Вірні Римського деканату молилися за мир в Україні у санктуарії Милосердної Божої любові в Коллеваленці

2 травня 2026

1 травня вірні Римського деканату Апостольського Екзархату в Італії здійснили паломництво до санктуарію Милосердної Божої любові в Коллеваленці, неподалік Перуджі. Понад 500 прочан з українських громад Лаціо, Абруццо та Умбрії прибули до цього святого місця, щоб у пасхальному часі піднести до Господа спільну молитву за мир в Україні, за український народ, воїнів, родини та всіх, хто сьогодні потребує Божого милосердя.

Дім Милосердного Отця

Паломництво розпочалося з привітального слова протопресвітера Римського деканату о. Василя Гушуватого. Він подякував вірним за те, що, попри відстані й щоденні обов’язки, вони прибули до Коллеваленци, щоб як одна церковна родина молитися за Україну. Священник також представив прочанам історію санктуарію та постать блаженної матері Сперанци від Ісуса, засновниці Згромадження Служебниць Милосердної Любові та Синів Милосердної Любові.

Саме Коллеваленца стала місцем її остаточної місії. У 1951 році мати Сперанца, яка походила з Іспанії, оселилася тут із першими сестрами і отцями Милосердної Любові, а згодом це невелике умбрійське містечко стало знаним духовним центром. Мати Сперанца прагнула, щоб кожна людина, особливо зранена гріхом, болем чи самотністю, могла тут відкрити Бога не як суворого суддю, а як Отця, який любить, прощає і повертає надію.

Дорога світла: пасхальний шлях надії

Першою частиною паломництва стала молитва Дороги світла — пасхального богослужіння, присвяченого роздумам над об’явленнями Воскреслого Христа. Прочани переходили стаціями Хресної дороги, але цього разу їхні роздуми були зосереджені не на стражданні, а на перемозі Христа над смертю. Під час молитви звучали тексти кардинала Ґжеґожа Рися, митрополита Краківського, про зустрічі учнів із Воскреслим Господом.

Ця молитва стала особливо промовистою для українських прочан. Адже пасхальна віра не заперечує болю, не втікає від ран війни, не робить вигляду, що смерті й страждання немає. Вона дивиться на них у світлі Воскресіння і вчить бачити, що останнє слово належить не темряві, а Христові.

На завершення Дороги світла до паломників звернувся о. Дмитро Кудін, віце-ректор Собору Святої Софії в Римі. Він закликав присутніх не залишати радість Воскресіння лише в межах богослужіння, а нести її у щоденне життя.

«Бути свідком Воскреслого Христа — означає не тільки співати „Христос воскрес“ у храмі, — наголосив о. Дмитро. — Це означає повертатися додому з іншим серцем: таким, яке несе мир там, де є тривога; надію там, де є втома; світло там, де людина вже не бачить виходу. Воскресіння для нас починається тоді, коли ми дозволяємо Христові перемінити наше життя».

Слово ректора санктуарію

Наступним етапом прощі стала можливість приступити до Таїнства Сповіді. У тиші санктуарію прочани мали нагоду особисто пережити те, про що промовляє це місце: Божа любов не є абстрактною ідеєю, а реальною силою, яка підносить людину, лікує її рани і повертає їй гідність.

Після цього до українських паломників звернувся ректор санктуарію о. Ауреліо Перес Ґарсія, FAM, зі Згромадження Синів Милосердної Любові. Він розповів про історію цього святого місця, духовну спадщину матері Сперанци та символіку санктуарію.

«Коллеваленца — це місце, де людина приходить не для того, щоб сховати свої рани, а щоб принести їх Богові, — сказав о. Ауреліо. — Мати Сперанца хотіла, щоб тут кожен відчув: Бог — не суворий суддя, а Милосердний Батько, який не втомлюється прощати, не відвертається від страждання і не залишає тих, хто приходить до Нього з довірою».

