Мамина молитва на дорозі життя

У 1994 році у мене народилась друга донечка Андріана. Коли їй виповнилося 2 місяці, я потрапила з нею до лікарні, а в 4 місяці ми отримали страшний діагноз: «вроджена вада сечовидільної системи і нирок». Лікар сказав: «Потрібно оперувати, але дитина повинна підрости». І ось лютий, 1996 рік, перша операція. Вона тривала три години і маленьку дівчинку везуть білу, як стіна, з трубочками в післяопераційну палату. Памʼятаю довгий коридор Львівської дитячої лікарні і дитячий візочок «Мальвіна», на якому дозволили возити мою донечку. Перші кроки після операції, я постійно підтримувала її за плечі, бо боялася, що впаде.

А потім, у два з половиною роки, - друга операція, а через рік – третя тривалістю 6 годин, а у чотири і три місяці – четверта. Ось уже моїй донечці 6 років, їдемо на прощу до Зарваниці. Молитви та прощі по святих місцях, повне віддання себе під Покров Матінки Божої допомогли, і моя донечка пішла до школи. Як усі діти навчалася, і вже - випускний, навчання в коледжі, а потім - весілля. З 2011 року я перебувала в Італії на заробітках, з чоловіком ми розійшлися, я залишилася одна, а оскільки діти пішли вчитися, то треба було заробляти, щоб все оплачувати.

Моя Андріана приїхала до мене у 2015 році, бо почалися проблеми зі здоровʼям. Знову, вже 6-та операція у Римі на сечоводи. Як кожна мама я мала надію, що після оперативного втручання моя донька одужає і все буде добре. Та на жаль, у 2018 році професор нефролог сказав, що нирки втрачають свою функцію і з часом буде потрібна трансплантація нирки. Для мене це було як «грім серед ясного неба» і почалися випробування, було важко, але я не могла впасти у відчай. Коли я не могла молитися, брала вервицю, яку привезла із Єрусалиму, і клала собі на груди, промовляючи: «Господи, помилуй». Навіть є така християнська пісня: «Яку велику має силу молитва «Господи, помилуй». Ця молитва додавала мені сили іти вперед, надіючись на Божу допомогу.

Коли ми надіємось на Бога, то Господь посилає нам допомогу через інших людей. Я сама до 2020 року перенесла дві важкі операції, тому у жовтні 2019 року моя донька вирішила, що стає на чергу на донорську нирку. На чергу на трансплантацію донорської нирки Андріана стала у Поліклініці Federico II в Неаполі. До другої клініки — у місті Сієна — її внесли лише через рік, адже через пандемію COVID-19 багато медичних процедур було призупинено.

У березні 2020 року в Італії оголосили загальнонаціональний карантин, а вже у квітні моя донька розпочала гемодіаліз. Протягом наступних чотирьох років ми отримали сім дзвінків із повідомленням про можливу трансплантацію. Проте жоден із них не завершився операцією: за висновками лікарів або донорський орган виявлявся непридатним, або його потребував інший пацієнт. Я ніколи не запитувала Бога: «Чому?» Лише молилася: «Господи, Ти один знаєш, кому ця нирка збереже життя. Прошу, даруй і моїй дитині можливість жити здоровою. Благослови її, Господи».

У 2022 році Андріана перенесла ще одну, вже восьму операцію. Забилася фістула, через яку її підключали до апарата гемодіалізу. Коли вдома я робила доньці перев'язку і побачила сімдесят одну скобу вздовж усієї руки, не змогла стримати сліз. Нестерпно боляче бачити, як страждає твоя дитина. Шлях до зцілення був довгим і виснажливим. Бували хвилини, коли здавалося, що більше не маю сил нести цей хрест. Та мене підтримували молитва на вервиці й безмежна Божа любов.

Навесні 2023 року моя донька погодилася, щоб донором стала я. Ми розпочали необхідні обстеження, аби з'ясувати, чи підходить їй моя нирка. Операцію з трансплантації успішно провели у жовтні 2023 року в Поліклініці Federico II у Неаполі. За два роки до операції я здійснила прощу до санктуарію Монтеверджіне (Montevergine), де зберігається чудотворний образ Пресвятої Богородиці. Для мене цей образ завжди був близьким так само, як ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Я давно прагнула туди поїхати, але з різних причин паломництво постійно відкладалося.

Коли ж нарешті опинилася на святій горі, взяла участь у Божественній Літургії, приступила до Сповіді та прийняла Святе Причастя. А потім, стоячи навколішки перед чудотворною іконою Богородиці, як мама звернулася до Небесної Матері своїми простими словами, благаючи про оздоровлення моєї донечки. Сьогодні можу засвідчити: за заступництвом Пресвятої Богородиці, яка прославилася у чудотворній іконі Монтеверджіне поблизу Авелліно, наші молитви були вислухані. Через два роки після тієї прощі ми успішно пройшли трансплантацію нирки.

Одразу після операції, коли доньку привезли до палати, пересаджена нирка почала працювати. Уже наступного дня результати аналізів значно покращилися. Незважаючи на складність операції, Андріану виписали вже на сьомий день, хоча зазвичай після таких втручань пацієнти залишаються в лікарні щонайменше два тижні. Мене ж виписали на третій день. Я переконана, що це стало можливим не лише завдяки лікарям, а й завдяки молитві багатьох людей. Висловлюю щиру вдячність о. Мар'яну Лемчуку, душпастирю української громади «Введення в Храм Пресвятої Богородиці» у місті Санта Марія Капуа Ветере, нашим парафіянам, рідним, друзям і всім, хто молитовно підтримував нас у цей непростий час.

Від щирого серця дякую Господу Богу, Ісусові Христу та Пресвятій Богородиці за дар успішної операції й чудесне оздоровлення моєї донечки. Дякую всім, хто молився за нас. Нехай Господь щедро благословить кожного!

Василина Бартків, мама, яка пожертвувала свою нирку для доньки Андріани,
парафіянка української громади «Введення в Храм Пресвятої Богородиці», м. Санта Марія Капуа Ветере

Дивіться також

5 вересня Пасхальний вимір Святих Таїнств: як кожне з них вводить людину в життя Христа 17 серпня Сім’я і НЕмолитва 25 червня Запрошуємо на літній формаційний табір-вишкіл вівтарної дружини Апостольського Екзархату в Італії