Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Владика Григорій у свято Стрітення рукоположив двох священників для Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії
4 лютого 2026
У свято Стрітення Господнього, 2 лютого, в патріаршому прокатедральному соборі Святої Софії владика Григорій Комар, Апостольський адміністратор для українців-католиків візантійського обряду в Італії, на прохання владики Теодора Мартинюка, митрополита Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії, уділив священичі свячення дияконам Павлу Боняківському та Віталію Боднаруку.
Коріння і значення свята Стрітення: Ісус, посвячений Богові
У проповіді Апостольський Адміністратор роздумував над богословським і духовним значенням свята Стрітення. За його словами воно має глибоке біблійне коріння і пов’язане зі старозавітнім законом посвячення первородних Господеві. Марія і Йосиф, виконуючи припис Закону, приносять Ісуса до храму, засвідчуючи, що їхній Син належить Богові. У цій події Церква бачить не лише акт послуху Закону, а й передвіщення повної самопожертви Христа.
«Марія і Йосиф не були зобов’язані виконувати цей старозавітний припис, адже Ісус згодом сам скаже: „Хіба ви не знали, що Я маю бути при справах Мого Отця?“ Він уже був посвячений Богові і здійснив цю посвяту до кінця — аж до Своєї смерті на Голгофському хресті» — сказав єпископ.
Особливу увагу проповідник звернув на те, що жертва Марії та Йосифа — двоє голубенят — була жертвою бідних, нагадуючи, що Христос приходить у світ не в силі й величі, а в убогості та близькості до тих, хто потребує.
«Ісус прийшов у цей світ передусім для бідних, для тих, хто перебуває на узбіччі суспільства, щоб бути їм близьким і солідаризуватися з тими, хто особливо потребує Божої допомоги, Його присутності та опіки у своєму житті».
Очікування, яке не знеохочується
Одними із центральних постатей цієї події стають праведний Симеон і пророчиця Анна — люди, які вміли чекати. Їхнє очікування Месії не було пасивним, але наповненим вірою, довірою і витривалістю, навіть тоді, коли по-людськи здавалося, що обітниця вже не здійсниться.
«Це були люди, — зазначив архиєрей, — які очікували втіхи Ізраїля, тобто здійснення старозавітних пророцтв про прихід Спасителя світу, про визволення людини з неволі гріха і диявола, про відновлення зруйнованих гріхом стосунків між людиною і Богом. Більше того, Євангеліє від Луки розповідає, що праведний Симеон мав обітницю від Бога: він не помре, доки не побачить на власні очі здійснення цієї Божої обітниці.»
Симеон і Анна стали прикладом для кожного християнина, який проходить періоди сумнівів, духовної темряви чи тривалого очікування відповіді від Бога.
«Очікування завжди ставить людину перед випробуванням. Коли чекати потрібно недовго, це ще дається нам легко. Але коли здійснення обітниці затягується, з’являються сумніви: чи Господь не змінив Свого задуму, чи Він залишиться вірним Своєму слову, чи, може, викреслив мене зі Свого плану? І саме тут потрібна велика віра і глибока довіра до Бога, щоб витривати до кінця, не зійти з дороги, на яку покликав сам Господь» — переконаний владика Григорій.
Молитва як джерело сили і зустріч із Богом
Джерелом духовної витривалості Симеона й Анни була постійна молитва і перебування в Божій присутності. Саме молитва дала їм силу дочекатися моменту зустрічі з Христом і розпізнати в Немовляті обіцяного Спасителя. Проповідник зауважив, що в сучасному світі молитва часто здається марною, особливо для людей, які звикли до активності й негайних результатів. Проте досвід Симеона і Анни свідчить про інше.
«Ми, дорогі, — продовжив він, — не завжди вміємо належно оцінити силу молитви, посту і перебування в храмі. Для людей, які звикли покладатися лише на активність і діяння, молитва часто здається марною тратою часу. „Що вона дає?“ — запитують. Ми часто молимося і не одразу бачимо плоди. Але ніхто з нас, напевно, не молився так довго і наполегливо, як Симеон і Анна. Вони не зневірилися — і сподобилися власними очима побачити Спасителя світу, втіху Ізраїля і спасіння для всіх людей.»
Таїнство Священства: зустріч Божої благодаті й людської слабкості
Окремий акцент у проповіді було зроблено на Таїнстві Священства як місці особливої зустрічі Бога і людини. Саме тут Божа благодать доповнює людську обмеженість і слабкість, перетворюючи її на простір служіння.
«Дорогі, сьогодні ми є свідками особливої зустрічі — зустрічі Божої благодаті й людської обмеженості, навіть людської слабкості. Ця зустріч відбувається кожного разу в Таїнстві Священства, коли Божа благодать доповнює те, чого бракує людській природі. Господь зволив обрати Своїми служителями не ангелів і не „суперлюдей“, а звичайних людей. І кожен священник, завершуючи Божественну Літургію, промовляє слова праведного Симеона: „Нині відпускаєш слугу Твого, Владико“. Бо, як і Симеон, він тримав Ісуса у своїх руках, бачив спасіння, яке прийшло» — наголосив єпископ.
Наприкінці проповіді звучала молитва за дияконів Павла і Віталія, щоб їхній шлях у Таїнстві Священства був шляхом живої зустрічі з Христом, подібної до досвіду Симеона й Анни.
«Сьогодні ми молимося за наших дияконів Павла і Віталія, щоб їхня зустріч із Господом у Таїнстві Священства була подібною до зустрічі Симеона й Анни з Христом. Щоб вони впродовж усього свого життя прославляли Бога, проповідували Христа і ділилися радісною вісткою про Бога, Який є зi Своїм народом, Який любить і спасає.»
Після Божественної Літургії відбулося благословення свічок.
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату,
Фото: Юрій Ганчук
