Вітальне слово владики Григорія Комара до учасниць прощі спільнот «Матері в молитві»

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі сестри, дорогі матері!

Сьогодні ви зібралися тут не лише з усієї Італії, а й, без перебільшення, з різних куточків світу. Ми щиро раді вітати вас у цьому святому храмі, який має особливе значення для нашого Апостольського екзархату, адже це наш катедральний собор. Проте його особливість полягає не лише в цьому, а й у тому, що тут перебуває чудотворна ікона Божої Матері Жировицької. Можна сказати, що сьогодні Богородиця приймає тут усіх вас. Вона прагне, щоб, повертаючись до своїх домівок, родин і спільнот, ви понесли з собою її благословення, її материнську любов і підтримку тим, кого любите, за кого молитеся.

Ваша спільнота — «Матері в молитві» — уже самою своєю назвою свідчить про те, ким ви є: матерями, які моляться. Сьогодні ми почули у Святому Євангелії чудову історію про зустріч двох матерів. Одна з них — Марія, яка після Благовіщення приходить до Єлисавети, несучи у своєму лоні нашого Господа Ісуса Христа. Інша — Єлисавета, яка також очікує на народження дитини. Зустрілися не лише дві матері, а й їхні діти. Напевно, ми вже неодноразово чули це євангельське читання. Щоразу, коли служимо молебень, читаємо розповідь про зустріч Марії та Єлисавети. Можливо, ми слухали її багато років поспіль. Проте кожного разу ці слова торкаються нас по-особливому. Щоразу ми отримуємо з них духовну поживу, відкриваючи для себе щось нове.

На чому сьогодні хотілося б зосередити нашу увагу, роздумуючи над цим євангельським уривком? Передусім — на вірі двох матерів: Марії та Єлисавети. Кажуть, що в сучасному світі дуже важко передавати дар віри, ділитися ним з іншими людьми. Чому ми зібралися тут, у Римі? Звичайно, не лише для того, щоб відзначити 20-річчя заснування спільнот «Матері в молитві» в Італії. Передусім ми приїхали, щоб поділитися своєю вірою, зміцнити одне одного та, можливо, навчитися ще краще передавати цей дар, ділитися ним і жити відповідно до нього. Подивімося насамперед на віру Єлисавети. Зустрівши Марію, вона розпізнає в ній Матір Господа. «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого?» — вигукує вона. Минуло лише кілька днів після Благовіщення, відколи Марія прийшла до неї. Єлисавета, сповнена Святого Духа, розпізнає в Марії Матір свого Спасителя. І щойно вона чує її привітання, дитя в її лоні здригається від радості.

Це особливий духовний досвід — відчути Божу присутність, усвідомити, що Господь поруч із нами. Такий досвід народжується з віри. Коли ми віримо, то починаємо дивитися на дійсність, яка нас оточує, зовсім іншими очима. Там, де людина без віри каже: «Так сталося, так чомусь вийшло», людина віри вбачає Божий промисел. Вона довіряє Господу та дякує Йому за те, що відбувається в її особистому житті й у житті нашого народу. Саме так Єлисавета відчула Божу присутність через Марію, пережила її та прославила Господа. Коли ми чуємо слова «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого?», нам пригадуються слова царя Давида зі Старого Завіту. Коли ковчег Завіту принесли до Єрусалима, Давид усвідомив велич цієї святині та власну недостойність перед Господом. Марія є новозавітним ковчегом Завіту. У старозавітному ковчезі зберігалися кам’яні таблиці Завіту та інші святині, а в Марії перебуває Сам Господь.

Те, перед чим людина усвідомлює власну недостойність, Єлисавета приймає з вірою. Вона немовби запитує: «Що я такого особливого зробила, що до мене прийшла Мати мого Господа?» І кожен із нас може поставити собі подібне запитання: «Звідки мені це? Чому Господь приходить до мене?». Щоразу, коли ми приймаємо Святі Таїнства, особливо Пресвяту Євхаристію, чи не можемо ми сказати те саме? Не лише Мати Господа приходить до нас — до нас приходить Сам Господь! І це відбувається не завдяки нашим заслугам чи особливим здібностям. Це стається тому, що Господь любить кожного з нас. Сьогодні й упродовж історії було чимало суперечок про те, ким є Марія, яке її місце та роль в історії спасіння. Є християни, які применшують її значення, називаючи її простою жінкою та намагаючись відсунути на другий план. Проте віра Єлисавети навчає нас іншого. Вона захоплена тим, що Марія прийшла до неї, і називає її Матір’ю Господа: «Мати мого Господа прийшла до мене!»

