Подивімось на Марію: проповідь у свято Собору Пресвятої Богородиці

Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, другого дня після Різдва Христового, Свята Церква збирає нас на Собор Пресвятої Богородиці. Учора наш погляд був звернений на Вифлеємське Дитя, на воплоченого Бога. А сьогодні Церква немовби каже нам: подивіться на Ту, через яку Бог прийшов у світ. Подивіться на Марію.

Пресвята Богородиця — це Божа Мати. Але водночас Вона є в усьому подібна до нас: до кожної матері, до кожної жінки, до кожної людини. Вона не була віддаленою від людського життя, не жила поза болем, страхом чи невпевненістю. Навпаки — Вона пройшла весь шлях людського досвіду. Від самого початку Її життя було позначене звичайною людськістю. Вона народилася в простій родині. А коли прийшов час народити Сина — це сталося не вдома, не в теплі, а на чужині, у бідності, без належних умов. Потім — радість народження Сина. Радість, яка була такою ж справжньою, як у кожної матері. Вона пригортає Дитя, гріє Його своїм теплом, дивиться на Нього з любов’ю. Але дуже швидко ця радість переплітається зі страхом: загроза Ірода, втеча в чужу землю, життя біженки, щоб зберегти життя свого Сина.

Богородиця знає, що означає тікати, не маючи дому. Знає, що означає жити з тривогою за майбутнє. І тут ми особливо відчуваємо, наскільки Вона сьогодні близька до кожного українця. До матерів, які бояться за своїх синів. До родин, які були змушені покинути рідну землю. До тих, хто живе у постійній тривозі за життя найдорожчих. Як Богородиця ховала Ісуса від Ірода, так сьогодні українські матері бережуть своїх дітей від російський ракет. І як тоді, так і тепер — усе це відбувається не без сенсу, а в Божому задумі спасіння, який часто перевищує наше розуміння.

Але найбільший Її біль прийшов тоді, коли Вона стояла під хрестом. Там, у тиші, без крику, без нарікань, у повній покорі Божому задуму, Вона дивилася на муки свого Сина. Це була самотність серця, яку зрозуміє кожна мати, яка переживає за свою дитину і не може нічого змінити. Саме там, під хрестом, Богородиця стає Матір’ю Церкви. Матір’ю кожного з нас. Вона стоїть не лише біля Христа — Вона стоїть біля людського болю. Вона знає, що означає любити до кінця.

І водночас Пресвята Богородиця є для нас найвищим прикладом прийняття Божої волі. Коли Архангел Гавриїл сповістив Їй про Божий задум, Вона не ставила умов. Вона не сказала: «Я погоджуюся, але якщо буде легко». Вона не питала, що буде далі, які труднощі чекають, чи буде безпечно. Вона просто сказала: «Ось я, слугиня Господня. Нехай мені станеться за словом Твоїм». Це «так» було без передумов, без гарантій, без перспектив. Це було повне довір’я Богові. І саме цьому Вона нас навчає. Бо і в нашому житті, коли ми кажемо Богові «так», ми часто хочемо додати умови: «Господи, я погоджуюся, але щоб не було надто важко… але щоб без страждань… але щоб я знав наперед». А Богородиця вчить нас іншого: якщо вже довірився Богові — будь Йому вірний до кінця.

Сьогодні, у цей день Собору Пресвятої Богородиці, ми дивимося на Неї не лише як на Небесну Царицю, але як на Матір, яка була і є з нами в усьому. Вона поруч із кожною матір’ю, яка плаче за своєю дитиною. Вона поруч із кожним, хто змушений був покинути дім. Вона поруч із тими, хто боїться, але все ж довіряє Богові. Нехай Пресвята Богородиця навчить і нас говорити Богові «так» — без умов. Навчить нас довіряти, навіть коли не знаємо дороги. Нехай Вона, Мати Божа і Мати наша, заступається за наші родини, за матерів і дітей, за Україну. Амінь.