Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Владика Діонісій Ляхович: «Успення Пресвятої Богородиці — свято нашої радості і надії»
21 серпня 2025
16 серпня громада Римського деканату Покрову Пресвятої Богородиці у місті Л’Аквіла мала радість вітати у своєму храмі владику Діонісія Ляховича, єпископа-емерита Апостольського Екзархату в Італії. Архиєрей очолив для вірних Божественну Літургію, а у своїй проповіді зосередив увагу на глибинному духовному змісті празника Успення Пресвятої Богородиці.
Успення як «свято радості і надії»
На початку владика пригадав біблійний образ з книги Одкровення, який Церква пов’язує з особою Богородиці:
«І знамення велике видно було на небі — жінка одягнена у сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Одкр. 12,1).
За словами проповідника, цей вірш з останньої книги Святого Письма не лише вказує на Марію та її успення, але також символічно відображає Церкву, і кожного християнина:
«Успення Богородиці має відношення не лише до Марії, але й до Церкви, а тим самим і до кожного з нас. Хоча в Писанні прямо не згадується факт Її успення, однак у світлі Божого Слова розуміємо, що Вона не вмерла, а заснула у Бозі. Саму ж догму про Її взяття з тілом і душею до неба проголосив Папа Пій XII у 1950 році».
Владика Діонісій наголосив, що свято Успення слід сприймати саме як «свято радості та надії», як його окреслював Папа Венедикт XVI.
Від «першої до другої Єви»
У своїй проповіді архиєрей пояснив контраст між «першою Євою», яка через непослух принесла у світ смерть, та «другою Євою» — Пресвятою Дівою Марією, яка своїм смиренним «так» відновила втрачену первинну гармонію з Богом:
«Смерть принесла у світ „перша Єва“ за те, що послухала змія, замість Бога; за те, що захотіла стати на Його місце, щоб „як Бог“ мати „знання добра і зла“, бути незалежною. Однак, задум Творця був іншим, щоб Його творіння були сопричасними. Тобто Бог створив світ так, щоб усе, що існує завдячувало свом існуванням комусь іншому. Це добре помітно навіть в природі. Візьмімо до прикладу воду. Її існування залежить від єднання трьох атомів: двох воднів і одного кисню. І в свою чергу все, що живе потребує води. Схожа взаємозалежність продовжується зі всім існуючим на Землі. Тому Єва, порушивши цей закон, на біблійній мові „з’ївши плід“, і даючи його Адамові, порушує Богом створену гармонію, і вносить у світ терпіння і смерть.
Одначе первинна гармонія відновлюється завдяки „другій Єві“ — Діві Марії, яка є в абсолютній гармонії з Богом. Звучить її непорочне „Так!“ Богові в усьому! Вона слугиня Господня — вільний простір для Божого діяння. Споконвічне Слово Боже може вільно діяти в ній, воплотитися і замешкати між нами назавжди. І саме Слово Боже, що споконвіку було з Богом, Єдинородний Син Божий, завдяки цьому „Так!“ Діви Марії, стає нашим первородним братом і показує нам дорогу до Життя і своєю смертю перемагає смерть, яка увійшла через гріх у світ. І ця перемога є раз і назавжди!».
Смерть як перехід, а не кінець
У роздумах владики прозвучала важлива думка: смерть у християнському розумінні — це не кінець, а перехід до остаточної злуки з Отцем.
«Марія, через яку прийшло Світло життя у світ, є першою учасницею перемоги над смертю. Вона заснула, бо є в гармонії з Богом, зі всіма людьми та з усім створінням. Вона, засинаючи, пішла в обійми Бога Отця, на зустріч зі своїм Сином. Смерть над нею більше не панує. Богородиця допомагає зрозуміти нам, що смерть, перш за все, є справою душі, а не тіла. З одного боку, хоч ми і констатуємо феномен вмирання тіла, коли серце перестає битися, то все ж спостерігаємо премудрий задум Творця, за яким кожне тіло є перехідне, постійно перетворюється. Програма Божого творіння закладена так, щоб усе постійно відновлювалося, щоб старе залишало місце для молодого, щоб одні відходили, а другі приходили.
Такою Бог створив і людину, щоб „перейшла“ через земний рай до вічного. Тому, хто по-справжньому вірить у Христа, не вмирає, а засинає. Тіло перемінюється у порох, переходить в інший вид матерії, подібно, як водень і кисень стає водою. Земля, в яку повертаємося, є неначе мамою, що приймає знову нас у своє лоно. Дух же людини, яка закінчила свою туземну мандрівку йде в інший вимір життя, переходить в новий вид гармонії, засинає для одного способу життя, а переводиться в інший. Отож, привілей Богородиці стане так само привілеєм кожного християнина, що повірив і живе своєю вірою. Треба заснути для життя у світі, щоб прокинутися для життя вічного. Тому Празник Успення, як сказав Папа Венедикт, є „радістю і надією“ для кожного з нас».
Єпископ нагадав, що у давньохристиянській традиції смерть завжди називали «успінням» чи «переставленням» навіть у побуті:
«Коли людина помирала, наші предки, утверджені у християнській вірі, не говорили, що вона померла, а казали старослов’янською „успє“, тобто заснула. Так само і в нашій церковній традиції смерть християнина ми називаємо „переставленням“, тобто переходом із земного, тимчасового, у життя вічне».
Пресвята Богородиця — взірець смирення для нас
Впродовж роздумів владика підкреслив, що велич Богородиці випливає з Її смирення, яке є зразком для кожного християнина:
«Так як Богородиця, треба і нам переживати нашу віру щиро та смиренно. Богородиця, Божої благодаті повна, є такою, бо є смиренною слугинею; повна Божої благодаті, тому що мала порожні руки і серце, як вона і сама співає: „Величає душа моя Господа, бо зглянувся на покору слугині своєї; ось бо від нині ублажатимуть мене всі роди. Він розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підніс у гору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками“. (Лк 1, 48–53).
Богородиця в смиренні вміла сприймати мечі болю і такою життєвою дорогою дійшла до слави, заснула у Бозі. Марія є в небо взята, проте залишається завжди близькою до нас. Треба було їй відійти, щоб бути ще ближчою до всіх нас. Покриваючи нас своїм Материнським омофором з небес, вона перебуває разом з усіма нами, вона є нашим взірцем, щоб ми прийшли до цієї самої мети».
На завершення проповіді владика Діонісій закликав усіх бачити в святі Успення живу надію для нашого життя:
«Свято Успення — це свято нашої радості і надії. Як Марія заснула для земного життя і пробудилася до життя вічного, так і кожен з нас покликаний пройти цією дорогою. І коли наша земна зірка згасне, з’явиться інша — на небі, де ми разом з Богородицею та всіма святими будемо прославляти Христа, Сонце Правди».
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