У кого нам вчитися, як вірити, як прославляти Марію та як до неї молитися? У Єлисавети, яка першою з такою глибиною усвідомлює таємницю присутності Спасителя в Марії. Це жінка, яка довго чекала на дитину. І тепер Господь дарує їй особливий досвід: до неї приходить не лише Мати Господа, а й Сам Господь, присутній у її лоні. Такою є віра Єлисавети. А далі Єлисавета вказує нам на віру Марії. Що вона говорить? «Блаженна та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа». Ці слова стосуються саме Марії. Єлисавета говорить не про себе, а про неї: «Ти щаслива, бо повірила Богові. Ти повірила словам, які почувши від архангела під час Благовіщення, прийняла всім своїм серцем. Тому ти блаженна, тому ти щаслива». У чому велич Марії? У тому, що вона повірила. І в тому, що своєю вірою навчає також нас.

Адже ми не все можемо зрозуміти й осягнути, навіть читаючи Святе Письмо. Не все нам зрозуміле. Але там, де людський розум відчуває свої межі, нас далі веде свята віра. Марія також не могла по-людськи зрозуміти, як станеться те, що вона, не знаючи чоловіка, народить дитину. Розум не мав відповіді на це запитання. Перед цією таємницею він замовкав. Проте Марія промовила: «Нехай мені станеться за Твоїм словом». Її віра дала їй змогу віддати себе Богові, прийняти місію, яку Господь їй доручив, і стати учасницею Божого задуму спасіння. Вона довірилася Богові та прийняла все, що Він приготував для неї. У величанні Марія прославляє Господа, кажучи: «Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм». Вона усвідомлює, що все, що з нею відбувається, є дією Божої благодаті. Що це означає для нас, особливо для нашого сьогодення та нашого звичайного повсякденного життя?

Передусім це запрошення наслідувати Марію — нести іншим людям Бога, приносити їм Божу присутність. Ви можете запитати: як це зробити? Як принести Бога іншим людям, особливо членам власної родини? Є багато способів. Святе Письмо навчає нас, що там, де двоє або троє зібрані в ім’я Господа, там Він є серед них. Тому важливо молитися не лише у своїх спільнотах, а й у власних родинах. Спільнота допомагає нам духовно зростати та готує до служіння у наших сім’ях. Коли вдома чоловік, дружина й діти збираються разом на молитву, вони запрошують Христа у своє життя. А де є Христос? Де є любов. Де є прощення.

Ми можемо створювати такі обставини у власних родинах: любити одне одного, прощати, примирятися. І тоді Христос буде посеред нас. Пригадую одну історію. Якось я розмовляв із нашою літньою парафіянкою. Я знав, що вона самотня і живе сама, тож хотів її підтримати. Кажу їй: «Вам, напевно, дуже важко самій» А вона подивилася на мене щиро й відповіла: «Та ні, я не сама!» Я подумав, можливо, хтось до неї приїхав або я чогось не знаю. Але вона пояснила: «Зі мною є Божа Матір. Зі мною є святі й ангели». Ось що таке віра! Віра, яка допомагає людині бачити у своєму житті Божу присутність, відчувати близькість Бога, ангелів і святих. Вона говорила про це з таким переконанням, що було зрозуміло: це не просто красиві слова чи побожний пафос. Це її справжній духовний досвід.

І тоді я зрозумів, чому вона така щаслива й радісна. Вона відчувала Божу присутність у своєму житті. Дорогі, ми покликані приносити Господа туди, куди тільки можемо: у наші родини, на роботу, у спільноти та в усі місця, де перебуваємо. Коли ми промовляємо добре слово, творимо знак святого хреста, приносимо мир туди, де панує неспокій, виявляємо любов і милосердя, ми свідчимо про Божу присутність. Коли ми приймаємо Святе Причастя, то отримуємо благодать, якою можемо ділитися з іншими. Саме це, по-своєму, зробила Марія, несучи Христа до Єлисавети. Хтось може запитати: як нам порівнювати себе з Марією? Вона справді носила у своєму лоні Самого Бога. Звичайно, ми не повинні буквально порівнювати себе з нею. Але пригадаймо слова апостола Павла, який нагадує нам, що ми є храмом Святого Духа.

Що означає бути храмом Святого Духа? Хіба це не означає бути відкритими до Божої присутності й дозволяти Йому діяти через нас? Саме в цьому полягає наше покликання. Приклад Марії та Єлисавети навчає нас розпізнавати й приймати дар віри, захоплюватися ним і прагнути жити цією вірою щодня. Єлисавета побачила віру Марії, захопилася нею і визнала її блаженною. Так само й ми покликані пізнавати Марію, розуміти її місце в історії спасіння та свідчити іншим, що вона є Матір’ю нашого Господа.

Дорогі сестри, ми щиро вітаємо вас тут і бажаємо вам чудового перебування в Римі. Але найбільше бажаємо, щоб ви збагатили свій духовний досвід, зміцнили свою віру та після цих святкувань повернулися додому з великим бажанням нести Господа туди, де ви живете, — у свої родини, спільноти й серця людей, яких зустрічаєте.

Нехай Пресвята Богородиця супроводжує вас своїм материнським заступництвом, а Господь благословляє ваше служіння, ваші родини та всіх, за кого ви молитеся.

Слава Ісусу Христу!

† Григорій