Подяка за гостинність і молитва за Україну

Від імені прочан до ректора санктуарію звернувся о. Василь Гушуватий. У слові подяки він наголосив, що прийняття українських паломників у Коллеваленці є знаком близькості до народу, земля якого сьогодні скривавлена війною, але який продовжує боронити свою гідність, право на існування, свободу і майбутнє.

«Ми віримо, що в цей історичний момент Господь є з нами. Це Він дає перемогу над злом і смертю. Перемога України буде перемогою Божої сили, бо Бог є нашою надією, і від Нього — наша перемога і наше воскресіння», — прозвучало у слові подяки. На знак вдячності він подарував о. Ауреліо ікону Божої Матері.

Після цього матері з присутніх спільнот провадили Вервицю за мир в Україні. Ця молитва стала одним із найзворушливіших моментів паломництва: у ній особисті материнські тривоги злилися з болем усього народу, який щодня просить у Бога захисту, справедливого миру і сили вистояти.

«Слово Боже живе і діяльне»

Центром паломництва стала Божественна Літургія, яку очолив протопресвітер Римського деканату о. Василь Гушуватий у співслужінні священників. Проповідь виголосив парох Катедрального храму Жировицької Божої Матері і свв. мчч. Сергія і Вакха в Римі о. Любомир Костюк.

У своєму слові проповідник наголосив, що Боже Слово, яке звучить у Церкві, не є мертвим текстом чи далеким спогадом, а живою присутністю Бога серед людей. «Господь є посеред нас. І Він не є мертвий, не є абстрактний. Його слово не мовчить. Воно живе, воно діяльне. Воно не змушує нас, але лагідно просить перемінити себе, працювати над собою і довіритися Богові», — сказав о. Любомир.

Священник підкреслив, що пасхальний час відкриває правду: Воскресіння не можна зрозуміти без хреста. Христос не оминув страждання, але саме через нього відкрив шлях до життя. «Ми сьогодні знову чуємо про страждання, бо Воскресіння не може бути без страждань. Те, що для світу було найбільшим абсурдом і найбільшим приниженням, Христос перемінив у знак спасіння. Хрест, який був знаряддям смерті, став дорогою життя», — зазначив проповідник.

Отець Любомир провів паралель із подією Старого Завіту, коли Мойсей підніс мідяного змія в пустелі. Те, що було знаком смерті, стало знаком спасіння для тих, хто з вірою дивився на нього. Так само і хрест Христовий, який для одних здавався поразкою, для християн став джерелом воскресіння.

Проповідник наголосив, що Боже Слово стає дієвим лише тоді, коли людина дозволяє йому діяти у своєму житті. «Можна слухати і не чути. Можна бути поруч зі святинею і залишатися закритим. Але коли ми дозволяємо Божому Слову ввійти в наше серце, воно починає творити нове. Воно веде нас до оновленого Єрусалиму, до життя, в якому вже немає руїни і печалі, а є Божа милосердна любов», — підкреслив священник.

Вдячність за служіння і молитву

Наприкінці богослужіння о. Василь Гушуватий подякував усім присутнім за спільну молитву, а також за те, що українські громади Римського деканату не лише моляться, але й через конкретні діла милосердя допомагають потребуючим у час війни.

«Усім громадам Римського деканату, волонтерам, жертводавцям, українським діячам, дітям та молоді, сім’ям, матерям, батькам, які допомагають і підтримують, моляться і служать, — щира подяка і низький уклін за вашу увагу та старання, жертовність і відданість, повагу та любов», — сказав протопресвітер.

Слова вдячності від священників і вірних були скеровані також самому о. Василю — за його ревне служіння як протопресвітера Римського деканату, за підтримку духовенства і вірних, а також за постійну працю для духовного зростання українських громад.

Паломництво продовжилося Молебнем до Пресвятої Богородиці та співом духовного гімну «Боже, Великий, Єдиний». Так завершився день, у якому молитва, біль і надії українського народу були принесені до санктуарію Милосердної Божої любові — місця, де кожен прочанин міг наново почути: Бог не залишає свій народ, а веде його дорогою воскресіння.