, Ісус показує, що вони знаходяться у ситуації, коли надія на допомогу, на вирішення цієї проблеми може прийти тільки від Бога. Пустинне місце, відсутність коштів і харчів — це короткий опис повної обмеженості наших людських можливостей. Бог знає, що має робити. Але водночас Він хоче, щоби людина з ним співдіяла. Коли ми наблизимось до кульмінації Євангельської оповіді, то пошуки апостолів знаходять промінь надії — 5 хлібів і 2 риби, хоч розуміють, що для такої сили людей це ніщо. Більше того, Євангелист Йоан додає деталь, що ця їжа не належала апостолам, але була якогось юнака, який приніс її для себе».
Отець Ростислав підкреслив, що «саме ці хліби юнака Ісус бере, воздає хвалу і помножує їх у такій кількості, що всі їдять до наситу. Жертовний вчинок невідомого юнака спричинився до того, що ніхто не залишився голодним. Що це нам говорить, християнам ХХІ століття? Насамперед, що Бог чинить чудо із тим, що ми від щирого серця йому дамо. Христос сьогодні нас вчить божої математики: те, чим ми поділимось, Він помножить у тисячі разів. І справді, якби кожен ділився своїм хлібом, не було б голодних, якби кожен сіяв правду, не було б брехні, якби кожен дарував любов, не було б болю і ненависті. Бог помножує те, чим ми ділимось».
Також він запросив вірних роздумати над тим «що є моїми 5 хлібами і 2 рибами, які я можу віддати Богу? Можливо, це ті 5 хвилин на молитву, якою я можу огорнути воїна в окопі чи моє волонтерство, яким я допомагаю Україні? Можливо, це 2 хвилини часу, коли я можу обійняти того, хто страждає і просто хоче, щоб я був поруч? Можливо, це одяг, їжа, якими ми можемо поділитися з тими, хто сьогодні є у потребі? Наша проща сьогодні, тих декілька годин разом — хіба це не 5 хлібів і 2 риби, які Бог помножує у нас на очах, адже скільки молитов сьогодні долинуло до Божого Престолу, скільки підтримки ми виявили одні одним? Можливо, ми часом думаємо як апостол Андрій: що це є на таку силу народу. Однак Ісус показує: Бог не відкидає навіть маленькі жести, які творяться з великою любовʼю».
І на завершення додав: «Перед викликами війни, серед моря страждань, не втомлюймося молитися і працювати з вірою, що Бог знає, що має робити і наші старання про мир не залишаться марними, наші молитви не залишаться непочутими. Насамперед, віддаймо Богу наше серце, щоби наповнив його Божественною Любовʼю, аби з Його благодаттю, за прикладом Марії, ми завжди були хлібом і даром для інших».
Наприкінці богослужіння отець-декан Василь подякував присутнім за спільну молитву, а також за те, що молитвою і милосердними вчинками допомагають потребуючим у важкий час війни. Слова вдячності від священників та вірних були скеровані також о. Василю за ревне служіння як Протопресвітера Римського деканату, за слова підтримки і за те, що так багато трудиться, аби утверджувати в любові і дбати про українські громади Римського деканату. Продовжилася проща Молебнем до Пресвятої Богородиці, церковним гімном «Боже, Великий, Єдиний» та мируванням, під час якого кожен присутній отримав памʼятну іконку.
Додамо, історія святині пов’язана зі стародавнім зображенням Богородиці з Дитятком Ісусом на руках, над якими є голуб, що символізує Святого Духа (звідси назва Madonna del Divino Amore). Образ був розміщений на одній із веж старовинного замку Кастелло деі Леоні, який у 1740 році, у рік першого дива, знайшли вже в руїнах, можливо, зруйнованим землетрусом. Тож перше чудо сталося весною 1740 року, коли один чоловік врятувався від раптового нападу зграї скажених собак, завдяки молитві й благанню до цього образу Марії. Будівля, де сталося це чуло, була відреставрована і досі знаходиться на пагорбі й тому має назву Вежа першого чуда.
Відділ комунікацій Апостольського Екзархату
